В Україні тема землі завжди була однією з найболючіших. Від радянської системи колгоспів, через приватизацію 90-х до запровадження ринку землі — питання прозорості, доступності та справедливості залишаються ключовими.
Про те, чому ринок працює не так, як міг би, і чого чекати від реформ, розповів заступник голови ради директорів Конфедерації будівельників України Тарас Лилик у новому відео на каналі RiyakoTalks.
Земля як "дефіцит" у великих містах
За словами Лилика, у Києві та великих містах питання первинного відведення землі майже втратило актуальність:
"Якщо ми про Київ говоримо, ми знаємо, як успішно команда Черновецького працювала. Де кожен сквер, кожен вільний клаптик, кожен схил — усе вже оформлено. Тому про первинне оформлення землі, яке де-юре мало би відбуватись через аукціон, говорити вже пізно. У великих містах вільної землі практично немає".
Водночас у регіонах ситуація інша. Там ще залишаються ділянки для сільськогосподарських потреб, проте з будівництвом усе складніше. У більшості випадків інвестори змушені працювати з уже наявними ділянками, змінювати їхнє цільове призначення або проходити складні бюрократичні процедури.
Основна проблема, на думку експерта, у відсутності автоматизації та надмірній ролі людського фактору:
"Усі ключові рішення ухвалюються органами місцевої влади. І навіть якщо вони колегіальні, завжди залишається простір для корупції. Це не шаблонна ситуація: є громади, де краще, є де гірше. Але правило одне: де ручний режим, там корупція".
Лилик наголошує, що корупційна складова — це не виняток, а закономірність, поки система залежить від чиновницького підпису.
Як має виглядати "ідеальний світ"
В ідеальній моделі, яку описує Лилик, міста самі повинні були б готувати ділянки для інвесторів:
"Місто зацікавлене, щоб приходили інвестори, вкладали гроші, створювали робочі місця, платили податки. Тоді воно повинно саме готувати землю, забезпечувати її мережами, знімати всі питання і ризики. Бо інвестор готовий вкладати тим більше чим менше буде знаків питання".
В Україні ж, за його словами, часто виходить навпаки: інвестор купує ділянку, а вже після інвестицій стикається з проблемами — відсутністю електрики чи інших комунікацій, необхідністю додаткових погоджень, або ж з "монополіями", які нав’язують свої умови.
Попри всі складнощі, Лилик відзначає й позитивні зміни:
"Останні роки є величезний прогрес. Ми бачимо, як з деяких процесів прибирають людський фактор. Автоматизація — колосальна. Раніше я міг витратити рік-два лише на погодження й сесії, а зараз це робиться витягом з реєстру. Тобто, коли зникає монополія і зникає людський фактор, з’являється швидкість, ясність і прозорість".
Він згадує приклади, коли перереєстрація цільового призначення відбувається майже без втручання чиновників. І хоча це ще не масова практика, сам факт свідчить про правильний напрямок змін.
Роль бізнесу і відповідальність перед суспільством
Будівельний бізнес завжди буде вимагати максимальної свободи, але інтереси громади й держави не можна ігнорувати.
"Політика нормування в будівництві повинна забезпечити дві речі: безпеку людей і комфорт проживання. Бізнес хоче багато й одразу, але є суспільна відповідальність. Завжди треба шукати компроміс, щоб створювати якісний продукт", - зазначає експерт.
Саме у цій площині — між бажанням забудовника та вимогами держави — і відбувається постійний діалог, зокрема в рамках Конфедерації будівельників України.
Одним із болючих питань експерт називає державні тендери на розробку генеральних і детальних планів міст.
"Ми стикаємося з колосальними проблемами, коли переможець тендеру — маленька організація без досвіду, яка дала найнижчу ціну. А від якості цієї роботи залежить розвиток міста на десятки років. Інтелектуальна робота не може оцінюватися тільки грошима. Це величезна проблема", - розповідає експерт.
Ще одна біда — спам-пропозиції. Компанії подають явно нереалістичні цифри, виграють конкурс, а далі починають "домовлятися" із замовником не зовсім законними методами.
Європейський досвід: зарегульованість і стандарти
Відповідаючи на питання про європейську інтеграцію, Лилик робить парадоксальний висновок: у Європі дозвільна система в рази жорсткіша, ніж в Україні.
"У Парижі реконструкція будівлі може займати 3–5 років. У них первинний ринок давно завершений, усе намальовано в генпланах. Відхилитися від них майже неможливо. У нас система набагато простіша. І це добре на цьому етапі, бо Україні ще будувати й будувати".
Він додає, що українські норми вже частково синхронізовані з європейськими — дозволено проєктувати за євро кодами. Проте проблема у тому, що часто доводиться дотримуватись одночасно і наших норм, і європейських.
"Наші терміни окупності — просто рай для європейського бізнесу. Якщо в Німеччині магазин окуповується за 50 років, то у нас — за 5–6. Але ця привабливість знецінюється невизначеністю, знаками питання і ручним режимом у деяких сферах".
Тарас Лилик розкритикував документи, які втратили сенс, але досі застосовуються. Приклад — містобудівні умови та обмеження:
"Це непотрібний рудимент. По суті, це ще один дозвіл, який вирішує не закон, а суб’єктивна думка чиновника: можна чи не можна. І саме в цій суб’єктивності — величезне поле для корупції".
За його словами, проблема особливо гостра в Києві, де роками немає чинного генплану.
Гордість за українські компанії
Попри всі виклики, Лилик звертає увагу і на позитив: українські компанії дедалі частіше перемагають у міжнародних тендерах.
"Ще одна українська компанія виграла тендер у Румунії на будівництво дороги на мільярд євро. Але ми чомусь мало цим пишаємось. Це історії, які показують: ми можемо конкурувати й на зовнішніх ринках".
За прогнозами експерта у найближчі роки дискусії про будівельну галузь можуть йти вже не навколо корупції та бюрократії, а навколо умов для військовослужбовців, їхнього забезпечення житлом та гідними зарплатами.
Нагадаємо, ми писали як аграрій Олександр Поворознюк прямо заявив: народний депутат Приходько має плани на спадок і може спробувати приватизувати господарство.
Ще більше гарячих та ексклюзивних новин – у наших телеграм-каналі та Facebook!