Пандемія коронавірусної хвороби, що охопила у першій половині 2020 року всю земну кулю, в багатьох країнах уже сягнула свого піку та йде на спад, але її відкладені наслідки відчуватимуться ще досить довго. Адже події цієї весни кардинально змінюють не лише підходи до сфери охорони здоров’я, а й масову свідомість людей. Чому людство мало навчитися завдяки Covid-19? Читайте в аналітичному матеріалі «СтопКору».
12 тисяч років тому люди почали одомашнювати тварин та змінювати довкілля, і поступово з маленької жменьки природних істот перетворилися на панівний вид, що змінив планету. Населення зростало, розвивалася промисловість, аграрне виробництво, з'явилася сфера послуг, і наразі майже 8 мільярдів людей заполонили весь земний простір та змінили обличчя світу.
Ми називаємо це прогресом, і нам здавалося, що наша експансія на планеті може тривати вічно та без змін наших звичок. Проте на початку третього тисячоліття людство декілька разів разом із пандеміями SARS, MERS, лихоманки Ебола та пташиного грипу отримувало попередження, що треба вносити якісь корективи до звичного способу життя.
Після спалаху пандемії коронавірусної хвороби Covid-19 людство усвідомило, що жити так, як раніше, неможливо, що ми вже не зможемо повернутися до стану, в якому перебували до пандемії. Світ зміниться незворотно. Ми ще не впевнені, як саме він буде виглядати у майбутньому, але вже зараз можемо назвати деякі висновки, якім нас навчила пандемія.
1. Реакція на загрозу має бути швидкою
Перший випадок коронавірусної хвороби в Китаї стався не пізніше листопада 2019 року. Але лише наприкінці січня 2020 року людство усвідомило, що загроза — глобальна. Наприкінці лютого 2020 року в Китаї налічувалося майже 115 тисяч хворих на Covid-19 пацієнтів. Дослідження показали, що якби в Китаї не запровадили протиепідемічні заходи, кількість хворих на цей час могла бути майже 8 мільйонів.
Але дослідження дійшло також до інших, ще цікавіших висновків. Якби уряд Китаю запровадив протиепідемічні заходи на тиждень раніше, число жертв можна було би скоротити на 66%, а якщо на три тижні раніше — то на 95%!
Маємо успішні та неуспішні приклади національної відповіді на пандемію. Успішні країни відреагували оперативно, наприклад, Тайвань, Південна Корея в Азії, Чехія та Словаччина в Європі, Австралія, Нова Зеландія та інші. Ці країни невідкладно, щойно виникла загроза, запровадили вимірювання температури у прибулих пасажирів з Китаю та інших епідемічно небезпечних країн. Вони обмежили авіасполучення та почали відстежувати підозрілі випадки на коронавірусну хворобу.
На жаль, неуспішних прикладів виявилося набагато більше. Тому не дивно, що через повільну, нерішучу та нескоординовану відповідь різних країн у підсумку ми отримали пандемію, яка поширилася майже всією планетою. Із сумом ми дізналися про події в Італії та Іспанії, які забарились із протиепідемічними заходами та отримали найбільші спалахи інфекції у Європі.
Як заявив виконавчий директор ВООЗ Michael Ryan: «Будьте швидкими. Не шкодуйте. Будьте першими. Вірус вас переможе, якщо ви не будете першими».
2. Обмін інформацією між країнами — критично важливий для визначення, які стратегії протидії інфекції працюють, а які ні.
Кожного разу, коли людство стикається з новим збудником пандемії, виникає стан невизначеності, яку стратегію обирати у протидії загрозам. Так само на початку 2020 року ми нічого не знали про властивості нового коронавірусу SARS-Cov-2. Тому дуже важливим виявився відкритий обмін інформацією між країнами, які застосували різні протиепідемічні заходи та поширили свій досвід в ефективності тих чи інших заходів.
Негативний досвід так само є корисним, оскільки він допомагає іншим уникнути помилок. Використання досвіду Південної Кореї з масового тестування та відстеження контактних та підозрілих на коронавірус пацієнтів дозволило Австралії та Новій Зеландії швидко локалізувати епідемію.
Досвід Сингапуру зі створення моніторингових груп для відстеження дотримування режиму осіб, яким була призначена самоізоляція, був використаний у багатьох країнах. Наприклад, у Києві створили моніторинговий центр протидії поширенню коронавірусної інфекції, який спільними зусиллями медиків та поліції має відстежувати дотримання режиму самоізоляції.
Коли епідемія в Італії та Іспанії вибухнула, і відстеження контактів стало неможливим через масовість нових випадків інфікування, ці країни запровадили суворі заходи фізичної дистанції та обмеження контактів громадян. Вони виявилися дієвими, тому були взяті на озброєння багатьма іншими урядами.
