Артем Лагутенко – журналіст "СтопКору", в доробку якого чимало гучних корупційних розслідувань. Стопкорівець неодноразово викривав на гарячому топових чиновників і високопосадовців та звик завжди докопуватись до правди. Тож сьогодні Артем розповість про те, чому в Україні існує корупція, чим різняться оборудки столичних і регіональних хабарників та як здолати бажання легкої наживи у посадовців.
- Артеме, де частіше тобі доводиться зіштовхуватися з корупційними скандалами та гучними оборудками – у столиці чи в регіонах?
- Чесно кажучи, важко відповісти, де я зустрічав більше корупції. На мій погляд, це спрут, котрий міцно охопив усю країну. Але його щупальця безумовно тягнуться зі столиці. Жодна серйозна схема в регіоні не відбувається без санкції Києва. Кожен з нас має це усвідомлювати.
- Чи відрізняється корупційна діяльність "регіональних" хабарників, сільських "князьків" від діяльності столичних високопосадовців?
- Так. Різниця у схемах, звісно, є. Князьки мають менше ресурсів. Тому їхні методи агресивніші та часто базуються на силовому характері. От, наприклад, ситуація із корупцією в Марганці на Дніпропетровщині. Порушив тему оборудок? Отримай по голові. Дістаєш запитами та багато говориш? Спалимо автівку. З цим ледь не щодня зіштовхуються місцеві активісти. В Києві ж оборудки мають витончений характер... В них активно застосовують суддів, законодавчу базу, засоби масової інформації.
До речі, зауважу, що ЗМІ набули значної популярності в якості корупційної зброї після революції Гідності. Саме тоді наші опоненти усвідомили, наскільки інформація є вагомим важелем. І це найприкріше. Адже рівень інформаційної культури нашого населення надзвичайно низький. Люди читають заголовки. Іноді текст... І майже ніколи вони не перевіряють інформацію та не аналізують її. Це дає можливість маніпулювати громадською думкою. Що останні кілька років корупціонери й роблять.
- Як вважаєш, у чиїх руках знаходяться важелі впливу на корупцію в Україні? Що подолає хабарництво в країні швидше – внесення змін до законодавства, більш суворі покарання зі сторони держави чи постійна боротьба активістів і антикорупційних організацій?
- У чиїх руках важелі впливу на корупцію... В твоїх. У моїх. У читача цього інтерв'ю. У його сусіда. В руках кожного з нас. Корупція в Україні квітне лише тому, що це дозволяє наш народ. Люди, які ввечері озлоблені дивляться новини про корумпованих чинуш і правоохоронців, а зранку дають хабара поліції, прокурору, клерку в паспортному відділі, лікарю або судді. Корупцію не подолати новими редакціями КПК, розстрілами або акціями протесту. Корупцію можна подолати лише, якщо виховати в самих собі гідність. Рівень корупції в Україні виключно на тому рівні, котрий дозволяє народ.
- В рейтингах Transparency International Україна на дуже низькому рівні. Цьогоріч вона посіла 130 місце, супроти 144 місця минулого року. З чим, на твою думку, це пов’язано? І чи вважаєш ти дієвою роботу державних антикорупційних органів?
- Я не буду оцінювати міжнародні статистики. Бо вважаю, що за кордоном мало розуміють, що відбувається в Україні. І тому оцінки ситуації, на мій погляд, не точні. А щодо антикорупційних органів, то у мене позитивне сприйняття. Ми бачимо гучні справи в тій кількості і масштабах, яких не було до 2014 року. Так, є великий супротив з боку не чистих на руку бариг. Так, справи гальмуються в судах. Але це лише тому, що антикорупційні процеси поки що не дісталися судової гілки влади. Я сподіваюсь, що це скоро таки трапиться.
- Чому, на твою думку, корупція в Україні так лякає країни Заходу? Адже майже завжди західні політики говорять про українську корупцію як про проблему номер один, відсуваючи навіть питання війни на Донбасі на другий план.
