Його називали чи не єдиним незалежним прокурором генпрокуратури. Він розслідував злочини на окупованій частині Донбасу та в анексованому Криму. Він фактично створив Департамент нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту при Офісі генпрокурора — так званий «департамент війни». Він був заступником Ірини Венедіктової та понад рік працював, за його словами, в умовах постійного тиску та «видавлювання» з посади. Зрештою, він прийняв рішення звільнитися. Тож чому «прокурор війни» Гюндуз Мамедов вирішив піти з органів, хто тепер очолює стратегічно важливий департамент і кому вигідна це рокірування — читайте в новому матеріалі з рубрики ХЗ (ХтоЗна).
«Дотисли», — подумала я, прочитавши новину про звільнення Мамедова. Дотисли єдиного прокурора Генпрокуратури, до якого не було зайвих запитань ані в журналістів, ані в активістів, ані в правників. Не було запитань і до роботи його департаменту: він працював і надавав результати цієї роботи замість гучних заяв, популізму і демагогії. Чому звільнення Мамедова та й сам факт «видавлювання» його з системи може завдати серйозного удару і Україні, і справам, які наразі слухають у судах? Зокрема, справі про збитий літак MH-17 та про літак МАУ Тегеран — Київ? Щоб відповісти на ці питання, просто розгляньмо відомі факти в хронологічному порядку.
Отже, з чого все почалося?
У 2014 році Росія розпочала в Україні війну, анексувавши півострів Крим та захопивши окремі території Донеччини та Луганщини. Доступ до розслідування злочинів, скоєних на цих територіях, був фактично закритим. Як повідомляє Українська Гельсінська спілка з прав людини, з того часу вони разом із Харківською правозахисною групою «збирають та документують факти злочинів, спричинених збройною агресією Російської Федерації на українських територіях – в Автономній Республіці Крим та на Донбасі. За зібраними матеріалами були порушені кримінальні справи в національних судових інстанціях, матеріали були надіслані до міжнародних інстанцій – до Міжнародного Кримінального суду, Європейського суду з прав людини, в тому числі і в межах міждержавних справ (Україна проти Росії)».
Згодом до роботи правозахисників долучаються державні органи: прокуратура АРК та Генпрокуратура. З 2016 року прокуратуру автономного Криму очолює заступник прокурора Одещини Гюндуз Мамедов, у 2017 році офіс прокуратури АРК відкривається в Києві. А ще за два роки для того, щоб максимально оптимізувати роботу щодо злочинів на непідконтрольних територіях при ОГП (офісі Генеральної прокуратури),
створюється Департамент нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту. Починав створювати та налагоджувати роботу цього органу саме Гюндуз Мамедов. «Засвідчуємо, що саме за час роботи Гюндуза Мамедова прокурором АРК було налагоджено системну й ефективну роботу з документування злочинів, вчинених окупаційною владою РФ в Автономній республіці Крим, чим фактично було доведено ефективність взаємодії правоохоронних органів і неурядових організацій. Насправді це унікальний випадок тісної та плідної взаємодії державних органів із неурядовим сектором. За неповний рік роботи цього Департаменту завдяки команді Гюндуза Мамедова та роботі Департаменту була належним чином налагоджена робота з розслідувань національними органами слідства та посилена спроможність цих органів», — кажуть в УГСПЛ.
Чим займався «департамент війни»
За цей час спільними зусиллями правозахисників та тоді ще очільником прокуратури Криму, а потім і голови «воєнного департаменту» було розслідувано злочини Росії в Криму і на Донбасі, зокрема, йдеться про Стрєлкова-Гіркіна та збитий літак МН-17 (у цій справі він очолював Міжнародну спільну слідчу групу від України), про в'язнів «Ізоляції», з-поміж яких і письменник Станіслав Асєєв. Загалом, за словами Мамедова, «Україна встановила близько 60 тис. постраждалих від злочинів Росії та підконтрольних їй незаконних збройних формувань і окупаційних адміністрацій на Донбасі і в Криму». Також Мамедов брав участь у переговорних процесах щодо збитого українського літака МАУ в Тегерані. У цій ситуації активно відстоював ідею неприйнятності кваліфікації злочину в Ірані як неумисне вбивство. І в Україні його кваліфікували як умисне вбивство 176 пасажирів і членів екіпажу. Також у тому числі і завдяки Мамедову була активізована співпраця з Міжнародним кримінальним судом. Таким чином, для розслідування і документації злочинів Росії на території України так званий «департамент війни» був надзвичайно цінним.
Але.
У березні 2020 року офіс Генерального прокурора очолила «слуга» Ірина Венедіктова. Навколо неї майже одразу почала накопичуватися критика з боку як українських, так і закордонних експертів. Так, наприклад, нардеп від ЄС Володимир В'ятрович на виступі у Верховній Раді заявив про те, що «Венедіктова — це реванш антимайдану». Ігор Головань, адвокат п'ятого президента України Петра Порошенка відкрито звинуватив Венедіктову в зв'язках з колишнім заступником голови Адміністрації Президента Януковича Андрієм Портновим. Критикувала генпрокурорку і заступниця директора Євразійського центру Атлантичної ради США Мелінда Гарінґ, назвавши її «приятелькою Зеленського», яка «згортає реформи».
