Після зустрічі з президентом Сполучених Штатів Америки Джо Байденом президент України Зеленський заявив, що не знає,чи виникла між ними “хімія”, однак похвалився низкою успішно проговорених питань. Видалась розмова успішною чи навпаки, здається, судити про відносини України та США можна буде лише з плином часу. А поки давайте пригадаємо, як ладнали їхні попередники і наскільки вагомими були зустрічі?
Занурюючись в історію візитів наших президентів до Вашингтона, слід мати на увазі один важливий нюанс: відносини між США і Україною не весь час були безхмарними. І що також дуже важливо: не завжди очільники Білого Дому бачили Україну як незалежну державу. Бо якщо говорити про початок дипвідносин, то швидше за інерцією Джордж Буш-старший був схильний вважати Україну придатком Росії і навіть висловлювався за збереження Радянського Союзу.
Однак важко збагнути невідворотність і сутність тих зсувів тектонічних плит, які все ж таки призвели до розпаду Совка, живучи на іншому континенті і не заглиблюючись в історичні процеси. Також зауважу: наш діалог із Вашингтоном не можна розглядати поза контекстом внутрішніх проблем України, а політичні кризи спіткали майже кожного, та ні, навіть кожного нашого президента. Початок 90-х відзначився якраз першою проблемою - Буш визнавав Росію правонаступницею СРСР. Таким чином він блокував подальший повномасштабний дипломатичний зв'язок з іншими країнами СНД, зокрема Україною. Кравчук у столицю Сполучених Штатів їздив і навіть підписав там низку документів. Проте навряд чи можна сказати, що діалог вийшов за межі протокольного і став більш конкретизованим і корисним.
В 1994 році на політичній шахівниці з'явилися нові фігури. В Україні - президент Леонід Кучма, а в США замість республіканця Буша обрано демократа Клінтона. Ось тут для нас якраз і починається новий етап. Глави держав у Вашингтоні підписали домовленість про розвиток дружби та співробітництва між нашими країнами. В контексті зустрічі Клінтон визнавав існування вільної, незалежної і суверенної Української держави, і що її безпека й процвітання мають велике значення для США. Однак тиск на Україну щодо без'ядерного статусу тривав. Всі ми знаємо, чим це закінчилось - будапештський меморандум, гарантії безпеки і поваги територіальної цілісності та незалежності з боку США, Великої Британії та Росії і ретроградна амнезія та літературна казуїстика її нинішнього очільника.
Втім, якщо між Клінтоном та Кучмою хімія і була, вона доволі швидко вивітрилась.
Прискорювали процес непоборна і в'їдлива корупція, яка асоціювалась з прем'єром Лазаренком, звірське вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, причетним до якого вважали очільника Банкової, його так звана багатовекторність і хитання від США і Європи до Росії. І це попри те, що США фінансували Україну на мільйони доларів та опікувались проблемами Чорнобиля. Безупинний рух по колу призвів до того, що востаннє Кучма відвідав Вашингтон у 1999 році.
Саме тому візит новообраного Віктора Ющенка в 2005 до Буша-молодшого позиціонувався як великий прорив. Це дійсно було довгоочікуване поновлення діалогу на найвищому рівні. Внаслідок зустрічі наступного року США надали Україні статус країни з ринковою економікою, було підписано протокол про взаємний доступ на ринки, а також підтримано бажання України вести діалог про вступ до НАТО. Але нам як пороблено. Хімія щезла і тут. Бо ж почалась улюблена національна забава - політична криза з підкилимовими інтригами.
Залунали тези про “втомленість” від України. Проте не варто забувати, кому в першу чергу ці висловлювання були зручні. І ні, це не США і не Україна. Однак зберегти стосунки хоч на якомусь стабільному рівні нам все ж вдалось. І ви будете здивовані, але допомогла у цьому Росія - точніше її зухвала інтервенція до Грузії. Тоді ще сенатор Обама та сенатор Маккейн в промовах припустили, що наступною від дій свого північного сусіда постраждає саме наша держава.
Ну а далі був Янукович.
Він також їздив до свого американського колеги. Ним тоді був якраз той самий сенатор Барак Обама. Сказати, що їхня зустріч видалася напрочуд результативною - важко. Але всі ми пам'ятаємо, чим закінчилось правління Віктора Федоровича.
З перемогою Революції Гідності в україно-американських відносинах почався новий етап, який навіть при зміні президентів з Обами на Трампа і з Трампа на Байдена у них і з Порошенка на Зеленського у нас характеризувався певною стабільністю. Продуктивними були візити до Вашингтона в 2014 та в 2017 роках, навіть попри певні нюанси. Як результат зустрічі Порошенка-Обами - посилення співпраці у галузі безпеки та фінансової допомоги, а також санкції проти РФ.
Перемовини Порошенка з Трампом були менш переможними. Але тут потрібно зважати на постать самого Дональда Трампа в контексті історичного дискурсу США. Розмова завершилась швидко, якщо взагалі зустріч тет-а-тет відбулась. Бо деякі українські ЗМІ припускали, що ні. Але всі ми знаємо, що попереду були президентські вибори, а в нас ну дуже люблять маніпулювати інформацією. Можу лише констатувати: обидві адміністрації висловились про обопільне задоволення візитом.
І ось естафету перехопив Володимир Зеленський. Тож вже наступного тижня з'ясовуватимемо, яким був цей без перебільшення надважливий для України, принаймні іміджево, захід. Поговоримо про фото президентського прес-секретаря і зробимо огляд здобутків і поразок.
