Червоний терор 2.0 або новий 1937-й. У тимчасово окупованому Херсоні "нові хазяї" посилюють заходи фільтрації і репресій стосовно місцевих мешканців. Приводом для арешту чи кулі може стати будь-яка дрібниця, а під каток російської каральної машини можуть потрапити не лише партизани чи патріотично налаштовані херсонці, а й громадяни з цілком нейтральною позицією.
Що відбувається у тимчасово окупованому Херсоні? Про це мало знають і мало говорять, адже захоплене росіянами на початку березня місто фактично перетворилось на острів, інформаційно відрізаний від України.
Тут немає українського мобільного зв’язку і телебачення, домашній інтернет працює з перебоями, а скачаний на гаджет VPN може стати приводом для арешту. Так само, як і слово "орки" чи "окупанти" в листуванні. Тому російських військових і спецслужбовців херсонці обережно називають "гостями". І навіть ті, кому щастить вибратись на Велику Землю, не завжди наважуються розповісти про свої поневіряння, адже у більшості з них на Херсонщині залишились рідні чи близькі, на яких можуть відігратися.
Аби дізнатись, як насправді живе південне місто, журналісти "СтопКору" поспілкувались з кількома людьми – як тими, що евакуювались на підконтрольну Україні територію, так і тими, хто залишається в Херсоні. З міркувань безпеки, всі імена героїв та деякі деталі розповідей змінені редакцією. І сьогодні ми пропонуємо до уваги читачів одну з історій.
Тетяна та її чоловік Андрій – пенсіонери, до війни мали свій невеличкий бізнес, квартиру, дачу, машину – недорогу іномарку. Після початку російського вторгнення і боїв на околицях Херсону, подружжя свідомо обрало рішення не виїжджати за лінію фронту, а перечекати активну фазу протистояння у дачному будиночку на одному з островів у Дніпровських плавнях, куди можна дістатися лише човном.
"Ми не брали участь у протестах чи партизанському русі, нічого такого. Виїхали на дачу, просто щоб не потрапити під випадковий обстріл. Вся моя родина – етнічні росіяни, тільки я українка. Ми не те, щоб були лояльні до окупантів, швидше – нейтральні. Для себе вирішили: якщо прийдуть військові рф, проведуть референдум – житимемо за російськими законами", – розповідає жінка.
Утім, коли загарбники дійсно прийшли, Херсон перетворився на "загублений світ" між двома реальностями. Де насправді не діють ані українські, ані російські закони – лише право сили. І відчути це Тетяні та її родині довелося на власній шкірі.
У липні з власної оселі росіяни вивезли у невідомому напрямку племінника Андрія. Олександр – кваліфікований співробітник Херсонської філії однієї з державних установ. На той час усі працівники закладу офіційно перебували у простої, однак, побоюючись мародерів, які орудували в місті, Олександр перевіз до свого помешкання робочі комп’ютери, які є державною власністю України.
"Нам зателефонував Вадим (батько Олександра і брат Андрія – ред.) і повідомив, що Саша зник. На той момент ми не знали, що його забрали. Андрій, Вадим, Ніна (мати Олександра – ред.) та ще один друг сім’ї поїхали до Сашиної квартири. Там вони виявили відчинені двері й оці комп’ютери. Звісно, розгубились, але вирішили перевезти техніку в інше, більш безпечне місце, аби її не розікрали – до нашої квартири", – згадує Тетяна.
Однак на новому місці родину вже чекали "правоохоронці" без розпізнавальних знаків: трьох чоловіків і жінку затримали, вилучили у них сумнозвісні комп’ютери та особисті речі, а також забрали автомобілі.
"Коли я приїхала до будинку, побачила під під’їздом своїх близьких, закритих у машині, мене до них не пустили. Я попрохала військових представитись: хто ви – Росгвардія, ФСБ, міліція? Куди збираєтесь везти моїх рідних? Мені відповіли, що мені цього знати не потрібно. Тоді я спитала: де Саша? Вони сказали, що він нібито у тій же автівці – у багажнику", – розповідає херсонка.
