– Брате, я тут зайнятий. Готую батальйон до висадки на Тузлу.
– Коля, на острові я старший. Буде багато крові. Добре подумай.
Цей діалог відбувся на початку жовтня 2003-го. Учасники – Михайло Коваль і Микола Ігнатов, закінчили Військову академію імені Фрунзе в Москві за рік до розвалу Союзу. Обидва десантники і обидва з вражаючими кар'єрами військових лідерів.
На той час Михайло Коваль був першим заступником голови Державної прикордонної служби України, генерал-лейтенантом. Микола Ігнатов командував 7-ю гвардійською десантно-штурмовою дивізією Збройних сил рф і мав генерал-майорське звання.
Коваль зателефонував Ігнатову, аби дізнатися, що відбувається з російського боку кордону, особливо стосовно острова Тузла, що знаходився посередині Керченської протоки. Наприкінці вересня 2003 року росія почала велику будівельну акцію на Тамані, що було схоже на можливу анексію частини української території.
"Українська правда" провела інтерв'ю з ключовими учасниками подій навколо Тузли, включаючи генерал-полковника Михайла Коваля, тодішнього голову кримського уряду Сергія Куніцина і колишнього президента України Леоніда Кучму.
За вісім місяців до початку подій на Тузлі, 27 січня 2003 року, Леонід Кучма і путін урочисто відкрили "Рік росії в Україні" в київському палаці "Україна".
Перед початком концерту з промовами виступили обидва президенти. Путін висловив надію, що добрі стосунки між росією і Україною будуть лише зміцнюватися з роками, а Леонід Кучма обіцяв продемонструвати "шляхетність думок і велич наших народів".
Але важливий момент відбувся після концерту, коли на банкеті з горілкою і чорною ікрою були закладені основи для подальших подій.
2003 рік був також періодом, коли російське телебачення стало платформою для антиукраїнської пропаганди, і ця істерія стала нормою в російському інформаційному просторі.
У той час міжнародні відносини України стали ускладнюватися через вбивство Георгія Гонгадзе та "плівки Мельниченка", які вказували на причетність Кучми до цього злочину, а також через "кольчужний скандал" стосовно радіолокаційних комплексів "Кольчуга" для Іраку. У цей період відносини України із Заходом погіршилися, і це стало фоном для подальших подій навколо Тузли.
Врешті, під час зустрічі Кучми й путіна на острові Бирючий, перед самітом СНД у Ялті, відбулася розмова, в якій путін проігнорував будь-які розмови про будівництво дамби на Тузлі, але вже незабаром стало зрозуміло, що його інтереси в Криму більш активні.
– Генерале, ти збожеволів! – ці слова почув Михайло Коваль, коли вранці 29 вересня подзвонив до Адміністрації президента через спецкомутатор. Він прагнув повідомити президенту Кучмі про початок будівництва дамби у напрямку острова Тузла, але Леонід Кучма відмовився брати слухавку, і Ковалю довелося говорити з головою Адміністрації Віктором Медведчуком.
Насправді за ієрархією таку інформацію повинен був передати не Коваль, а голова Держприкордонслужби Микола Литвин. Однак 29 вересня Литвин вирушив у службову поїздку до Греції, і його брат Володимир, який на той час обіймав посаду спікера Верховної Ради, теж був недоступний. Перший заступник Литвина, Павло Шишолін, відповідальний за міжнародні питання, також саме в цей день взяв відпустку.
Михайло Коваль звернувся до Віктора Медведчука з проханням затвердити висилку прикордонників на Тузлу та посилити захист острова. Однак замість відповіді голова Адміністрації просто кинув слухавку.
Рапорти про ситуацію на Тузлі "дійдуть" до Леоніда Кучми лише наступного дня.
У 2003 році Коваль відправив на Тузлу своїх "300 спартанців" - українських прикордонників, які мали бойові навички та були вправні як у рукопашному бою, так і в стрільбі. Щоб уникнути паніки, Коваль видалив документ, який мав вигляд оголошення про проведення в Керчі змагань з рукопашного бою на першість серед Держприкордонної служби.