Конфлікт
Через деякий час після затвердження на посаді генпрокурорка розпочинає ініціювати постійні перевірки департаменту, очолюваного її заступником, Гюндузом Мамедовим. Утім торік правозахисники змогли відстояти Мамедова на його посаді. Уже в червні 2021 року Венедіктова відсторонила свого заступника від виконання обов'язків голови департаменту війни, призначивши на цю посаду людину з оточення Медведчука — Максима Якубовського. Хоча той ще з 2014 року не співпрацює з кумом Путіна, резонанс від призначення був чималий. І наступного дня генпрокурорка відсторонила Якубовського і підпорядкувала «департамент війни» безпосередньо собі. Хоча за день на своїй посаді Якубовський встиг зробити те, чого, вочевидь, від нього і очікували — він закрив доступ до державної таємниці Гюндузу Мамедову, а менш ніж за 10 днів того позбавили керування ще двома напрямками діяльності.
Це липень 2021 року. У Нідерландах — у розпалі судовий процес у справі збиття літака MH-17. Коментує його і головний прокурор від України в міжнародній слідчій групі Мамедов: «MH-17 – трагедія, що у липні 2014-го забрала життя 298 осіб і змінила ставлення світу до війни на сході України. Судовий процес відкриє не лише правду про підготовку і напад на цивільний літак, а й істинні наміри Росії – збройна агресія проти України, що триває і досі».
Та поки в Амстердамі в судовому комплексі «Схіпхол» проходять надважливі слухання, в Україні вибухає скандал. Ідеться про два листи від СБУ до ОГП про важливі обставини, які змусили Венедіктову відсторонити свого заступника від керування «департаментом війни». На прохання правозахисників та журналістів опублікувати їх генпрокурорка відповіла, що листи таємні, однак, за словами свідків зустрічі, додала, що в разі витоку інформації з таємних листів про діяльність Мамедова «буде великий скандал, який сколихне всіх». Утім, пізніше вона запропонує усуненому заступнику стати… її радником. Що дозволило правникам припустити формальність підстав для усунення Мамедова та політичну розправу.
Зрештою, ЮК «Міллер», яка захищає інтереси Мамедова, повідомила про сутність справи: ексзаступника генпрокурора «протиправно достроково позбавили доступу до держтаємниці та не подовжили допуск на новий строк. Йому вказують на те, що він не вказав у документах роботу за сумісництвом в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова». Що цікаво, інформацію про роботу в університеті він вказував в усіх документах — поданих і до СБУ, і в щорічних деклараціях.
Низка правозахисників вважають, що за подіями навколо колишнього очільника «департаменту війни» стоїть Офіс Президента в особі Андрія Єрмака, який діє на користь Кремля. Адвокат Масі Наєм вважає, що «амбіції генпрокурора завдають удару по документуванню злочинів РФ». І додає: «Ну, і не дивно, що інтереси Росії збіглися з її інтересами: Путін любить грати на людських амбіціях».
Політик Анатолій Гриценко зауважив у своєму дописі, що це доволі тривожна тенденція.
«Зеленського особисто вона влаштовує лише за умови, якщо в планах — реінтеграція ворожих ОРДЛО на умовах Путіна/Меркель, із дальшим поступовим розворотом України в напрямі Раші й під протекторат Раші. Ми з вами просто не хочемо вірити в те, що таке можливо. Але фактично це вже відбувається. І згадані кадрові рішення — тому підтвердження».
Представники «Медійої ініціативи за права людини» (МІПЛ) в офіційному зверненні до Президента Зеленського написали, що «рішення звільнити Мамедова нівелює семирічну роботу організацій громадянського суспільства, міжнародної спільноти та самого департаменту і ставить під загрозу справедливість і відновлення прав жертв найтяжчих міжнародних злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту на території України». Загалом, майже всі сходяться на тому, що єдина, хто буде у виграші від цього звільнення — це Росія.
Замість епілогу:
Зрештою, що ми маємо. Насправді варіантів подальшого розвитку подій, на мою думку, не так вже і багато. Чесно кажучи, я бачу тільки один реальний і один фантастичний.
Почнімо з фантастичного. Правозахисні групи переконують Венедіктову через Єрмака та Зеленського (або навпаки) віддати посаду незалежному прокурору. І Департамент продовжує працювати. Однак тоді зовсім незрозуміле рокірування в ОГП. Навіщо було вигадувати велосипед і звільняти фахову людину?
Другий варіант, звичайно, абсолютно жахливий: поступове, не таке очевидне для пересічного українця, згортання бурхливої діяльності «департаменту війни» на догоду Кремлю і Банкової. Цей варіант може забезпечити наприкінці президентського терміну Володимиру Зеленському налагодження зв'язку з російським лідером (мир в його очах він вже читав і позиціював себе як президент миру в передвиборчих перегонах). Однак ціна такого зближення може бути зависокою навіть для нього і зовсім не означатиме його переобрання на другий термін. При цьому варіанті Венедіктова або залишає за собою відання департаментом, або призначає підконтрольну людину. Однак яка буде доля справи MH-17 — невідомо. У справедливому вироку зацікавлені не тільки в Україні, але й за кордоном. Однак українська сторона при незацікавленому у справедливому вироку керівництві може суттєво вплинути на перебіг судового процесу. Також можуть бути певні компроміси у справі щодо Тегерану та заплющені очі на десятки, якщо не сотні звірств Росії на окупованих територіях України.