Розгублена жінка попросила хоча б віддати їй ключі від квартири, які забрали у її чоловіка Андрія, адже залишилась просто на вулиці. Тетяні їх не віддали, але пізніше підійшов один з "поліцаїв" – як стверджує жінка, він був не з приїжджих, а з числа місцевих колаборантів – та сказав, що пізніше вона може підійти до райвідділку й забрати ключі. Так Тетяна дізналась, куди саме повезуть її рідних.
"Маю сказати, що наші місцеві, які співпрацюють з росіянами, поводять себе набагато людяніше по відношенню до херсонців. Але вони не приймають рішень, просто виконують накази. Не те, щоб я хотіла їх якось виправдати, обілити, але багато з них розповідають, що змушені співпрацювати, щоб підтримувати бодай якийсь лад, ловити крадіїв, мародерів. З ними принаймні можна розмовляти.
А росіяни… поводяться дуже жорстко – я так розумію, відчувають, що не вдома і постійно бояться отримати ніж у спину, тому увесь час насторожі. Вони не люблять слова "окупанти". Коли я спитала, то хто ж вони, якщо прийшли на чужу землю зі своїми порядками – мені відповіли: "освободители". У такому тоні, що я зрозуміла: більше нічого питати не варто", – каже жінка.
Дві доби сім’ю Тетяни утримували у відділку у нелюдських умовах без їжі й води. В їхніх оселях провели ретельні обшуки: забрали гроші, прикраси – опис складати відмовились. Шукали будь-яку зачіпку, аби оголосити мирних людей "особливо небезпечними злочинцями".
"У гаражі Вадима знайшли старий сувенірний значок з надписом "Укроп", гумовий човен, кілька пакунків туалетного паперу, якісь крупи й консерви. Бачили б ви, як вони раділи! Казали мені: ви ж розумієте, що це – докази? В їхній уяві це нібито свідчило про якусь підривну діяльність, ніби цим човном він збирався везти харчі партизанам за ріку (влітку російські окупанти проводили посилені обшуки у дачних кооперативах та гаражах по обидва береги Дніпра, шукаючи місцеве підпілля – ред.)", – згадує херсонка.
Пізніше їй дозволили передавати рідним їжу, особисті речі, теплі ковдри, забирати прання, адже ані харчування, ані будь-яких зручностей у відділку немає. Старших чоловіків закрили в маленькій камері (у просторіччі – "обезьянник"), Ніну як жінку розмістили у коридорі, кинувши їй матрац. Олександра ж перевели у СІЗО. Їм закидають "розкрадання державного майна російської федерації" й обіцяють посадити на 10 років.
"У приватній розмові мені натякнули: хочуть, аби Саша з ними співпрацював. Я спитала: навіщо, хіба у вас мало працівників-колаборантів? Кажуть: працівників – багато, справжніх фахівців – мало", – коментує Тетяна.
Без малого три місяці проста херсонська родина фактично перебуває у заручниках – без жодного права на захист. Тетяні не дозволили запросити навіть адвоката з Криму, що має "російську" ліцензію. Закони рф тут не діють, попри анонсовану "інтеграцію". Так само, як і взагалі будь-які права людини. Від беззаконня і свавілля окупантів не застрахований ніхто – ані патріоти, ані "нейтрали", ані навіть ті, хто чекав на "русский мир".
Усе, що залишається херсонцям – мовчазний протест.
Нагадаємо, з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну військові рф у Херсонській області викрали понад 600 осіб. Відомо про звільнення 350 з них, але ці цифри – не остаточні. Серед викрадених окупантами людей – мери міст, селищні голови та їх заступники, старости сіл, депутати обласної та місцевих рад, правоохоронці, священники, волонтери та пересічні громадяни.
Більше актуальних новин про війну в Україні читайте у нашому Telegram-каналі.
