Один з наймолодших Героїв України – 23-річний командир танкової роти 59 бригади імені Якова Гандзюка лейтенант Євген Пальченко разом із ввіреними йому взводами танків у перші дні російського вторгнення утримували позиції поблизу чотирьох населених пунктів Херсонщини. Зокрема, саме вони до останнього захищали міст в Антонівці.
Чому стратегічна переправа не була підірвана? Танкіст розповів в інтерв'ю миколаївському виданню НикВести, яке було опубліковано 20 червня.
У перші дві доби повномасштабного вторгнення Євген та його підлеглі прийняли важкі бої на Херсонщині – у Сергіївці, Олешках, поблизу Антонівки (за Антонівський міст) та в районі населеного пункту Чорнобаївка.
Як зазначає Герой, танкісти отримали наказ до останнього тримати міст.
"Але там для танків була невигідна ситуація. Танк рухається по асфальту, а зліва – два бугри. І ти нічого не бачиш через них. Просто виходить людина з артою, стріляє тобі в борт – усе, танк знищений. Ми проходимо цей міст – зліва піднімається російська піхота. Починаємо розстрілювати їх з кулеметів, і тут мені в танк прилітає ззаду з РПГ. А перед танком падає авіабомба, частину дороги – знищено. Нас накривають з усіх боків. Так ми воювали два дні", – розповідає Євген.
Наприкінці цього бою з української сторони вціліла лише машина Пальченка та ще сім танки.
"Якби Антонівський міст завчасно підірвали, цього всього не біло б. Було б набагато більше часу, противник не дійшов би до Миколаєва. Тому що іншої переправи вздовж дніпровського узбережжя від Херсону і до Нової Каховки немає. Там нема де розвернути понтонники, щоб перейти", – коментує танкіст.
Однак, коли стало зрозуміло, що сили противника значно переважають, 25 лютого Євген Пальченко отримав завдання зайти в село Інженерне, зачистити завод разом із десантниками з 80 бригади і вийти до Наддніпрянського, звідки вдарити по техніці росіян на Антонівському мосту. Таким чином, мав бути забезпечений підхід для можливого підриву мосту на Херсон.
"На другий день, 25 лютого в обід ми отримали завдання. Якби танкісти повернулися на міст, нас усіх просто змели б – настільки переважаючоюбула чисельність противника. Я отримав завдання з 80-ю бригадою зайти через населений пункт Інженерне – це по правому флангу ближче до Херсона, разом із десантниками зачистити завод. Далі зайти в Наддніпрянське, вийти на узбіччя й вдарити по колонах", – згадує Євген.
Однак, дійшовши майже до заводу десантники зупинилися. Ворог зайшов з іншого боку – Каховського напряму, зірвавши операцію. Підрозділи Збройних сил України знову опинилися у кільці.
"Я побачив,що командир десантників зупинився й говорить по рації. Він сказав: на нас із Молодіжного, з боку Каховки вийшли дві танкові роти, переважаючі сили. І я розумію: міст мостом, але життя моїх хлопців мені важливіше. Повертаємо назад. Наші два танки, що прикривали позиції, стояли трохи нижче, я зайняв позицію на пагорбі над ними, проламавши дірку в бетонному паркані.
Ці два танки відкрили вогонь, один з них знищив два ворожі танки. Але потім йому прилетіло в башту, він відходить з поля бою – я скомандував йому відходити до Чорнобаївки. Зі мною були чотири танки, ми вели бій і знищили кілька машин противника, росіяни понесли втрати і відійшли. Хаос був як з нашого боку, так і з їхнього. Шквальний вогонь, постійні вибухи, авіанальоти, артилерія. Там просто був фарш", – розповідає військовий.
Побачивши, що ворог зайшов з Каховського напрямку, українські захисники зрозуміли, що опинились у кільці, і змушені були відходити.
"Наша операція була зірвана. Я був у підпорядкуванні командира роти десантників 80-ї бригади.І він дав мені команду відійти назад. Сили противника значно переважали. У нас вже були на той час NLAW, які нам привезли вночі, тому я прикривав відхід", – зауважив Євген.
Нагадаємо, колишнього помічника начальника УСБУ Херсонської області, керівника антитерористичного центру (АТЦ) Ігоря Садохіна підозрюють у державній зраді: він начебто здав окупантам мапи мінних полів та координував ворожу авіацію. Є інформація, що Садохін був завербований російською розвідкою ще декілька років тому.