Коваль вчинив це на власний страх і ризик, не маючи конкретних наказів щодо підготовки до збройного опору. Однак він підкреслює, що закон про державний кордон надав їм право використовувати зброю в разі потреби. Так розпочалися героїчні події.
Для чого росіянам знадобився острів площею 3,5 квадратних кілометри? Причини були різні й лягли в основу різноманітних теорій.
Перша причина – економічна. Між Тузлою і Кримським півостровом розташований штучний Керч-Єнікальський канал, через який судна проходять з Чорного моря в Азовське. Якщо Тузла перебуває у власності України, то прибуток від проходження суден отримує вона – близько 6 мільйонів доларів щорічно. Якщо росія захопила б Тузлу, цей дохід довелося б розділити на два рівні частини.
Друга причина – безпекова. Володіючи островом, росія мала б можливість регулювати, які кораблі мають право проходити через Керченську протоку. Це давало б їй змогу блокувати проходження кораблів країн НАТО та інших держав, які не відповідали її інтересам.
Михайло Коваль розповідає, що вони розглядали три можливих сценарії розвитку подій.
Перший сценарій передбачав, що росія висадить на Тузлу людей у козацьких формах. Навіть до початку конфлікту місцеві мешканці Тузли повідомляли про те, що до них прибули кубанські козаки, які закликали місцевих рибалок приєднатися до росії. У такому разі українські прикордонники були готові використовувати лише кийки, а не автомати, для стримування провокацій.
Другий варіант – бойовий, якщо обидві сторони вдаються до вогнепальної боротьби. Однак навіть у такому випадку, було заплановано вживати заходів тільки з боку українських прикордонників, без залучення Збройних Сил України, щоб уникнути ескалації конфлікту до військового рівня.
Третій сценарій міг бути комбінованим: спочатку росіяни намагалися провокувати події за допомогою козаків, а потім залучали свої війська.
2 жовтня Микола Литвин повернувся з відрядження. Того ж дня Михайло Коваль вирушив на Тузлу.
Що таке Тузла? Це піщана коса, що простягається з південного сходу на північний захід. З погляду територіального поділу вона не є окремим населеним пунктом, а складовою частиною Керчі.
У радянські часи на острові функціонували пансіонат "Два моря" Морського торгового порту, а також дитячий оборонно-спортивний табір "Юнга".
Для тих, хто відвідував Тузлу, це було особливим досвідом. Якщо ви пройшлися вздовж Середньої Коси (саме так місцеві жителі Керчі називали Тузлу), ви могли відчути, як однією ногою ви стоїте в Чорному морі, а іншою – в Керченській протоці.
Тузла була місцем, де можна було усамітнитися від всього світу. Тут не було туристів, політиків, зірок, які приїжджали в Крим літом. Востаннє Керч відзначився в українських новинах у 1996 році, коли в місцевому клубі сталася стрілянина з членами бандитського угруповання "казіновські".
Але восени 2003 року Тузла привернула до себе увагу всієї країни. Журналісти з України та росії почали сюди збиратися, а політики прилетіли сюди на десант. Щодня новинні сюжети включали кадри з центральних вулиць Керчі.
Поки росіяни, працюючи в три зміни, щодня додавали по 150 метрів до дамби, українські прикордонники перетворили Тузлу на справжню фортецю.
В тому місці, де росіяни могли б висадити повітряний десант з гелікоптера, українські прикордонники побудували п'ять дотів, забезпечених кулеметами, і встановили загородження, перетворюючи цей квадрат на неприступний вогневий пункт.
Звернулись до моряків і відправили кораблі з Балаклави до Керченської протоки. Це підсилило 23-й Керченський загін морської охорони.
За допомогою гідрографів позначили кордон між Україною та рф буями від Тузли до Таманського півострова, оскільки цей кордон раніше не був чітко визначений у цьому місці.
Харківська авіаційна ескадрилья направила до Криму три свої гелікоптери. Коваль влаштовує карусель: ці вертольоти почергово перелітали над прикордонним буєм, що знаходиться навпроти російських будівель. Розпізнавальні знаки на гелікоптерах були прикриті брудом, і пілоти змінювали куртки та шоломи перед кожним політним завданням. Таким чином, створилось враження, що на підтримку прибув цілий вертолітний полк.
