Чи потрібно продавати землю? Чи потрібно її легалізувати? Відповідь на ці запитання – однозначно так! Трохи нижче я поясню свою позицію та наведу приклади, де видно, як влада та закон підлаштовуються під потреби українського суспільства. А поки хочу звернути увагу на те, що залишаються у нас й ті, хто боїться, щоб державні землі не виставились на аукціон, а відповідно не сплачувалися податки та не збільшувалась пенсія людям.
Звідки такі висновки? До прикладу, у нашому Петрівському районі (Кіровоградська область – ред.) існує 415 одноосібників і фермерів. Загалом, усі вони сплачують податків на суму близько 300 тисяч. Водночас моя агрофірма “П’ятихатська” сплачує 25 мільйонів. І знаєте, чому так відбувається? Тому що всі їхні урожаї продаються з-під КамАЗів, з-під комбайнів за готівку, а податки ніхто не сплачує. Нам же, фермерам з довгостроковою орендою, нічого боятись. Не варто боятися й іншим людям. Ніхто не збирається приходити завтра, щоб забрати землі чи їх продати. Усе за власним бажанням. Люди хочуть – продають, не хочуть – не продають.
На моєму підприємстві усі земельні ділянки в оренді. Й на сьогодні, якщо ви думаєте, що у фермера працюють просто раби, то щоб ви розуміли – “рабів” у мене 365 осіб. З них я 40 осіб коштом підприємства возив у Єгипет, 20 осіб в Емірати й 80 у санаторій на відпочинок. Це для тих, хто за рік відпрацював без жодних зауважень.
Тому, попри те, що на землі нелегко працювати, потрібно вмикати мозок. Тож розкладаю "по поличках" та нагадую хронологію подій, як усе було.
Отже, спочатку був ухвалений закон про земельну реформу. Фактично одразу почались незгоди, зокрема нарікання не те, щоб ми не продавали землю іноземцям.
У результаті нарікань до фермерів дослухалися, внесли зміни, відповідно до яких купувати землю сільськогосподарського призначення зможуть лише українці, а концентрація її в одних руках становитимете всього 10 тис. га. Наголошу ще раз, що іноземцям – табу.
Попри ці поступки все одно знайшлись ті, хто хоче посіяти зерно обурення та незгоди серед населення. Саме вони й пішли іншою дорогою і знайшли черговий "підступ" – тепер у банках з іноземними інвестиціями. Підступ та засаду!
Отже, шановні, щоб людина здала свою землю під заставу – потрібно ж запитати в господаря землі? Потрібно. А вона (людина – ред.) нехай вже дивиться – який господар та вирішує, давати йому землю чи не давати.
Тож кому потрібно боятись земельної реформи?
Наведу яскравий приклад. Подумайте лишень про ті самі полігони. Скільки у нас державних земель на полігонах? Проаналізуймо, скільки звідти платять податків? Скільки платять податків на конезаводах? А фактично їх сплачують із трьохсот гектарів, що йде на коней. Все інше – як за готівку сіється, так за готівку і продається. От тим, хто веде такі "бізнеси", і потрібно боятись. А вони й бояться, тому й проплачують мітинги та акції, підбурюють народ.
І от, хто фінансує протести в Україні проти земельної реформи? Висновок один: ті, хто боїться втратити цю землю.
Підбиваючи підсумки, насамперед пораджу: не заважайте гаранту Зеленському робити його роботу. І я впевнений, що через 5 років він зробить з України маленьку Європу.
https://www.youtube.com/watch?v=97KPlOfzY7Q&feature=youtu.be