- Західним політикам вигідніше говорити про внутрішні проблеми України, котрі ми маємо вирішити самі. Аніж про проблеми зовнішні, в котрі за великим рахунком вони мають вплутувати власні держави. Європа давно обрала Україну буферною зоною між своєю цивілізацією та варварською Росією. Тож і такій поведінці західних партнерів я вбачаю лише гру в політику.
- Майже половина українців, за даними ряду соціологічних опитувань, вважає корупцію невіддільною частиною політичного життя. Цей стереотип, на твою думку, сформувався ще за радянських часів чи це вже суто пострадянське явище?
- Цікаве питання. Стереотип це чи ні... Давай проаналізуємо, чому виникла корупція? Які соціальні явища цьому сприяли? Мені здається, що корупція - це прояв бажання отримати щось на дурняк. А російська ментальність... "руській мір"... - це прагнення халяви. Нічого не робити й щось за це мати. Звісно, за кілька століть окупації нашої держави московити зробили все, аби прищепити нам свої "ідеали"... А хаос дев'яностих ці ідеали закріпив у нашому суспільстві.
- В суспільстві існують й інші "корупційні традиції", наприклад, люди звикли дякувати лікарям, чиновникам і т.д. з допомогою хабарів. Як перевиховати наш соціум та скільки часу потрібно, щоб подолати традицію таких "подяк"?
- Як перевиховати... Ми ж це й робимо, хіба ні? Ми щодня працюємо над тим, аби показати людям, наскільки корупція руйнує наше життя. Я думаю, що це той шлях, котрого ми маємо дотримуватися.
- Повертаючись до твоєї професійної діяльності: чи траплялися якісь курйози, пов’язані з антикорупційною боротьбою?
- О, курйози... Так, ще й які! Я зосереджуся на одному. Восени 2016 року я отримав приголомшливі матеріали про відмивання сотень мільйонів гривень на ЖКГ в місті Дніпро. Місцева влада прийняла рішення відкласти впровадження системи прозорих закупівель через ProZorro на кілька місяців. І за цей час роздала держзамовлення фейковим, підставним або скомпрометованим підрядникам. Ті навіть не зробили видимість роботи. А згодом у заступника міського голови Дніпра з питань житлового господарства Михайла Лисенка з'явилися розкішні хороми. Але... Останній влаштував неймовірно нахабну виставу!
Спочатку він замовив у комунального телебачення ролик, в якому так порізали наше з ним інтерв'ю, що в глядачів склалося враження ніби ми були замовними журналістами. А пізніше, коли ми спіймали його в міськраді, то він влаштував чергову виставу. Спочатку щоразу, як камера була далеко, Лисенко намагався мене вдарити, а коли не дуже вийшло, то він спровокував одного з активістів, котрі були зі мною на тій зйомці, плюнувши йому в обличчя. В результаті між ними почалася бійка. А потім: поліція, кишенькові тітушки із так званої муніципальної поліції Філатова, ну й сам міський голова Дніпра Борис Філатов, який за зачиненими дверима бив ногами цього активіста. А поліція тим часом стояла за дверима і слухала, як людину колотять.
Згодом кишенькові канали Дніпра дали новини про сепаратистів і провокаторів із Києва. А моє прагнення розвінчати корумповану владу Дніпра зійшло нанівець. Оскільки я став у цій справі однією зі сторін конфлікту. Але прикро не це. А той факт, що громадськість Дніпра це все проковтнула. Що і черговий раз підтвердило моє твердження про відповідальність самого народу за такий рівень корупції.
- І наостанок: які антикорупційні прогнози маєш на майбутнє? Як вважаєш – чи буде українська корупція подолана у майбутньому?
- Я вважаю, що ми цього корупційного спрута рано чи пізно засмажимо і з'їмо. Ми рухаємося вірним шляхом. Еволюціонуємо. Так, хотілося б швидше... Але можливо до остаточної перемоги доживе хіба наступне покоління. Ми відірвалися від джерела того світогляду, який нам прищепили московити. І тепер не повинні озиратися назад. На нас чекає світле майбутнє.