Війна - це багатогранне явище, яке має вплив на всіх у суспільстві: когось вбиває, калічить, когось банкрутує, когось жене з дому, а когось робить казково багатим та знаменитим. Але війна - це перш за все лінія фронту, де перебувають армії. Щодня ці армії потребують поповнення, і насамперед бійцями.
У зв'язку із "реорганізаційними заходами" у мене з'явилося більше часу викласти свої думки на папері. А за два роки, проведені в армії, я маю багато таких думок, які хочу оприлюднити.
На початку війни всі з подивом і радістю дивилися на черги до військкоматів. Батальйони дуже швидко формувалися.
Але минув рік, другий, а ми не можемо відшкодувати спад особового складу в ротах навіть на половину. Я вже не говорю про "якість" новобранців.
І, усвідомлюючи, що "шашлики в Криму" нам ще довго не світять, держава вирішила змінити закон про мобілізацію. Для чого?
Чому саме зараз взялись за закон про мобілізацію
Ну, мабуть, чинний закон проблему дефіциту солдатів вирішити не міг. Депутати забули, що перші місяці війни бригади формувалися за старими законодавчими нормами, і все було норм. Отже, просто закінчилися люди, які готові пожертвувати своїм життям заради цієї держави.
А ті, які ходять вулицями "мирних" міст, свій вибір зробили: в армію вони йти не збираються. Для цього вже збудовані схеми, працюють люди, як у погонах, так і в білих халатах, що приймають кеш від ухилянтів.
Фронт як покарання?
У мене був такий випадок улітку першого року війни. На моє КСП відправили "маленького" штабіста батальйону. Їдемо з ним у машині, і він плаче, що його відправили на заслання.
От тоді я не стримався.
Кажу йому: "Це що ми там усі каторжани, чи що? Тобі Батьківщина довірила захищати свої рубежі на першій лінії. Ти повинен пишатися".
Зараз це вже виглядало б зовсім в іншому світлі…
Ставлення до війни як до покарання формує сама влада: то вони військовиків, які прокралися в ТЦК, відправляють на фронт, то ментів з Дніпра, то СБУшників, які стежили за Бігусом.
Тож, чому дивуватись?
Яким має бути новий закон про мобілізацію
Отже, повернемося до закону про "нову" мобілізацію. Всі вже знають, що до нього подано більш ніж 4000 поправок, але це не так важливо. Він все одно не працюватиме. А держава, яка не в змозі змінитись при загрозі знищення, загине. Закон треба ухвалювати кардинально інший.
Ось які в мене думки щодо цього:
Україна проголосила себе демократичною державою. Демократія - це не лише вибори, демократія - це насамперед обов'язок громадян брати участь у всіх сферах життя та на всіх рівнях, а не "моя хата з краю".
Отже, всі громадяни зобов'язані брати участь у захисті цієї держави від зовнішньої агресії. І не треба робити винятків. Усі чоловіки певного віку повинні йти служити.
У всіх є ІПН, в якому зашифровано всю інформацію про громадянина. Не важко написати програму, яка впроваджуватиме порядок рівномірного призову до армії на підставі ІПН. Розділити всіх на 365 днів і проводити жеребкування. Тільки всіх без винятку: і поліцейськіх, і суддів, і чиновників, і працівників ЖКГ, усіх. Для обмежено придатних в армії теж повно посад та роботи.
Громадянин, якому випав жребій, повинен сам з'явитися до призовного пункту без нагадування через повістку.
У такому разі можливе звільнення в запас після закінчення певного періоду. І, якщо виникає необхідність, можна запустити повторне коло і резерв буде завжди прорахований.
Так буде все чесно і справедливо. Адже саме про справедливість під час мобілізації всі говорять. А де справедливість? Адже батько трьох дітей звільнений від служби, а той, хто дітей ще не завів, повинен йти на фронт і, можливо, загинути, навіть не ставши батьком.
Але будуть ті, хто відмовиться служити.
Конституція передбачає обмеження прав громадян під час воєнного стану. Тому потрібно узаконити заборону таким "відмовникам" обіймати посади в органах влади, отримувати соціальні виплати, підняти їм податки на майно, щоб вони зрозуміли, що вони втрачають, відмовляючись йти служити. Так можна багато чого запровадити для членів нашого суспільства, які не хочуть виконувати свій громадянський обов'язок.
Але такого закону не буде. І Рада зависне у поправках, потім ТЦК понесуть повістки, які ігноруватимуться. А солдати в армії потрібні не просто зараз, а ще місяці тому. Ворог сильний і постійно набирає сили. Його просування у бік Запоріжжя, Дніпра, Харкова вже йде. Ми ж робимо вигляд, що все само собою розсмокчеться.
Треба кардинально змінюватися, і дуже швидко, тому що годинник нашої поразки вже заведений, і тільки в наших силах його зупинити… якщо тільки ми цього все захочемо.
P.S. Якось минулого літа я дав інтерв'ю "Крим реаліям" і мій товариш мене запитав, чи не боюся я, що мені за різкі слова "прилетить з гори"? Я йому відповів, що люди не того бояться, особливо на фронті. Менше взводу не дадуть, далі за фронт не пошлють. А я сам на фронт прийшов у лютому 2022-го, вдруге після 2014-го. Поки що з армії йти не збираюся. І захищаю я не владу та чиновників, а свою мрію - жити в державі, на яку можу вплинути.
Як повідомлялось раніше, повернутися до Криму тепер можна лише на броні.
