В колумбійському місті Какута на колумбійсько-венесуельському кордоні 17 травня 1875-го почалися перші поштовхи, що переросли в землетрус силою 7,3 градуса за шкалою Ріхтера. Одразу загинуло 5 тис мешканців, ще 9 тис померли протягом кількох місяців від ран і хвороб.
Місцеві жили біля підніжжя гірського хребта Анди на чотирьох геологічних розломах і були звиклі до земних поштовхів. Сильні землетруси траплялися раз на 100-300 років. У Какуті мешкало приблизно 21 500 мешканців, працювало сотні торгових закладів, школи, ринки та консульства. Місто процвітало.
Невелике тремтіння землі відчувалося ще за три днів. Кілька разів трусило і за день до землетрусу. На головній площі церковний годинник показував 11:15 ранку, коли раптово усі почули великий гуркіт і землю затрусило так, як ніколи до цього.
Першими почали руйнуватися дахи будинків. Вони привалювали виходи і люди не могли вийти із дому. На останніх поштовхав валилися навіть кам'яні будинки, церква, великі дерева вивертало із корінням. За містом у землі утворилися тріщини. Із них забили підземні гейзери із сірчаною водою. Навколишні міста у Венесуелі також постраждали, але менше. Через відсутність вітру і спеку хмари пилу і попелу не розвіювалися. Вцілілі задихалися і не бачили навколо нічого. Почала надходити гуманітарна допомога з інших міст і країн.
Англійська королева Вікторія надіслала грошову допомогу на відновлення міста. Саме з цього регіону їй доставляли какао-боби та каву. Одразу побудували церкву та криниці. За рік місто відбудували. Архітектори на замовлення влади спроектували широкі вулиці, міцні будинки далеко один від одного з підвалами-укриттями із двома виходами.
Джерело: Gazeta.ua