Різке загострення конфлікту між Ізраїлем та Палестиною, за яким вже кілька днів спостерігає весь світ, отримало неофіційну назву "ракетна війна". Під час обстрілів з боку Сектора Газа жителі ізраїльських міст можуть спостерігати у небі ніби зоряні битви: ракети, випущені терористичним угрупуванням ХАМАС, збиваються ізраїльською системою ППО, що відома як "Залізний купол". Про що ці події мають змусити замислитись офіційний Київ?
"Купол" – система легендарна, її налагоджували спеціально для того, щоб ракети дальнього враження, що їх до ХАМАС постачає як Іран, так і Росія, було збито майже миттєво після фіксації у повітрі. Система повністю автоматизована, захищає місцевих, туристів, об’єкти інфраструктури та авіаційне сполучення.
Проєкт почали розробляти ще у 2005 році, коли стало зрозуміло, що конфлікт із прихильниками джихаду – надовго. Створила унікальне ППО ізраїльська компанія озброєння Rafael. Кожна батарея вартує близько $100 млн. На ній розташовано 20 ракет вартістю близько $50 тис.
Вже у 2011 році перша батарея була введена в роботу. Наразі у Ізраїля їх дев’ять, і донині вони фантастично відпрацьовували атаки.
До речі, варто зазначити - жодних полігонних випробувань "Купол" не проходив. Ізраїльтяни вирішили одразу в бій, тож перші ракети "земля-повітря", які повинні були дати змогу відкоригувати усі налаштування та поцілити куди треба, вилетіли із першою ж сиреною про атаку, які вже давно стали візитівкою Ізраїлю. Власне, як і його при тому безпека.
Вражені результатами, систему "Залізний купол" встановили у себе навіть США, морською модифікацією скористувався Азербайджан у конфлікті із Вірменією.
Але після останніх кількох днів стало зрозуміло: "Купол" не бездоганний. І бойовики, які змінили тактику обстрілів, знайшли слабке місце у системі. Виявилося, що достатньо одномоментно випустити більш як 200 ракет, і унікальна ізраїльська ППО захлинається, все ж таки пропускаючи 15-20% з них. До того ж, ще донедавна архаїчне озброєння ХАМАС вже поповнюється новітніми екземплярами, для яких "Купол" теж треба уновітнювати.
Тема ефективності протиповітряної оборони залунала в усьому світові, адже Ізраїль вважався чи не лідером у цьому питанні.
Також почали лунати розмови й серед українських військових оглядачів – мовляв, а що як завтра з боку зони ООС посиплеться ракетна атака на Київ? Зрозуміло, що наразі такого озброєння у бойовиків ЛДНР немає, але чи довго вміючи? По ізраїльських містах, як було згадано, стріляють російськими ракетами включно.
То в чому різниця та ефективність ППО в нас та в них?
По-перше, це швидкість реакції на атаку. У "Купола" вона доведена до автоматизму і відбувається майже миттєво. Система являє собою цілий комплекс об’єктів: від дирижаблів і безпілотників у небі та локаційних споруд на землі до інтелектуальних систем наведення вогню.
По-друге, це вартість. Пуск однієї ракети на початку експлуатації "Купола" вартував понад 30 тисяч доларів США, щоправда, наразі ця сума дещо знизилася.
По-третє, як зазначають експерти із цивільної оборони, система захисту Ізраїля від ворога має кілька ступенів, і працюють вони тільки в комплексі. Так, у кожному будинку ізраїльської сім’ї обов’язково є кімната-бункер. Весь будинок може бути зруйнований прямим потраплянням ракети терористів, але сім’я в тому бункері має всі шанси вижити.
Всюди є бомбосховища, забезпечені усім – вода, їжа, ліки, предмети першої необхідності.
І головне: населення Ізраїлю змалечку і до сивих голів навчається виживати в умовах атак. Вони зберігають спокій, знають, куди і як йти, що потрібно взяти із собою, як реагувати на сирени, тобто – вони відпрацьовують те, що дозволяє уникнути величезних жертв. Важко формулювати це саме так, але для місцевих правильна поведінка під час атаки є частиною його культурного коду.
В Україні ж діє доволі архаїчна система ППО С-300, що була спроєктована ще за часів СРСР. Звичайно, від атаки винищувачів вона захистити може, втім, від новітніх крилатих ракет – ледь можна уявити. І хоча вона була доволі грунтовно модернізована у зв’язку із початком подій на Донбасі, все одно принцип її алгоритмізації для того, що американці називають на професійному сленгу "catch the witch" – тобто спіймати небезпеку та знешкодити її – застарілий.
До того ж, у Радянському Союзі система цивільної оборони захищала людей здебільшого методом евакуації, тому бомбосховищ було збудовано хіба що на 10% від необхідної для населення кількості. Нових, у Києві, наприклад, майже не облаштовувалося, та й ті, що лишилися радянською спадщиною, в сумному стані: щось затопило, щось зайняли під склади чи взагалі засипало та завалило.
Про рівень освіченості населення, що робити, якщо на нас суне ворог, говорити взагалі не варто. Жодних суворих та обов’язкових до вивчення програм із проходженням іспиту, які би організовували відповідні служби, – ми про таке й мріяти не можемо. Хоча, по суті – що там війна, що тут війна.
Є і ще один прихований фактор, через який Україна навряд чи буде займатися темою ППО найближчим часом. І геть не через відсутність грошей.
Пересічний українець, який наразі ставить сумні смайлики у Фейсбуці та розміщує рамки на аватарках, мовляв, я із Ізраїлем, а сам у коментарях дописує: "От би нам таку армію та такі комплекси оборони", не розуміє внутрішніх речей.
У будь-якій країні існує військова доктрина держави. Наша – досі не переглянута у належному обсязі. І війни у нас офіційно нема. А згідно із будь-якою доктриною демократичної цивілізованої країни до того моменту, поки всі наші території, з яких може "прилетіти", є українськими (ну хоча б ми так вважаємо), ми не будемо пускати по них вогонь.
Тож, власне, і "Куполів" у нас поки що не буде.
Якщо порівнювати, ми й справді маємо різні культурні коди. В Україні й досі цінність життя людини не стоїть важливіше за все. Тому ніякі системи ППО не замінять дисциплінованого та цивілізованого підходу до життя. Йому досить швидко вчаться ті, хто мігрують з країни, яка перебуває у стані війни сім років, до країни, яка в стані війни майже все життя. Хоча війна там значно ближче.
