Афганістан став одним із загально визнаних прикладів невдачі у повоєнному відновленні країни. Але схоже, що в Україні є потужні зацікавлені угруповання людей, які намагаються наслідувати цей негативний приклад та ігнорують застереження історії.
У 2001 році в Афганістані був повалений режим талібів і за допомогою американців сформований новий перехідний уряд. Безпекою в країні опікувались Міжнародні сили сприяння безпеці (ISAF) на підставі мандата Ради Безпеки ООН, які згодом перейшли під командування НАТО. Уряд Хаміда Карзая отримав колосальну фінансову підтримку від західних країн і міжнародних донорських організацій. Йому вдалося створити певні демократичні урядові структури, але у цілому відновлення і будівництво нової країни провалилось. Кошти, які надходили до уряду на програми відновлення, використовувались неефективно, у країні процвітала корупція. Фактично приватні інвестиції так і не вдалось залучити.
За двадцять років лише США витратили в Афганістані 2 трильйони доларів на безпеку і відновлення країни
У підсумку, замість потужного соціального і економічного базису, був створений крихітний клас молодих, але надбагатих афганців, які отримали свої статки за допомогою особистих контактів і рясних державних контрактів. Статки, які підживлювали масову корупцію і руйнували крихку демократію. Усі ми знаємо, чим закінчилась ця історія: протягом 9 днів після виводу військових контингентів НАТО і США "нові еліти" втекли з Афганістану, а власна армія здала країну талібам практично без бою. Після цього Афганістан залишився однією з найбідніших країн світу – такою самою, якою вона була до масованої фінансової допомоги країн Заходу і потужних міжнародних фінансових інституцій.
В чому причина провальної політики щодо донорської підтримки Афганістану?
Багато аналітиків кажуть, що причина пов’язана з тим, що донорські кошти виділялись переважно на урядові структури, які за відсутності дієвого громадського контролю і при всеохоплюючій корупції використовували їх вкрай неефективно.
Уроки історії мають навчити українське суспільство! Саме тому негативний історичний досвід став підставою для актуальної думки відомого американського історика і друга України Тімоті Снайдера, якій зауважує у нещодавньому інтерв’ю для "Еспресо": "Щодо того, про що ми повинні турбуватися в майбутньому, так це те, як відбудувати Україну, і небезпека для вас полягає в тому, що ми даємо занадто багато грошей одній людині. Ми не повинні цього робити. Ми, Америка, Захід і так далі, повинні знайти всі ці сотні неурядових організацій і допомагати їм. Ми маємо співпрацювати з усіма областями, з усіма містами і містечками, допомагаючи їм. Тут справа не в Україні, а в тому, що, як показує історія, це варто робити не централізовано".
Що ми бачимо насправді в Україні?
Уряд усіляко намагається централізувати усі потоки фінансової допомоги і пропустити їх через себе. Проведена у січні 2023 року реорганізація Кабінету Міністрів України ліквідувала окреме Міністерство регіонального розвитку і передала його функції разом із суттєво скороченими штатами у так зване "Мінвідновлення". Тим часом новостворене на базі Укравтодору "Державне агентство інфраструктурних проєктів" має опікуватись великими проєктами загальнодержавного значення. Де тут децентралізація і врахування інтересів місцевих громад? Заступниця міністра розвитку громад, територій та інфраструктури Олександра Азархіна анонсувала створення Офісів підтримки реформ в регіонах України як продовження структури Мінвідновлення в регіонах. Звісно, з одного боку, це добре, оскільки ці офіси потенційно можуть методично підтримати місцеве самоврядування. Але з іншого боку, є ризик, що у такий спосіб Мінвідновлення знову централізує та контролює фінансову допомогу, яка надходитиме від міжнародних донорів для місцевих громад.
На загрозливі прогалини в українському законодавстві, яке стосується інтересів місцевого самоврядування, вказує Асоціація міст України. Так, відсутність важливих урядових документів фактично зупинила процеси розробки та відбору проєктів місцевого (регіонального) розвитку та відновлення, залучення бюджетних і позабюджетних коштів для фінансування місцевих проєктів і програм розвитку та відновлення територіальних громад.
Доводиться з сумом констатувати, що наразі бурхлива урядова активність на центральному рівні неприємно контрастує з досить обмеженими можливостями на місцевому рівні, і реальне наповнення реформ з децентралізації влади в Україні поступово спорожнюється.
Ця публікація створена за підтримки "Black Sea Trust", що є проєктом "German Marshall Fund of the United States". "Black Sea Trust" або його партнери не обов’язково поділяють думку, висловлену у цій публікації.
Як повідомлялося раніше, більше половини бюджету громади Бердичева спрямовують на зарплати керманичам і комунальникам. Натомість про відновлення руйнувань внаслідок ворожих атак – ані пари з вуст. Бердичівські активісти дізнались, чому не вистачає коштів на відновлення і скільки заробляють міський голова та начальники управлінь міської ради