Шістнадцять місяців війни. Ось і пройшов ще один місяць цієї виснажливої, жорстокої війни. Місяць, наповнений подіями – частіше трагічними, ніж радісними.
Фактичні щоденні бомбардування міст та сіл України не вщухають. Цими днями сталася жахлива за своїми масштабами та наслідками екологічна катастрофа – російською армією було підірвано Каховську ГЕС, і вся вода жахливою лавиною рушила вниз за течією Дніпра.
Очевидність божевілля російського президента путіну та його оточення безумовна. Для досягнення своїх цілей вони готові на все, не шкодуючи ні своїх, ні чужих. Шалена потреба руйнувань, мародерства, геноциду мирного населення не вичерпується.
Загарбники знаходять все нові та нові способи дикості та бузувірств. Якщо тверезо проаналізувати цілі та завдання агресора, то приходиш до висновку, що вони змінюються щомісяця. І справа тут, насамперед, без чіткої концептуальної доктрини у вищих ешелонах російської влади.
Бліцкриг – "Київ за три дні" – провалився, ніхто не виходить на вулиці та площі з квітами та хлібом-сіллю, зустрічаючи псевдовизволителів. Навпаки, росіян ненавидить кожен українець – від малого до великого.
Місяць цей пройшов в очікуванні широкомасштабного контрнаступу ЗСУ. Начебто воно почалося, але без бравурності та лихих кавалерійських наскоків. Йде виснажлива, в'язка військова робота, в якій майже весь світ, затамувавши подих, прямо чи опосередковано підтримує Україну.
Поряд з Україною та Азербайджан. Одразу після підриву російськими окупантами Каховської ГЕС наша країна першою відгукнулася на надання всілякої допомоги братському українському народу. Це були насамперед технічні та гідротехнічні агрегати, насоси, спеціальні труби для роботи в умовах стихійних лих, заправний бензин та інші нафтопродукти.
Для Азербайджану давно зрозуміло: хто його друг і хто ворог. Українці – це ті, хто завжди поряд: у хвилини скорботи та у хвилини радості. Обидва наші народи протягом усієї своєї історії проводять нескінченну боротьбу за свободу та незалежність. І сьогоднішній шанс України – це шанс і Азербайджану, адже солодкий смак перемоги зовсім поряд, він немов далека мрія дедалі більше набуває конкретних, виразних рис.
Я іноді замислююся, а чи потрібно так з місяця на місяць фіксувати та аналізувати всі ці події на фронті? Яка користь від моїх роздумів та висновків? І приходжу до єдиної правильної відповіді. Це необхідно насамперед мені самому, моїм друзям і близьким, це необхідно тому випадковому читачеві, який сьогодні, через шістнадцять місяців війни, так ще й не зрозумів, що світ перебуває на межі глобальної катастрофи, і від успіхів великого волелюбного народу – українців все і залежить, а саме, чи завтра існуватиме людство чи ні.
Нагадаємо, місяці війни в Україні розвіяли міф про непереможність росії як володарки "другої армії світу": єдина перевага рф – велика кількість "гарматного м'яса".
Ще більше гарячих та ексклюзивних новин – у нашому телеграм-каналі та Facebook!