На другий день після рішення Конституційного суду, яким чинну статтю Кримінального кодексу щодо незаконного збагачення визнано такою, що порушує конституційні права громадян, маю з цього приводу альтернативну думку.
Конституційний суд завжди вказує на правову визначеність норм законодавства. І в ст. 368-2 ККУ все гранично просто. Однак минуло три роки з моменту прийняття цієї норми й раптом з’являється рішення про її неконституційність. Справи, що відкриті за цією статтею, закриваються, а вироки скасовуються.
А що ж з людьми, які ще вчора вважалися злочинцями або обвинуваченими в злочині, який тягне, наприклад, до 10 років в'язниці? Припустимо, що великою любов'ю суспільства вони не користувалися.
Ну і що з того? Завтра, наприклад, визнають невідповідним Конституції будь-який інший закон, наприклад, про булінг в школах.
Річ у тім, чи відповідатиме орган, який прийняв закон, за порушення конституційних прав громадян. Та чи буде відповідати за це гарант Конституції, що підписав неконституційний закон?
Думаю, що прийнята наразі конструкція з Конституційним судом у принципі помилкова. На відповідність Конституції повинні перевірятися проекти законів, а не чинні норми законодавства. Тільки так можна уникнути правової невизначеності в діяльності державних інституцій, які можуть покладати на громадян відповідальність, що порушує їхні законні гарантовані права.
МИХАЙЛО НОВОСЕЛЬЦЕВ