«Скіфське золото» має бути повернене в Україну. З цього приводу на мокшанських болотах не вщухає лемент. Що це за колекція? Чому цей судове рішення є прецедентом? І які юридичні плюшки може отримати від нього Україна? Про все це у рубриці «ХЗ» розповіла Ася Клітна.
У колекцію «Скіфське золото» входить не лише золото і не лише скіфське. Це і прикраси, і предмети побуту – як із сонячного металу, так і зі срібла чи бронзи. Належали вони і скіфам, і сарматам, і навіть готам. Словом, тим племенам чи союзам племен, які проходили територією нашої країни або жили на ній.
Частина цих предметів була виготовлена взагалі не ними, а давньогрецькими майстрами. Як, наприклад, пектораль із Товстої могили.
«Ми повернемо собі не просто музейні експонати, а частину нашого національного коду», – зазначив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.
Проте, здається, що розмова про національний код – доволі натягнута. Бо тут, швидше, треба говорити про законність і право.
Тому повернімося до початку конфлікту за дорогоцінний скарб.
Отже, колекція шести українських музеїв та історико-архітектурних заповідників, зокрема двох музеїв Києва та Одеси та чотирьох – Автономної республіки Крим, вартує півтора мільйона євро. Майже бюджет Києва. Тож тут є за що посперечатися.
Улітку 2013-го колекція прибула до Рейнського крайового музею в Бонні, а звідти – до Амстердамського музею Алларда Пірсона. Повернути її мали влітку 2014-го, однак Нідерланди, приймаючи коштовну колекцію, не знали, у що встрягають.
Бо хто міг уявити, що у Росії злетить клема, і вона анексує Крим? А це насильницьке приєднання жодна притомна держава не визнала. І, оскільки виставка тривала під час захоплення Росією Криму, це спричинило судовий прецедент.
Суд Королівства Нідерланди мав вирішити, кому належатиме «скіфське золото».
А саме: державі-організатору, тобто Україні — чи кримським музеям під окупацією Росії, які лише надали ці експонати?
Для України це – прецедент. До цього ми ніколи не вели судові справи з державою-окупантом нашої території. І тут найголовніше: суд Україна вже двічі вигравала.
У 2016 році Амстердамський суд відповідно до чинного міжнародного та українського законодавства ухвалив: експонати є державною частиною музейного фонду України та мають бути повернені додому.
Однак музеї окупованого Криму подали апеляцію. 26 жовтня цього року Україна виграла і її.
Попри те, що Росія гучно заявила про касацію у Верховний Суд Королівства Нідерланди, сподіватися на виграш там їй не доводиться. Бо юридично і фактично ця колекція належить державі Україна.
На сайті російського МЗС заголосили.
«Керуючись винятково політичними мотивами, голландські судді повністю проігнорували той незаперечний факт, що «скіфське золото» є культурно-історичною спадщиною народів Кримського півострова», – заявила речниця відомства Марія Захарова.
А перший заступник комітету Ради Федерації з міжнародних справ Володимир Джабаров назвав це рішення «очікуваним та ангажованим».
«Вони намагаються довести, що нібито Крим – це не земля Росії, але рано чи пізно вони все одно будуть змушені це зробити, тому що це відповідатиме реаліям, що Крим і Севастополь – це суб’єкти РФ», — заявив Джабаров.
Потім у Росії вчергове зайнялися залякуванням.
Цього разу – про те, що припинять роботу з музейними фондами Королівства Нідерланди.
В Україні ж на рішення нідерландської апеляції відреагували очікувано піднесено. Спочатку повернемо «скіфське золото», а потім – і Крим. Так заявив Президент Володимир Зеленський.
Утім, для нас це – дійсно показовий результат багаторічної боротьби. Одна справа – підтримувати на словах і лише на словах не визнавати анексію Криму. А інша – в судовій справі підтвердити підтримку своєї незворушної позиції.
Дякуємо. Це – очікуваний вибір не переходити межі міжнародного права. «Скіфське золото» юридично належало Україні, їй його і повертають. Найголовніше у цьому те, що Україні на міжнародному рівні юридично віддали належне.
