Після деокупації Чорнобиля почали з'являтись перші світлини, на яких чітко видно наслідки перебуваня ворожої армії.
Та ми б хотіли розповісти, що відбувалось на станції Чорнобильської АЕС, працівники якої мужньо тримали оборону, захищаючи не лише станцію та забезпечуюючи безперервну роботу, але і всю Європу від чергової глобальної атомної катастрофи.Більше ста співробітників провели на станції 25 днів разом із російськими солдатами.
Історію очевидця та працівника станції Олексія Шелестого, начальника зміни електроцеху Чорнобильської АЕС розповідає незалежне російське видання Meduza.
Вранці 24 лютого російські війська підійшли до Чорнобильської АЕС. Сили були нерівні, і національна гвардія України, що охороняла станцію, склала зброю. Російська армія зайняла ЧАЕС. У цей момент на об'єкті перебували, за різними даними, від 150 до 210 працівників станції: вони заступили на 12-годинну зміну ввечері 23 лютого, а покинути ЧАЕС змогли лише за 25 днів.
Зміна на станції триває з дев'ятої ранку до 21 години або з 21 до дев'ятої. Працівники за певним графіком заїжджають на ЧАЕС та протягом 12 годин керують всім енергопостачанням. Усього таких змін п'ять, плюс одна підмінна.
Станція не діюча, вона не генерує електроенергію з 2000 року. Основне призначення персоналу - контроль параметрів для утримання радіоактивних відходів у межах.
За словами Олексія, може керівництво станції до чогось і готувалось, але ніяких конкретних вказівок не надходило:
''Моє робоче місце - приміщення без вікон, без дверей, з товстими бетонними стінами. І єдиний зв'язок там — [службовий] телефонний, мобільного немає. 24 лютого, десь близько п'ятої ранку, мені зателефонував інженер з підстанції і запитав: "Ліш, а що відбувається?" Я йому: "У сенсі що відбувається? Зміну закінчуємо, додому збираємось". Він каже: "Та чогось за Прип'яттю такий гуркіт стоїть. І до того ж не просто щось, а канонада".
''Я всіх просив: спокій, маємо начальника зміни станції — Валентина Гейка. За відсутності керівництва ЧАЕС це найголовніший керівник на станції, він має надати якусь інформацію. О 8.05 Гейко дав на ЧАЕС оголошення про запровадження режиму аварійної готовності. Він запроваджується у разі виникнення надзвичайних ситуацій — у разі ядерної катастрофи, радіаційної аварії. Війни у цьому плані немає.''
''Ми всі лишилися на робочих місцях. Зміну нам здавати не було кому, тому за вказівкою начальника зміни станції я дав своєму персоналу команду зробити записи про те, що здавання зміни не проводилося.''
Незадовго до 24 лютого у нацгвардійців було запроваджено якийсь особливий режим роботи, і, як казали на станції, кожну зміну була присутня посилена варта. Скільки там їх було, невідомо. Але відомо, що набагато більше, ніж зміни персоналу. У нічний час зміна [на ЧАЕС] – це до 150 осіб.
Завданням нацгвардії є антитерористична діяльність. Грубо кажучи, група людей зі стрілецькою зброєю хоче проникнути на об'єкт, щоб зробити ядерну диверсію. Ось ця сфера задач вирішується нашим охоронним підрозділом. А те, що прийшла регулярна армія Російської Федерації з танками, з машинами, з великокаліберними кулеметами — звісно, хлопці не готові! Що вони могли зробити проти танка? Вони склали зброю.
Але піти вони вже не могли, всі шляхи були відрізані. Кинути нас їм, певно, не дозволила присяга.
"На третій-четвертий день прийшло розуміння, що ми застрягли.
Ми їхали на абсолютно звичайну, стандартну нічну зміну. Я, наприклад, затятий курець, у мене було десь дві пачки цигарок. Хтось приїхав із однією пачкою, і то розпочатою. Хтось їхав в останню зміну перед відходом у відпустку, і ні чаю, ні кави з собою не брав, бо на робочому місці було трішки. На третій-четвертий день прийшло розуміння, що ми застрягли тут і це може розтягнутися на невизначений термін.
Люди реагували по-різному. Хтось йшов у депресію, панікував. Хтось намагався, навпаки, зібратися.''
У проміжку з 24 лютого по 9 березня на станції поступово вибули з ладу всі лінії електропередачі. Диспетчерами з Києва докладалися всіх зусиль, щоб включити їх у роботу, але через бойові дії це було неможливо. 9 березня відключилася остання київська лінія – напруга 750 кіловольт. Працювали лише дизель-генератори, що є абсолютно неприйнятним для ЧАЕС.
''Ремонтні бригади виїжджали кілька разів на ремонт однієї з ліній. І о 12:55 я отримав команду від начальника станції готувати схему прийому напруги від Білорусі. Єдине – ми категорично наполягали запитати місто Славутич. Він виявився без світла [9 березня], а оскільки це місто-енергетик, газу тут немає, все електрифіковано. То були наші сім'ї, наші дружини, діти, батьки. Ми вимагали, наполягали, просили, зрештою, що по собі запитаємо Славутича. 14 березня ми успішно прийняли напругу на лінії, і я особисто подав напругу на лінію Славутича. До восьмої-дев'ятої вечора світло було у всьому місті.''
Олексія дуже обурив той факт, що ЗМІ писали, що працівники поділились на дві частини і працюють по черзі. Це було абсолютною нісенітницею.
''Відпочивав персонал на своїх робочих місцях. На станції кімнати відпочинку не передбачено. Люди влаштовувалися хто як міг. У багатьох із собою не було ні зубних щіток, ні зубної пасти. Із цим у перші дні було тяжко. Зуби чистили пальцем.
Потім кинули клич по працівникам, які залишилися вдома. Спочатку, поки був інтернет, я дзвонив, питав, у кого що в шафці, де можна зберігати особисті речі. Ламали замки, розтинали шафки. Знаходили зошити, сигарети. Це нас дуже рятувало.''
''На кухні запасу продуктів на місяць, звісно, не було. Наскільки я пам'ятаю, співробітники ЧАЕС розкривали комори.''
''Наразі вже всі розуміють, що це просто війна. Так. Це війна. Без будь-яких найменувань та іншого. Звичайно, до неї ніхто не був готовий.''
Нагадаємо, ЗМІ повідомляють про першу смерть російського солдата від променевої хвороби.
