Центри "Я – Маріуполь" об’єднують переселенців з окупованого міста та Маріупольського району. Вже відкрито 17 таких регіональних центрів по всій території України, в яких зареєстровано близько 60 тисяч маріупольців.
"СтопКор" завітав до одного із столичних філіалів центру. І поспілкувався із його директоркою Оксаною Гринько про те, у чому секрет унікальності таких центрів і чому ще нікому не вдалось повторити досвід "Я – Маріуполь".
Довжелезний світлий коридор, прикрашений світлинами з зображеннями упізнаваних пейзажів Маріуполя. Просторі світлі приміщення, де вас зустрічають з посмішкою. І знову – фотографії чарівного і затишного приморського міста. Кожен, хто сюди заходить –потрапляє в оточення улюблених місць: Драмтеатр (якого вже немає), Маріупольська вежа, Міський пляж. Немов на машині часу потрапляєш туди, до довоєнного, щасливого, прекрасного, ще не розтрощеного ворогом життя у місті Марії…
"Вчора приїзжали журналісти з Аль- Джазіри, інтерв’ю брали англійською. Ми все показали, розповіли, вони поспілкувались з відвідувачами. А потім питають: "Ви розумієте, що такого ніде нема? Не тільки в Україні – взагалі у світі! Ви маєте ділитися досвідом!...
Ми і ділимось. Але поки не дуже виходить у інших міст. Бо вони роблять акцент на матеріальну допомогу, гуманітарну. А "Я-Маріуполь" - це більше не про це. Тут більше про наше місто і його жителів, які тут зустрічаються, спілкуються, обнімаються, знаходять один одного", - розповідає пані Оксана.
Вона, депутатка Маріупольської міської ради і людина, що ніжно закохана в Маріуполь, дивом встигла вивезли свою доньку з міста після початку війни. І втратила у Маріуполі все майно і власний будинок. Тому вона, як і інші співробітники центру, сьогодні у рівних умовах з усіма переселенцями. "Ми, маріупольські безхатьки" - сумно жартують вони між собою.
Маріупольці допомагають маріупольцям
У всіх центрах "Я – Маріуполь" 99,9% працівників – це маріупольці, які вимушені були тікати з окупованого міста. Лише коли не знаходять потрібного фахівця (адміністратора, юриста, психолога), то запрошують на роботу співробітників без маріупольської реєстрації.
І працівники, і відвідувачі – пережили це пекло – бомбардування Маріуполя. Вони жили поряд. Можливо, зустрічались колись. Тут неможливо емоційно відсторонитись від роботи. Адже люди приходять в основному не продуктові набори отримати, а поспілкуватись, згадати, поплакати. Тим, кого викурили бомбами з власного дому, відірвали від коріння, розкидало по всьому світу усе соціальне оточення – дуже не вистачає цієї єдності - каже пані Оксана.
Саме у філософії центрів "Я-Маріуполь" - "маріупольці допомагають маріупольцям", у цьому емоційному контакті, спорідненості людей, які пережили пекло, і є унікальність центру – вважає вона.
"Найемоційніші моменти, коли саме в центрі "Я- Маріуполь" зустрічаються люди, які втратили зв’язок під час облоги Маріуполя. Мобільного зв’язку не було, а потім, коли під обстрілами виїзжали з окупованого міста, багато хто просто був змушений стерти з телефонів усі контакти, щоб не наражатись на небезпеку. Усіх розкидало по різним містам і країнам. І це дуже зворушливо, коли у коридорі зустрічаються шкільні друзі, або родичі, або сусіди. Люди, які після окупації нічого не знали про родини один одного, опинились в одному місті і в той самий час зайшли до "Я – Маріуполь"! Люди плачуть, люди сміються, обіймаються. І це - найцінніше" - розповідає директорка.
Скільки жахливих і сумних історій наслухались дівчата, які тут працюють. Тут у кожного – власна трагедія. Бабся виховує двох дівчаток 17-ти років. Мама-одиначка з дівчинкою, у якої після пережитих у Маріуполі жахів, почались серйозні проблеми за здоров’я. А мама бігає по лікарях, винаймає житло, але не може працювати повний робочий день – бо хвору доньку на кого лишити? Молодий хлопчина 19 років, який дивом вибрався із пекла і залишився живий. А вже у Києві у нього діагностували важку стадію онкології. Він проходить лікування в Інституті раку, а "Я – Маріуполь шукає можливості надати бодай якусь підтримку, шукає благодійників, привезли підтримуючу терапію з Італії.
Таким "особливим" маріупольцям працівники центру намагаються допомагати позапланово – шукати лікарів, додаткові благодійні фонди. Але система контролю розподілу допомоги не дозволяє видати навіть таким клієнтам, наприклад, два набори продуктів. Тому директорка виключає можливість застосування корупційної складової. Навіть якщо дуже хочеться допомогти тому, хто цього особливо потребує.