3. Слабкі уряди країн не здатні адекватно реагувати на загрози
Ця проблема стосується багатьох країн, як тих, що розвиваються, так і розвинених. У бідних та корумпованих країнах уряди виявляються некомпетентними та нездатними запровадити необхідні заходи.
Водночас хитка політична влада в демократичних країнах так само може спричиняти сповільнені та нерішучі дії уряду проти коронавірусу. Так було в Італії, де потужні промислові групи тиснули на уряд і протидіяли запровадженню загального карантину в Ломбардії. США запровадили запізнілі та нескоординовані запобіжні заходи проти пандемії через погану координацію федерального центру та влади штатів, а також через побоювання викликати невдоволення громадян через економічні втрати.
Не уникнула цих проблем й Україна, уряд якої неодноразово ухвалював певні рішення, які надалі не були реалізовані через слабкість правоохоронних та виконавчих органів влади або через побоювання викликати масові протести. Показовим є намагання запровадити обов’язкову ізоляцію в спеціальних обсерваторах для громадян, які прибувають з-за кордону в Україну.
Перші спроби Уряду та МВС запровадити обсервацію для репатріантів на початку квітня закінчилися невдало. Коли пасажирам запропонували перебування в місцях для обсервації, вони або втекли, або, після їхніх наполегливих вимог, їм дозволили залишити місця для обсервації та ізолюватися вдома. Згодом на нараді у Президента з’ясувалося, що місця для обсервації ще не готові, а їхню кількість за новими вимогами визначать за тиждень.
Коли ж обсерватори нарешті підготували та знову запропонували українським репатріантам розміститися в них для спостереження, вони продовжували масово відмовлятися. У підсумку Кабмін взагалі відмовився від використання обсерваторів і почав пропонувати українцям, які повертаються з-за кордону, залишатися на самоізоляції. Але й тут Уряд не спромігся простежити за дотриманням цими громадянами режиму обов’язкового домашнього карантину. Унаслідок цього порушники, кількість яких налічувала десятки тисяч, продовжили масово наражати інших громадян на небезпеку інфікування.
4. Права громадян під загрозою через використання новітніх технологій
Проблеми, пов’язані зі стеженням урядових служб за громадянами та отриманням приватних даних за допомогою камер спостереження, програмного забезпечення та мобільних додатків, існують уже певний час. Але саме пандемія коронавірусної хвороби знов привернула до них увагу.
У кількох країнах Азії, Європи та у Росії використовують відеокамери, що розпізнають обличчя перехожих і повідомляють про пересування громадян. Масово розробляють мобільні додатки, які встановлюють на смартфони громадян, в деяких країнах добровільно, а подекуди — примусово. Ці мобільні додатки здатні відстежувати усі пересування громадян та їхні особисті контакти.
Звісно, уряди країн, що їх запроваджують, обґрунтовують це необхідністю протидіяти коронавірусній пандемії. Але для влади завжди залишиться спокуса скористатися цими даними за власним бажанням та за іншим призначенням, зокрема, в авторитарних або корумпованих країнах. Зараз такі мобільні додатки вже розробили або розробляють понад 40 країн.
Аналогічна програма запрацювала і в Україні. Додаток, що має назву «Дій вдома», призначений для контакту з громадянином, який перебуває на самоізоляції, та контролю за її дотриманням на час карантину. У Кабміні наголосили, що встановлення «Дій вдома» є добровільним.
Проте у різних країнах світу ставлення до таких мобільних додатків дуже відрізняється. Воно коливається від різко негативного до переважно позитивного. Наприклад, у Північній Кореї 81% населення підтримує використання такого додатку.
Саме питання, чи можна змушувати громадян до обов’язкового використання таких додатків, є ключовим для демократичних країн. Адже воно стосується балансу між ефективністю протидії інфекційним загрозам та дотриманням прав людини. Майбутнє людства визначатиметься тим, який саме шлях оберуть країни та як дотримаються вимог приватності та прав людини.
5. Довіра людей до уряду — найбільший актив країни для подолання інфекційних загроз
Найкраще важливість довіри громадян до уряду ілюструють приклади двох країн: Швеції та України.
Швеція — одна з небагатьох країн і чи не єдина в Європі, яка не запровадила суворих обмежень у зв’язку з пандемією. У Швеції продовжують працювати ресторани, кафе, транспорт, заклади для дітей, заклади культури, великі та малі організації та підприємства.
Андерс Тегнел (Anders Tegnell), епідеміолог Шведської агенції громадського здоров’я, який є натхненником шведського дива, так характеризує стратегію Швеції у доланні коронавірусу: «добровільні обмеження, що засновані на довірі». Уряд рекомендує людям похилого віку залишатися вдома, працівникам за можливості працювати вдома, усім мити руки та уникати неважливих контактів і подорожей.