Прикордонники вивели на острів два броньовані плаваючі транспортери з потужними танковими двигунами та гусеницями, що схожі на танкові. Вони замаскували їх, нібито це справжні танки, щоб вводити в оману не лише противника, але й власних спостерігачів.
20 жовтня 2003 року, коли криза, що загрожувала перетворитися на військовий конфлікт, набирала обертів, президент Кучма розпочинає свій візит до країн Латинської Америки.
Перед від'їздом Кучма вимагав пояснень у путіна, який відповів, що ця ситуація пов'язана із самодіяльністю краснодарського губернатора Олександра Ткачова, та обіцяв вирішити її. Це призвело до затримки робіт на дамбі.
Проте щойно росіяни дізналися про його відліт, вони різко пришвидшили темпи робіт – дамба росла на 5-6 метрів щогодини.
Дамба наближалася до острова з кожною годиною, і тоді виникла ідея затопити щось на шляху будівельників.
Були знайдені дві баржі, які використовувалися для перевезення зерна морем і були завдовжки 38 метрів кожна. Однак виникла інша проблема: дно було занадто мілким, щоб ці судна могли стати на шляху дамби. Та за ніч шторм змив пісок і баржі були встановлені.
Коли росіяни прокинулися наступного ранку, вони були шоковані. Куди тепер сипати дамбу?
Тим часом Кучма намагався зв'язатися з путіним. Він зробив це навіть на шляху до Бразилії, проте російський президент, на той час перебуваючи в Таїланді, уникав спілкування з ним.
Кучма продовжував намагатися встановити зв'язок і вже на бразильській землі скасував всю подальшу програму візиту, вилетівши негайно до Криму.
Повернувшись в Україну, Кучма намагався знову зателефонувати путіну. Той заявив, що не має поняття про продовження будівництва дамби, і, як завжди, обіцяв "розібратися". Але це вже ніяк не впливало на ситуацію. Літак Кучми летів до Тузли.
23 жовтня український президент нарешті прибув на острів розбрату. Також на Тузлі зібралися глава Адміністрації Президента Віктор Медведчук, голова Державної прикордонної служби Микола Литвин, силові структури та керівники Криму.
Михайло Коваль звітував перед присутніми. В цей момент панувала глибока тиша.
"Були в моєму житті моменти, коли мене сприймали як приреченого. Це був один із тих моментів", – розповів Коваль.
Усі розуміли, що в найгіршому випадку, який передбачав вогонь, росіяни зруйнують острів разом із нами. Можливості для маневру були обмеженими, і укріплення не були настільки потужними. Російська реактивна артилерія могла знищити все на своєму шляху.
Після наради Леонід Кучма і Віктор Медведчук вирушили на огляд острова в УАЗі. Михайло Коваль вирушив за ними на червоному мотоциклі.
Після приїзду до одного з укріплень Коваль запропонував Кучмі та Медведчуку зайти в бункер.
"Вони ввійшли – президент і Медведчук. Перед ними були п'ять амбразур, кожна з кулеметами, гранатомети з гранатами, багато людей, готових до бою, – розповів Коваль. – Вони бачили це і були вражені".
Проте екскурсія не закінчилася тут. Коваль також показав їм іншу частину острова з "їжаками", мінами і попереджувальними табличками, написаними російською мовою.
"Коли Кучма побачив це, вираз його обличчя змінився. Можливо, Литвин доповів йому неправильно, але він побачив зовсім інший образ, ніж очікував. Він побачив вкритий зброєю острів і готовність людей захищати свою землю", – відзначив Коваль.
Після цього Кучма вирішив зателефонувати путіну і розповів йому про готовність відкривати вогонь по порушниках кордону.
Того ж дня росіяни призупинили будівництво дамби. До Тузли залишалося лише сто метрів.
Ще більше гарячих та ексклюзивних новин – у нашому телеграм-каналі та Facebook!