Послуги центру "Я – Маріуполь"
Пенсіонери Микола Миколайович і Людмила Валентинівна прийшли до "Я – Маріуполь" вперше. Подружжя і не думало, що доведеться після 70-ти залишити рідний дім і облаштовуватись на чужині. Але повертатись у Маріуполь планують тільки після звільнення від окупантів. Вони рік після початку війни перебували за кордоном. І тепер приїхали в Україну до дітей. Оселились в селі під Києвом і дуже хвилювались, чи зможуть отримати допомогу у Київському центрі.
"Будь-який маріуполець, де б він не жив на території України, може прийти до найближчого центру "Я – Маріуполь" і отримати усі послуги. Неважливо, де він зареєстрований як внутрішньо переміщена особа. У нас єдина для всіх центрів база маріупольців", - пояснює пані директорка.
Маріупольська прописка (місто або район) – єдина перепустка до центру. І тут навіть не питають "Чий Крим?".
У черзі за продуктовим набором стоять мама і доросла донька. Відмовляються розповісти свою історію. "Вже намилились повертатись до окупантів", - зло шепоче дідусь, що стоїть поруч.
Так, вони і тут сперечаються. Але більшість тих, хто залишив Маріуполь, мріють про його деокупацію.
Привітні адміністраторки на рецепції направлять до консультанта на оформлення. За потреби, юрист проконсультує, як краще оформлювати статус ВПО або на яку допомогу можуть розраховувати переселенці. Юридичні послуги тут безкоштовні: нададуть консультацію з будь-яких питань.
Ось тут – перукарня. Пенсіонерів та інших пільговиків підстрижуть безкоштовно, для інших маріупольців – мінімальні ціни (120 грн – стрижка). Працює тут відома маріупольська перукарка із золотими руками, до якої в Маріуполі були довжелезні черги і ціни на її послуги "кусалися". Вона б могла влаштуватись до лакшері-салону краси у столиці і заробляти чималі гроші. Але вважає, що наразі більш потрібна тут.
Поряд із перукарнею – хімчистка і кравецька майстерня, де відвідувачі центру попрати будь-які речі, у тому числі – ковдри та зимовий одяг; скористатись послугами із дрібного ремонту одягу тощо. Для пільговиків ці послуги безкоштовні, для інших – за мінімальною ціною.
Кожного дня у центрі працює лікар. Також у центрі є певний запас базових ліків, які нададуть маріупольцям за потреби безкоштовно. У багатьох центрах працюють сімейні лікарі, які мають право укладати медичні декларації із пацієнтами, надавати рецепти, лікарняні і так далі.
"Це дуже важливо. Бо людям важко зорієнтуватись у незнайомому місті – де і як їм отримати медичну допомогу", - пояснює пані Оксана.
У кожному центрі є психолог. Люди, які втратили все: дім, рідних, увесь свій світ – беззаперечно потребують допомоги.
Далі – стоматологія. Тут теж пільговикам лікують зуби безкоштовно.
А тим, хто шукає роботу, тут допоможуть із працевлаштуванням.
"Зараз реалізується грантовий проєкт із перенавчання наших маріупольців і подальшого працевлаштування. Люди, які втратили роботу, мають можливість отримати нову спеціальність, навчання оплачує донор", - розповідає директорка столичного центру.
Ось тут – дитячий простір і зона різних занять. Поки батьки отримують допомогу і послуги - з дітьми займаються фахові виховательки. Часто тут проходять різноманітні заняття: малювання, майстер-класи із виготовлення чогось власними руками, групові заняття з психологом. Причому, активності організують не лише для дітей, а й для дорослих. У багатьох центрах тут проходять спортивні заняття: йога, пілатес та інші тренування.
У столичному центрі нещодавно реалізовувався потужний проект "Школа акторської майстерності" разом із Благодійним Фондом Павла Вишнякова. Заняття проводила відома телеакторка.
Пані Вікторія дуже любить такі активності, не пропускає жодної. Вона приїхала до столиці сама. І її усміхнене привітне обличчя миттєво пронизує біль, коли журналіст просить розповісти її історію порятунку. Вона не може навіть згадувати все, через що їй довелось пройти. Адже після місяця в окупації під бомбами в холодному підвалі жінку "евакуювали" до росії. Вікторія кілька тижнів поверталась до України через Європу. Але повернулась. І дуже вдячна за підтримку "своїх".
Періодично проводяться консультації нотаріуса, Пенсійного фонду, податкової, центрів зайнятості та інших фахівців.
Далі по коридору – приміщення, де видають гуманітарну допомогу. Кожного місяця родина отримує продуктовий набір – ось така коробка, де приблизно 10 кілограмів різноманітної їжі: консерви, крупи, макарони, олія, тушонка, борошно, цукор.
