Бази даних Інтерполу – одні із ключових інструментів в боротьбі з транснаціональною злочинністю. Їх інформаційне наповнення здійснюється правоохоронними органами всіх 190 держав-членів організації. Така міждержавна взаємодія забезпечує широке співробітництво всіх органів кримінальної поліції, навіть у тих випадках, коли між окремими країнами відсутні дипломатичні відносини.
Бази даних організації містять інформацію не лише про осіб, що вчинили злочин, а й викрадені транспортні засоби та твори мистецтва, а також втрачені документи. Інтерпол має інформацію про ДНК-профілі, вилучені з місць вчинення злочинів та відбитки пальців підозрюваних осіб. Велике державне розкрадання коштів або грабунок національного музею - усе це підпадає під компетенцію організації. В останні роки однією з головних задач структуру стала протидія тероризму.
Рецепт успіху в боротьбі з міжнародною злочинністю
Звісно аби збирати та аналізувати такий великий масив інформації Інтерпол залучає експертів зі всього світу. Йдучи у ногу з часом організація застосовує не лише широкий людський ресурс, а й останні іновації. Особливої уваги заслуговує телекомунікаційна система Інтерполу 24/7. Вона являє собою захищену від стороннього доступу мережу з обмеженим колом користувачів, що за своєю глобальністю не має аналогів у світі та є ефективним інструментом міжнародного співробітництва правоохоронних органів.
Перш за все, система забезпечує цілодобовий оперативний обмін інформацією між національними та центральним бюро Інтерполу. Завдяки цій системі підрозділи поліції та інших правоохоронних органів держав-членів Інтерполу мають цілодобовий on-line доступ до баз даних.
Хоча зі сторони може здатись, що агент Інтерполу є прототипом Джеймса Бонда, але насправді це досить кропітка аналітична робота з обробки величезного масиву данних. Відповідно до статистики 2016 року в базі Інтерполу значиться 8 тисяч 507 осіб, що розшукуються за підозрою у скоєнні злочину. Варто зазначити, що Україна опинилась у лідерах по кількості розшукуваних громадян, маючи у базі 160 українців. Близьку цифру також мають Білорусь, Таджикистан, Росія, Киргизстан та Азербайджан.
Нове прочитання класики: “Злочин та екстрадиція”
Розгалуджена пошукова система, тисячі експертів та найіноваційніші канали звязку майже не залишають злочинцям шансу на втечу. Та все-таки чи існує можливість сховатись від Інтерполу? За словами адвоката Дениса Бугая існує ряд «екзотичних» країн, які не співпрацюють з Інтерполом. Серед них Північна Корея, Палау, Соломонові острови, Федеративні штати Мікронезії, Тувалу. Взагалі міжнародне право не зобов'язує держави видавати злочинця при відсутності міжнародного договору. Тому, країни можуть задовольнити або відхилити екстрадицію відповідно до національного законодавства.
Експерт відзначає, що незважаючи на те, що «червоні картки», видані Україною, часто видаляються, так само часто осіб, затриманих Інтерполом, екстрадують. Прикладом такого процесу стала екстрадиція бізнесмена Андрія Задорожного з Хорватії. В України його підозрювали в шахрайстві в особливо великих розмірах. Задорожний намагався отримати політичний притулок за кордоном, але йому було відмовлено внаслідок наявності кримінального провадження з економічного злочину.
Процес екстрадиції є складним та часом політичним процесом. Адвокат Денис Бугай зазначає, що країни з більш високими вимогами до забезпечення прав і свобод людини, найчастіше відмовляють в екстрадиції на Україну. Як приклад, Італія відмовила в екстрадиції екс-нардепа Ігоря Маркова, а Іспанія заборонила видачу екс-міністра Юрія Колобова.
Що цікаво, однією з причин відмови щодо екстрадиції Колобова стали підробні документи, ніби то направлені ГПУ. Як заявили пізніше в Генпрокуратурі, невідомі особи з метою перешкоджання екстрадиції Колобова підробили лист "нібито за підписом заступника ГПУ". Ця дивна плутанина з документами стала одним із приводів для відмови його видачі. Офіційно Національна судова палата Іспанії заявила, що вважає, що у них немає підстав для видачі підозрюваного, через недостатнью обгрунтованістю обвинувачень, а також потенційну небезпеку для життя екс-чиновника.
Варто зазначити, що відмова в екстрадиції досить часто повязана з опасіннями за подальшу долю підозрюванного у власній країні. Так наприкад, держави з авторитарним правлінням як Білорусь, Росія та Казахстан куди рідше домагаються екстрадиції своїх громадян через високий ризик порушень прав і свобод людини.
Деякі країни намагаються використовувати міжнародну організацію задля власних цілей, як наприклад переслідування бізнесменів. У свою чергу Інтерпол стоїть на боці прав людини, зберігаючи політичний нейтралітет та проводячи координацію зусиль задля боротьби із кримінальною злочинністю.
