Якою бачать Україну в день її 25-річчя пересічні громадяни та експерти.
Найбільше допікає Україні високий рівень корупції в державних органах влади та суспільному житті. А ще як основні наші поразки за 25 років незалежності експерти називають втрату контролю над частиною території, брак радикальних реформ в економіці та державній системі, засилля олігархів, занепад сфери соціального захисту, науки й освіти.
Думки експертів та настрої суспільства (у дечому оцінки народу й експертів різняться) вивчив Фонд "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва". Особливу вагу дослідженню надає можливість порівняти його результати з аналогічними за 1991-й, 2006-й та 2011 роки.
Назад дороги немає
Попри всі названі негаразди, українці вірять у правильність обраного чверть століття тому шляху. Якби референдум відбувався у серпні 2016 року, за Акт про Незалежність проголосували б 87% тих, хто взяв би в ньому участь, — результат, аналогічний отриманому в опитуванні Київським міжнародним інститутом соціології напередодні референдуму 1991 року (89%). Ці результати істотно кращі, ніж були в опитуваннях 2006 (70%) і 2011 (67%) років.
Цікаво, що при цьому більшість громадян не вважає Україну справді незалежною державою: такою її називають лише 38%, протилежну думку мають 49%. В оцінках 25 років перетворень в Україні 41% населення вважає, що за цей час було стільки позитивного, скільки й негативного, і стільки само — 41% — певні, що негативного було більше. У перевазі позитивного переконані 12%.
Про хороше
А чим можемо пишатися? Успішними, на думку більшості населення, були перетворення лише у трьох сферах: формуванні української нації (успішність зазначили 47%, неуспішність — 40%), забезпеченні рівноправності чоловіків і жінок (успішність — 35%, неуспішність — 32%) та забезпеченні рівноправності національних меншин (успішність — 42%, неуспішність — 34%).
Є ще сфери, де особливого прогресу наче й немає, але можна порадіти хоч тому, що не допустили істотного скочування вниз. Отже, відносно неуспішними були перетворення у сфері культури (42% вважають їх успішними, 58% — ні), розвитку громадянського суспільства (відповідно 37% і 56%), утвердження свободи слова (34% і 51%), європейської інтеграції (31% і 55%), розбудови демократії (31% і 54%), забезпечення прав і свобод людей (27% і 62%), освіти (26% і 63%), забезпеченні обороноздатності (26% і 65%), розбудові інститутів національної держави (24% і 52%), зростанні можливостей самореалізації людей (20% і 70%), проведенні зовнішньої політики, що відповідає інтересам держави (18% і 65%), проведенні вільних чесних виборів (18% і 70%).
Мені було б цікаво послухати аргументи тих, хто побачив прогрес у культурі або проведенні чесних виборів. А найбільше — у забезпеченні прав і свобод. Доля патріотів, які один за одним за дивними звинуваченнями потрапляють за ґрати, якось у мене особисто із покращанням не асоціюється. З позитивними ж оцінками щодо свободи слова ладен погодитися. Принаймні якщо не вдається оприлюднити якусь думку в одному, то завжди можна знайти інше, більш толерантне до даного конкретного питання. Водночас мушу відзначити зростання кількості замовних статей і сюжетів. Бачу це, наприклад, щодо національного парку "Гуцульщина", на який вилилися тонни бруду в десятках вочевидь проплачених телевізійних сюжетів. Це вже не свобода слова, це безкарність брехні.
Зі знаком "мінус"
Провальним (де бачать успіх не більш як 10% громадян) виявилося формування системи справедливого судочинства (лише 4% вважають його успішним, а 90% — ні), боротьба з корупцією (відповідно 6% і 91%), забезпечення соціальної справедливості (7% і 88%), економічний розвиток (8% і 87%), реформування охорони здоров'я (9% і 86%), боротьба зі злочинністю (9% і 85%), захист соціально вразливих груп (10% і 84%).