Кінцева мета цих заходів така ж, як і в інших країнах: зменшити та відтермінувати пік захворюваності й таким чином уникнути перевантаження закладів охорони здоров’я. Але досягають шведи цієї мети не обов’язковими обмежувальними заходами та покаранням у разі їх порушення, а рекомендаціями громадянам, як краще поводитися. Уряд довіряє громадянам та очікує, що громадяни довірятимуть уряду та поводитимуться відповідально.
На відміну від шведів, ментальна стратегія українців — недовіра до влади та звичка у складних умовах розраховувати та спиратися лише на себе. За цих умов в Україні, так само, як і в інших європейських країнах, довелося запровадили суворі обов’язкові карантинні заходи. Уряд не втомлюється закликати громадян дотримуватися домашнього карантину, соціальної дистанції та інших протиепідемічних заходів.
Проте значна частина українців порушує умови обов’язкової самоізоляції, збирається великими компаніями в приватних будинках на вихідні та свята, а українські заробітчани продовжують подорожувати до епідемічно небезпечних країн попри заклики Уряду.
6. Популісти-лідери країн стають важким тягарем для країни
Сутність популізму полягає в тому, що лідери країни зазвичай намагаються грати на настроях громадян і розповідати їм те, що громадяни хочуть від них почути. При цьому лідери не зважають на об’єктивну реальність, а наукові критерії істини залишають поза увагою. Лідери-популісти беруть із порад експертів лише те, що їм зручно, і повністю ігнорують те, що не узгоджується з їхніми поглядами або не подобається виборцям.
Яскравий приклад — Дональд Трамп, президент США. Він проігнорував численні прогнози власних експертів, які попереджали його про наближення пандемії до США. Результат — США на першому місці у світі за кількістю хворих на коронавірусну інфекцію та за темпами поширення Covid-19.
Про те, як українські лідери намагаються презентувати себе у найкращому світлі та маніпулювати громадською думкою, ми писали раніше. Урядовці заспокоюють українських громадян, що повністю контролюють ситуацію, що Україна впевнено рухається до успіху за прикладом Польщі.
Але нескладно пересвідчитися, що насправді приклад Польщі нам показує, в чому польський уряд ефективніший за український. Це набагато краща робота з контактними особами, спостереження за групами ризику, широке лабораторне тестування ПЛР-тестами. В обох країнах приблизно однакові зовнішні епідемічні умови та кількість хворих, але в Польщі тестують втричі більше пацієнтів, відстежують дотримання домашнього карантину 270 тисячами осіб (в України взагалі нема даних), сімейні лікарі спостерігають на вдома до 60 тисяч пацієнтів із груп ризику (в Україні — 8-9 тисяч).
Тому з боку українського уряду порівняння України та Польщі — це заспокійливий обман, який може спричинити в майбутньому новий спалах епідемії, економічні негаразди та нові жертви коронавірусу.
З іншого боку, є позитивні приклади політичного лідерства, які уособлюють Ангела Меркель у Німеччині та Ясінда Ардерн у Новій Зеландії. Вони виявилися здатними пояснити своїм громадянам складні комплексні питання урядової протиепідемічної стратегії, закликати громадян до відповідальності, переконати їх у необхідності заходів та завоювати довіру. Як підсумок, у Новій Зеландії епідемія зупинена, в Німеччині — суттєво обмежена. Карантин поступово знімають в обох країнах.
7. Нерівність всередині країни робить нас вразливими
Країни, в яких спостерігається високий рівень соціально-економічного розшарування населення на надзвичайно багатих і бідних, більше потерпають від наслідків суворих обмежувальних заходів та соціально-економічних втрат, що пов’язані з карантином і зупинкою цілої низки бізнесів. Поширена корупція в країні ще більш ускладнює ситуацію.
Великі торговельні мережі знаходять можливість працювати попри офіційні заборони, під які вони підпадають. В Україні широко відомий приклад мережі будівельних гіпермаркетів «Епіцентр», яка продовжила працювати попри те, що її продукція не є критично важливою під час карантину. Натомість дрібні магазини з таким же асортиментом були змушені закритися, що зміцнило недобросовісну конкуренцію та спричинило подальше поглиблення нерівності.
Багатії продовжують збагачуватися, натомість бідні потерпають від збитків. Великі торговельні мережі закуповують імпортні товари за кордоном. Водночас вітчизняний дрібний і середній бізнес всередині країни не може реалізувати свої товари, зокрема, продовольчі.
Зменшення доходів населення в умовах згортання малого та середнього бізнесу призводить до вразливості населення країни, обмежує застосування карантинних заходів і зменшує ефективність протидії глобальним загрозам. В Україні ширяться протести проти карантинних заходів, а місцева влада «стихійно» скасовує карантин. Зокрема, широко відомим в Україні став випадок, коли в Черкасах скасували карантин без погодження з Урядом.
