До 30 квітня Міністерство цифрової трансформації має представити Стратегію мінімізації негативного впливу азартних ігор. Це очікуваний документ, який може визначити, як саме Україна буде працювати з ризиками цієї індустрії. У цьому очікуванні важливо чесно подивитися на поточну ситуацію.
Станом на сьогодні в Україні є окремі елементи реагування на проблему — зокрема державний стандарт соціальної послуги для осіб із ігровою залежністю. Це важливий крок, який свого часу зафіксував, що проблема існує і потребує уваги. Але це важко назвати системним підходом до проблеми. Стандарт соціальної послуги, попри свою важливість, у нинішньому вигляді має обмежену ефективність як інструмент державної політики. Він зосереджений переважно на реабілітації осіб, які вже зіткнулися з серйозними наслідками, але не створює механізмів для раннього виявлення ризиків, профілактики чи зменшення шкоди на початкових етапах. Крім того, документ не встановлює чіткої ієрархії доказових підходів, не визначає єдиних протоколів надання допомоги та не містить повноцінної системи оцінки ефективності результатів. У такому вигляді стандарт виконує радше функцію формалізації послуги, ніж інструменту, здатного суттєво вплинути на масштаби проблеми.
Про формалізм свідчить і сама процедура і строки отримання послуги, адже заява на отримання послуги розглядається 5 днів, надалі якщо рішення про надання послуги ухвалене, то індивідуальний план надання послуги складається протягом 5 днів. Разом з тим, при критично низькій ймовірності, що особа, яка відчуває певні проблеми з грою в азартні ігри звернеться по допомогу, такий довгий і складний процес отримання допомоги зводить зазначену ймовірність до нуля. Тому існує думка, що люди, що мають складності з грою в азартні ігри не підуть по допомогу, навіть якщо вона буде легкодоступна і ефективна. Але цей факт спростовується величезним досвідом інших країн Європи, Канади, Великої Британії та США.
Сучасна міжнародна практика давно показує, що ефективна політика не може обмежуватися лише допомогою "після". Вона має починатися значно раніше. У багатьох країнах діють освітні програми, які пояснюють, як працюють азартні ігри, які механіки лежать в їх основі і які ризики з цим пов’язані. Це не про заборону чи залякування — це про формування усвідомленого вибору. Людина має розуміти, що вона входить у зону ризику, і які можуть бути наслідки, і як не втратити контроль.
Паралельно працюють інформаційні кампанії, які знижують рівень стигми. У суспільствах, де тема обговорюється відкрито і без ярликів, люди значно частіше звертаються по допомогу. Ось наочний приклад двох різних підходів до однієї і тієї ж проблеми в Україні і в Британії, з якого стає без слів зрозуміло, чому в Україні всім здається, що ніхто з тих, хто має проблеми з азартними іграми не звернеться по допомогу.
Ще одна надважлива проблема. У багатьох країнах сформовані сталі механізми, за якими кошти, пов’язані з гральною індустрією, спрямовуються на комплексні програми зменшення шкоди. Йдеться не лише про лікування, а про цілу екосистему: дослідження, профілактику, освітні ініціативи, загальнонаціональні лінії підтримки, підтримку сімей.
У Великій Британії зараз відбувається перехід до моделі обов’язкових внесків операторів, які спрямовуються на незалежно керовану систему досліджень, освіти та лікування. В Австралії державні та регіональні програми фінансуються на рівні сотень мільйонів доларів і включають активну роботу з молоддю, публічні кампанії та регуляторні обмеження. У Канаді провінції інвестують десятки мільйонів доларів щороку в комплексні програми, що охоплюють усі рівні — від попередження до реабілітації. У скандинавських країнах значна частина доходів від державних операторів системно спрямовується на суспільні потреби, включно з попередження ризиків виникнення залежності.
Ключове тут у тому, що це не окремі ініціативи і не точкові проєкти. Це цілісні стратегії. В Україні ж поки що спостерігається інша картина. Гральний бізнес функціонує, сплачує податки, держава отримує ці надходження, але системної політики мінімізації ризиків не сформовано.
Ще один аспект, який варто враховувати, — роль громадянського суспільства. У більшості країн саме незалежні організації, дослідники і експертні спільноти стали рушійною силою змін. Вони піднімали тему, формували запит до держави, розробляли підходи, які згодом ставали частиною державної політики. Fair Gaming Space закликає всіх, кому небайдужа доля суспільства і хто усвідомлює всю важливість створення ефективної стратегії, яка б поєднала і державні органи і громадськість, і освітян, і бізнес, залучатися до обговорення і формування стратегії мінімізації негативного впливу азартних ігор.
Приєднуйся до нашої армії антикорупціонерів! Підписуйся на нас у Telegram, WhatsApp, Facebook, Youtube, Twitter, Instagram і TikTok!