Та попри все, майже половина населення — 49% – певна, що Україна здатна подолати проблеми і труднощі. Щоправда, більшість гадає, що це відбудеться лише у віддаленій перспективі. Ще 17% сподіваються, що це станеться протягом найближчих кількох років, а 24% вважають, що Україна на це не здатна зовсім.
Про любов та ненависть
За 25 років незалежної України у громадській думці відбулися певні світоглядні зміни. Зокрема відбулося зростання проукраїнськості, про що свідчать відповіді на кілька різних запитань. У 1991 році тільки 51% населення вважали, що головною мовою викладання в школі має бути українська (не погоджувалися з цим 27%). У 2016 році думку щодо української як головної мови викладання поділяють 69% (не згодні 13%). Слово "націоналізм" нарешті перестало бути лайкою. Понад те, схоже, що суспільство дедалі більше й чіткіше розуміє значення цього терміну і його наповнення: переконання, що "здоровий націоналізм нам потрібен", у 1991 році поділяли 48%, у 2016-му — 61%. Зростає впевненість у спроможності країни впоратися зі своїми проблемами самотужки. У 1991 році 37% населення були певні, що Україна може вижити тільки з економічною допомогою Заходу, у 2016-му — 19%. У 1991 році 31% населення вважали, що Україна може вижити тільки з допомогою Росії, у 2006 році цей відсоток зріс до 39, у 2011-му — до 40%, але тепер, у 2016, на допомогу Росії покладаються лише 11%.
Стаємо гуманнішими: у 1991 році 58% населення вважали, що смертна кара необхідна, у 2016 — тільки 37%. Краще обізнані з тим, що таке СНІД і як ним можна/не можна заразитися (дали результат великі роз'яснювальні кампанії): у 1991 році 50% населення вважали, що хворих на СНІД слід ізолювати від суспільства, у 2016-му — лише 21%. Українці дедалі менш поблажливі до неробства (чи не була ця поблажливість сформована під впливом російських казок, наприклад про Іван-Дурня, який нічого не робив, а все отримав, або про Ємелю-лежня-на-печі?). У 1991 році 39% населення вважали, що в Україні люди не люблять працювати (не погоджувалися з цим 34%); у 2016-му лише 18% поділяють думку щодо нелюбові українців до праці, а 65% переконані у працелюбності українців.
Вірю — не вірю
Цікаво, що, з одного боку, в українців зменшилося відчуття приреченості. У 1991 році 46% погоджувалися із твердженням, що від людей мало залежить те, що з ними відбувається, у 2016-му — 34%. Мабуть, Майдан усе ще додає нам упевненості попри те, що реформи буксують? З іншого — в суспільстві зростає відчуття обмеженості життєвих можливостей. У 1991 році 28% населення погоджувалося з тим, що життя відкрило перед ними багато нових можливостей, у 2016-му — лише 20%. Сумно, що такої думки дотримується й молодь.
А корупцію ми таки подолаємо. Адже всі 25 років залишається незмінною наша нелюбов до хабарників. Абсолютна більшість громадян України (82% — у 1991, 84% — у 2006-му і 76% — у 2016) певні, що корупція, хабарництво загрожують нашому суспільству. Держава останніми тижнями демонструє певний поступ на полі боротьби з корупціонерами. Але заяв та намірів тут замало — потрібні результати. Треба переконати суспільство, серед якого 30% прихильників позачергових виборів до парламенту, що нинішня влада здатна на вагомі здобутки і міняти її зарано.
Часу на демонстрацію здобутків і в боротьбі з корупцією, і в покращенні соціально-економічної ситуації, й в інших сферах є до листопада, коли принесуть платіжки з новими тарифами за опалення. Різні "опозиціонери" спробують скористатися цим моментом і дестабілізувати ситуацію. Але якщо українці побачать прогрес у реалізації своїх бажань (читай вище), то провокатори піймають облизня.
Джерело: Урядовий Кур'єр
Автор: Олег Листопад