8. Національний егоїзм — перешкода на шляху долання глобальних викликів для людства
Під час пандемії новітнього коронавірусу людство вперше настільки наочно зіткнулося з проявами національного егоїзму. Медичні матеріали, обладнання, засоби індивідуального захисту та вироби медичного призначення, які під час пандемії коронавірусної хвороби перетворилися на дефіцитні, стали предметом піратських захоплень на рівні національних держав. З такими звинуваченнями виступила ціла низка країн. Національний егоїзм багатьох країн стає на заваді здоров’ю людства в цілому та перешкоджає швидкому доланню пандемії.
Нинішня ситуація — безпрецедентна, заявляє Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ). «Країни мають працювати разом, вчитися одна в одної та всіляко координувати свої зусилля. Для того, щоб перемогти вірус, спільноти, країни та весь наш регіон мають проявити високий рівень солідарності, а громадяни — зберегти психологічну стійкість. Свій внесок у боротьбу з вірусом має зробити кожен з нас», — із такими словами звертається до усіх Європейське бюро ВООЗ.
На щастя, останнім часом ми спостерігаємо, як провідні країни об’єднали свої зусилля для пошуку шляхів протидії коронавірусу, зокрема, у розробці та клінічному тестуванні вакцин та нових ліків проти коронавірусної хвороби.
https://www.youtube.com/watch?time_continue=1&v=NLSnWeeZuXg&feature=emb_logo
У Міністерстві охорони здоров’я України так само заявили, що готові приєднатися до глобальних клінічних випробувань «Солідарність» ВООЗ, аби знайти ліки проти коронавірусу.
9. Відповідь країн на загрозу має бути добре скоординованою наднаціональними органами, що відповідають за протиепідемічний контроль
Багато експертів вважають, що ВООЗ та національні системи охорони здоров’я виявилися неготовими ефективно реагувати на пандемію коронавірусної хвороби. Ситуація, коли до місць потенційного інфікування ще тривалий час приїжджають люди — до Китаю, історичних центрів Італії чи на австрійські гірськолижні курорти — а потім тисячами повертаються додому, транспортуючи COVID-19 до країн свого проживання, вказує на велику проблему у колективній протидії пандемії.
Численні міжнародні органи, від яких очікували, що вони очолять та скоординують глобальну відповідь на коронавірусну загрозу, виявилися нездатними до цього.
У 2002 році був успішний прецедент у доланні пандемії SARS, коли успіху вдалося досягнути саме завдяки ролі ВООЗ. На відміну від останньої пандемії Covid-19, у 2002-2003 роках усі країни підтримали рішучі дії ВООЗ.
На жаль, рішення ВООЗ, згідно з регламентом цієї організації, не є обов’язковими та мають лише дорадчий характер. Багаті та провідні країни світу не поспішають наділяти ВООЗ додатковими повноваженнями, блокуючи відповідні пропозиції ВООЗ та ООН. Через це у 2020 році ВООЗ не змогла відіграти провідної ролі, кожна країна застосовувала протиепідемічні заходи на свій розсуд, і пандемія швидко поширилася практично на всі країни світу.
10. Карантин — не єдиний і не головний засіб протидії епідемії
Карантин — не єдиний засіб протидії пандемії, і він має застосовуватись у комплексі протиепідемічних заходів. Коли урядові системи та служби країни не готові до роботи з локалізації епідемії, зокрема, до відстеження контактних осіб та випадків підозр на коронавірус, карантин стає основним засобом.
Водночас, є низка країн, які не застосовували жорсткого карантину, та при цьому досягли успіху в доланні епідемії. Широко відомі вже згадані вище приклади Швеції, Південної Кореї, Ісландії, Сінгапуру, які запровадили м’які обмежувальні заходи, котрі майже не позначилися на роботі бізнесу та економіки в цілому.
Натомість, рано чи пізно ті країни, які запровадили загальнонаціональні карантини, постають перед моментом, коли змушені його поступово скасовувати, навіть попри те, що епідемія ще не зупинилася повністю та місцеве інфікування в громадах триває. Адже карантин не може тривати надто довго без значних економічних втрат і деградації суспільного життя.
Тому під час скасування карантину вирішальним стає наявність у країні факторів, на які звертає увагу Європейський Союз. Це достатня потужність медичних закладів, які здатні одночасно надавати медичну допомогу значній кількості пацієнтів із коронавірусною хворобою, наявність достатніх запасів матеріалів, ліків, обладнання, а також здатність служб країни до широкомасштабного лабораторного тестування, моніторингу, швидкого виявлення та ізолювання інфікованих осіб.
Коли ці фактори в країні наявні до початку епідемії, застування жорсткого карантину не є необхідним, як доводить досвід таких країн, як наприклад, Південна Корея або Швеція.
