Сьогодні поговоримо про ситуацію, що склалася на тлі повідомлень про державну зраду на найвищому посадовому рівні. Після деякого затишшя ЗМІ повідомили, що у вищих ешелонах влади є так званий російський «кріт», який здав країні-окупанту деталі спецоперації, що планувалася ГУР Міноборони щодо затримання бойовиків приватної військової кампанії Вагнера.
Чи справді у вищих ешелонах влади України завівся російський «кріт»? Чи йдеться про систематичні провали під час планування спецоперацій української розвідки?
Я не буду заглиблюватися в деталі тієї спецоперації, нехай її аналізують професіонали, які полюбляють приїздити до студій на 600-х «мерседесах», зароблених на ниві боротьби за українську державність.
А ми наразі проаналізуємо взагалі можливість проведення подібної операції.
Нагадаю коротко, що СБУ та ГУР Міноборони начебто витягнули в Білорусь певну кількість бойовиків-вагнерівців, які безпосередньо воювали на Сході України. І надалі їх планували захопити, посадивши турецький літак на летовищі у Києві.
А тепер поглянемо на оперативні можливості ГУР щодо планування подібних операцій. Звертаюся до співробітників ГУР і підкреслюю: це жодним чином не камінь у ваш город. Але подібні сентенції щодо начебто «зливу» інформації та наявності зради у лавах вищого військово-політичного керівництва держави вже трохи набридли.
Наприкінці жовтня 2017 року з’являється інформація про те, що на території Республіки Білорусь співробітниками КДБ РБ затриманий такий собі Шаройко. Українські ЗМІ повідомили про це лише в листопаді того ж року. Себто фактично за три тижні.
За даними вітчизняних медіа, йшлося про те, що затриманий білоруськими контррозвідниками громадянин України буцімто є кореспондентом. Але, як з’ясувалося пізніше, коли українська сторона роздмухала цей скандал, так званий журналіст виявився співробітником… ГУР Міноборони України. Причому працював він на відкритій посаді.
Тобто він був установленим співробітником воєнної розвідки України. Уявіть собі ступінь недолугості планування цієї операції.
Так от, пан Шаройко, який був офіцером пресслужби ГУР МОУ, був відряджений до Республіки Білорусь. Де його й затримали співробітники місцевого КДБ. Він працював під журналістським прикриттям. Це стандартна формула роботи співробітників розвідки будь-якої країни. Але оскільки він є встановленим співробітником ГУР, то мав би працювати під дипломатичним прикриттям.
Чому я згадав цей епізод із Білоруссю? Бо українськими ЗМІ нагнітається істерія з приводу того, що Лукашенко ймовірно знав подробиці операції щодо затримання ПВК Вагнера та нібито передав їх Росії.
Так от, коли Шаройка затримали, Республіка Білорусь не робила жодних нервових кроків, аби не погіршити дипломатичні стосунки з Україною. Тобто саме білоруська сторона наполягала на тому, щоб Шаройка по-тихому віддати Україні.
Але втрутилися «небесні сили». У вітчизняних ЗМІ почали з’являтися повідомлення про затримання в Білорусі українського «журналіста».
Білорусам не залишалося нічого, як викласти відео з допитом пана Шаройка. І почали спливати цікаві подробиці.
Він багато чого розповів про покійного Дмитра Тимчука та багатьох інших. У підсумку Шаройко отримує 8 років. З 15 можливих. Але запитання залишається. Хто послав установленого співробітника воєнної розвідки для виконання оперативних завдань?
Здавалося б, бувають у житті різні неприємні моменти. Але ми всі пам’ятаємо, які хвилі здійняли українські ЗМІ щодо затримання в Москві іншого українського журналіста. Цього разу йдеться про Романа Сущенка. І знову ж таки виникають питання, бо виявляється, що Сущенко – це офіцер чинного резерву того самого ГУР Міноборони.
І знову ж, за інформацією з відкритих джерел, пана Романа начебто перекидали з Парижа до Москви, де він мав забрати «закладку» зі схованки.
Невже більше немає кому в Москві забрати це, крім встановленого співробітника ГУР Міноборони України?
Реакція росЗМІ, на відміну від білоруських, була однозначна. Одразу ж з’явилася інформація, що у Москві затриманий кадровий офіцер української воєнної розвідки. А українці опинилися втягнутими в цікаву гру під назвою «Свободу Сущенку».
Сущенка звільнили. Фактично обмінявши його на аналогічного представника російських служб в Україні – товариша Вишинського. Але ще раз запитаємо: для чого було відправляти в Москву встановленого співробітника ГУР? При чому знову ж таки – під журналістським прикриттям?
Тож повернімося до можливостей планування спецоперацій на кшталт затримання ПВК Вагнера.
Я навів два приклади. А є ще й третій – так званий «кримський провал».
Це власне те, що наразі подається, як легендарний прорив української ДРГ через дамбу, бої з російським спецназом. У якому брав участь теперішній очільник ГУР Міноборони Буданов.
Але є одне маленьке «але». Без сумніву, українські розвідники проявили неабиякий героїзм і мужність, вирвавшись із оточення, поклавши певну кількість російських окупантів. Але ця операція викликала величезне незадоволення наших американських партнерів.
Згадаймо, що на знаменитих плівках розмови Порошенка й Байдена президент США був дуже незадоволений як характером проведення операції – йдеться про її фактичний провал – так і тим, що вона, швидше за все, відбувалася за спиною наших американських партнерів.
Тож чи був російський «кріт»? Чи йдеться про щось інше? Я навів три провальні операції.
З яких не було зроблено жодних чітких висновків. І головне – я не отримав відповіді від представників ГУР Міноборони на своє запитання, яке озвучив в ефірі одного з телеканалів. Яким чином деталі операції «Павуки в банці», яку я обговорював на рівні тодішнього керівника ГУР МОУ пана Бурби, стали відомі перебіжчику – зраднику, полковнику СБУ Прозорову?
Він на День СБУ на пресконференції у Москві озвучив подробиці цієї операції. Це – окрема тема розмови. Але на цю інформацію прореагували російські ЗМІ. І жодної інформації, ані пари з вуст – від ГУР.
Шановні, вам доведеться дати відповідь на усі ці незручні запитання.
Підкреслю, ми жодним чином не кидаємо камінь у город співробітників ГУР. Але залишаємо за собою право на громадський контроль діяльності розвідтовариства. Ми маємо право контролювати, куди йдуть гроші з українського бюджету, і вимагати звіту.
Звіту у вигляді якісно й блискавично проведених операцій.
Ми як українці мусимо пишатися вітчизняними спецслужбами. Розуміти, що ми маємо за спиною надійний тил, і що жодна операція російських чи інших іноземних спецслужб неможлива на території України. Бо маємо професіоналів, що дійсно відповідають високим стандартам і здатні забезпечити суверенітет і територіальну цілісність держави.