За наявності видають і гігієнічні набори. Раніше партнери забезпечували гігієною централізовано, зараз – шукають спонсорів.
Усім маріупольським родинам також видають "сімейні набори": 2 подушки та ковдру, постільну білизну, рушники, обігрівач.
Директорка підкреслює, що це – допомога, а не повне забезпечення. І їй дуже прикро, коли деякі земляки приходять із претензією, що їх мають забезпечити усім.
Фінансування "Я – Маріуполь"
"Фінансується проект із двох джерел. Це кошти міжнародних донорів, які надають гуманітарну допомогу – це великі міжнародні гуманітарні організації. Ми співпрацюємо з Міжнародним медичним корпусом, із "Лікарями без кордонів", із Норвезькою і Датською радою з питань біженців, із Міжнародною організацією з міграції, із УВКБ ООН і UNICEF та іншими великими благодійними фондами. Також залучені кошти міського і обласного бюджетів", - розповідає Оксана Гринько.
Так, так, в окупованому Маріуполі теж є певні надходження до бюджету. Кілька підприємств, які зареєстровані там, принципово не оформлюють релокацію, щоб сплачувати податки у міський бюджет. А левову долю бюджету наповнюють маріупольські військові частини.
Пошуками великих донорів, які можуть централізовано надавати допомогу одразу для всіх центрів займається благодійний фонд "Я – Маріуполь". Також кожен керівник кожного центру шукає локальних спонсорів. Ось такі орендовані вантажівки розвозять тонни добра по всіх 17-ти центрах для жителів розстріляного міста.
Донори зараз більше допомагають тим регіонам, які ближчі до лінії фронту і найбільша концентрація переселенців.
Усі закупівлі відбуваються через тендер. До того ж, по кожному виду допомоги – сувора звітність: відвідувачі центрів підписують відомості плюс все вноситься у єдину базу. І має співпасти до одиниці – що прийшло до складу – і що видали людям.
Якщо невеличкі донори надають обмежену кількість допомоги – окуляри для літніх людей або безлактозне молоко для дітей – по базі виділяють цільову або найбільш вразливу категорію і обдзвонюють для надання додаткової допомоги.
Напередодні зими закупали одяг на замовлення родин.
Найбільші проблеми маріупольців
Найбільша проблема жителів знищеного війною міста сьогодні – це житло. У когось є кошти, щоб винайняти житло, у когось немає.
"Можна на пальцях перелічити ті родини, які мають десь власне житло, окрім того, що було зруйновано у Маріуполі", - каже директорка центру.
Утім із цією проблемою переселенці мають справлятись самостійно.
"Міжнародні організації в обмеженому обсягу інколи компенсують витрати на оренду житла, але це – рідкість. Приміром, у Дніпрі таку допомогу надавала "Адра". Інші благодійні теж в дуже обмеженій кількості надають таку допомогу, але на неї треба встигнути зареєструватися. Ми зазвичай запрошуємо такі організації до нас, щоб маріупольці не шукали такі організації", - розповідає пані Оксана.
Також вона повідомила, що Маріупольська міська рада зараз запускає пілотний проект "Соціальне житло" у Дніпрі.
"Там було знайдено будівлю колишнього навчального закладу. Міська рада взяла її в оренду на пільгових умовах, за рахунок донорських коштів зроблено ремонт, закуплено обладнання. І днями відбудеться відкриття. І 32 родини зможуть безкоштовно жити у цьому гуртожитку", - розповідає пані Оксана.
Аналогічні будівлі шукають і в інших регіонах України, щоб надати притулок тим, хто втратив свій дім. Адже міськрада не має власної землі. Наразі, таким соціальним житлом хочуть забезпечити до 1000 маріупольських родин із вразливих категорій – каже директорка київського "Я – Маріуполь".
А ця молода пара маріупольських студентів, що завітала до столичного центру, не втратили власне житло у Маріуполі, бо ще не мала його. Віолетта Каша та Ілля Вітренко пережили бомбардування у студентському гуртожитку і кілька місяців добирались до столиці. Тут вони закінчують свій виш – Маріупольський гуманітарний університет, який теж перебазувався до Києва.
Кажуть, що головна проблема сьогодні всіх маріупольців – це те, що немає рідного міста. Бо його спочатку розтерзали, а потім забрали вороги.
Закохані вірять, що Маріуполь повернеться до України. І вони упевнені, що не залишаться жити у столиці і не поїдуть шукати кращої долі де інде.
"То ж не наше, - всміхається Ілля. – Маріуполь – то найкрасивіше місто на землі…"
Молоді маріупольці після війни обов’язково повернуться додому – відбудовувати з попелу рідне місто…
