Святогірськ на Донеччині фактично зруйнований. Дістатися туди можна лише з дозволу військових, під конвоєм і на швидкості, за якої дрон не встигає прицілитися. Проте місто не порожнє. Журналіст і волонтер Роман Бочкала зняв про нього фільм і зосередився на тих, хто не поїхав. За його словами, ці люди просто зробили свій вибір.
Роман Бочкала бував у Святогірську багато разів. Востаннє він приїжджав рік тому, і тоді місто ще жило: вулицями гуляли родини з дітьми. Тепер дітей не видно взагалі. Центральна вулиця, яку автор називає святогірським Бродвеєм, колись була обов'язковою точкою маршруту кожного туриста. Тепер на ній висить оголошення "Куплю дрони".
Перехожих мало, але майже кожен вітається з камерою. Одна з мешканок згадує, яким Святогірськ був раніше: багатим курортом, куди приїжджали відпочивати весь Донбас і вся Україна, де купалися в річці і добре проводили час. Тепер, каже вона, людей лишилося зовсім мало.
Зима без вікон
Вікон у багатьох будинках немає. На питання, як люди збираються зимувати, вони відповідають буденно: є ліхтарики і свічки. Головну позицію святогірців Бочкала формулює так: вони сказали собі, що лишаються, а далі буде як буде.
Звук життя тут, як і по всій лінії фронту, — гул генератора. Де працює генератор, там є тепло, кава і електрика.
"Кожен день свято, коли бачу покупців"
Один із таких острівців — місцевий магазин. На прилавку гострий перець, риба, цукерки. Найкраще розходяться цукор і солодощі, а ковбасу вже розкупили. Продавчиня колись працювала на "Новій пошті", потім переїхала сюди й залишилася. Вона каже, що щодня радіє кожному покупцю. Бочкала дякує їй і наголошує: від таких людей залежить дуже багато в житті громади.
Порівнювати є з чим. У сусідньому Лимані, за словами місцевих, набагато важче. Мешканці, які звідти вийшли, розповідають про вісім місяців блокади, зруйновані багатоповерхівки, неможливість вийти надвір навіть уночі і небо, де дронів більше, ніж птахів.
Сотня собак під опікою
Окрема героїня фільму — жінка, яка доглядає безпритульних тварин. Під її опікою близько сотні собак. Взимку вона годує їх переважно кашею, бо це ситно, і щодня на це йде чотири відра.
Бочкала розпитує, скільки корму потрібно, щоб волонтери розуміли, куди спрямовувати допомогу. Тварини, каже опікунка, відчувають і моральний, і фізичний стан людей поруч.
"Святокорськ", якого не існує
Поки святогірці переживають зиму, росія вже "взяла" їхнє місто на папері. Російська сторона заявила, що місто, яке в їхніх новинах назвали "Святокорськом", з 1 вересня перебуває під контролем рф. Відповів начальник міської військової адміністрації Володимир Рибалкін. 2 вересня 2026 року він записав відео на вулиці Івана Мазепи в центрі міста, де висять українські прапори.
Місто, яке стоїть на людях
У фільмі звучить переконання, що відбудувати Святогірськ можна дуже швидко. Збереглися дороги і комунікації, але головне — збереглися люди. Ті самі святогірці, які живуть тут навіть сьогодні, вірять у ЗСУ, в Україну і в те, що Святогірськ стоїть.
Тим, хто хоче допомогти, Бочкала радить одне: приїжджайте, вам будуть раді, тільки не з порожніми руками.
Читати також: "Людей залишається мало, але місто стоїть": Роман Бочкала презентував IMAX-фільм про Святогірськ.
Приєднуйся до нашої армії антикорупціонерів! Підписуйся на нас у Telegram, WhatsApp, Facebook, Youtube, Twitter, Instagram і TikTok!