Перед вами лисиці, яких у природі не існує. Понад 150 років тому в Америці внаслідок експериментів із розведення лисиць заради хутра були виведені чорні та білі їх варіації. Звісно, у природі існують альбіноси, але тут варто зазначити: щоб виготовити одну шубу середньої довжини, потрібно вбити близько 100 таких особин, адже для виробництва підходять лише окремі частини шкури. Тобто, якби людина не виводила лисиць спеціально під знищення, на створення однієї шуби знадобилися б роки збору шкур із тварин, які померли природною смертю по всьому світу.
Близько 25 років тому мої батьки купили мамі норкову шубу. Тоді я якраз починала користуватися інтернетом, і мене чомусь потягнуло ввести в пошуку слово "норка" і побачити, що це за тварина. Тоді лише зароджувався рух проти розведення тварин заради одягу, інформації було мало, але навіть за розмірами норки було очевидно: для створення хоча б одного виробу потрібно далеко не кілька тварин. У моїй "бульбашці" від хутра вже давно відмовилися, тож я не поверталася до цієї теми, аж поки не побачила цих дивних тварин у реабілітаційному центрі Єви Зграбчинської.
Єва Зграбчинська – зоологиня з міжнародною кваліфікацією, колишня директорка зоопарку в Познані, яка нині розвиває власний реабілітаційний центр і є однією з найвідоміших зооактивісток Польщі. Рік тому в Польщі ухвалили закон про повне закриття ферм із розведення тварин заради хутра. Власникам дали 8 років на гуманний перехід і державні дотації для зміни діяльності. Деякі фермери закрилися одразу, і саме тому зоологи, як Єва, створюють невеликі реабілітаційні центри для гуманного "доживання" таких тварин, які ніколи не відчували землі під лапами.
Через те, що ці лисиці виведені штучно, вони абсолютно не пристосовані до життя в дикій природі, тобто випустити їх у ліс неможливо. Вони не вміють полювати і здобувати їжу. Більшість інстинктів втрачена, адже тривалість життя на фермах становила близько року. За цей час лисиця "встигала" народити наступне покоління, часто від родича, після чого її вбивали заради хутра. На відміну від ферм для виробництва м’яса, де забій давно зроблено миттєвим, на хутрових фермах тварин убивали електричним струмом через анальний отвір, щоб не пошкодити хутро. Умови утримання – це завжди маленька клітка, і вже більш ніж у 150-му поколінні ці лисиці мають серйозно недорозвинений скелет, що, за словами ветеринарів, спричиняє сильний біль.
У реабілітаційному центрі тварини отримують медикаментозне знеболення, а вольєри облаштовують так, щоб лисиці могли рухатися, лазити та розробляти кінцівки і скелет загалом. Усі лисиці стерилізовані, і найгуманніше, що може зробити людина для таких тварин, – припинити їх розмноження і дати їм прожити життя природно. Тобто фактично власноруч знищити те, що сама людина й створила. Ці штучно виведені види природі не потрібні: вони не виконують жодної екологічної функції. Їхня швидкість не дозволяє ні наздогнати здобич, ні навіть утекти самому. Єва дуже точно сказала: "Це як маленька біологічна бомба", адже окрім непридатності до життя в дикій природі, ми ще не дослідили хвороби, які могли мутувати через постійний інбридинг і загальну невивченість цих тварин. Створивши їх для конкретної мети, ми не подумали про наслідки цієї "гри в Бога".
Станом на сьогодні ферми з розведення тварин заради хутра повністю заборонені більш ніж у 20 країнах. Основними експортерами залишаються росія та Китай, де, за оцінками, утримується близько мільйона таких тварин. В Україні розведення хутрових тварин досі дозволене, але це вузькоспеціалізована й переважно експортно-орієнтована галузь, у якій домінує виробництво хутра американської норки (до 95%). Попри спад у 1990-х роках, галузь частково відновилася завдяки приватним фермам у Київській та Дніпропетровській областях. Однак нині вона знову переживає кризу: світ поступово відмовляється від хутра, попит падає, вимоги до утримання тварин посилюються, що робить цей бізнес дедалі менш доцільним. На щастя, в Україні ми поки що не дійшли до модифікацій живих істот, попри всі розмови про "біолабораторії з голубами", але це вже зовсім інша історія.