В усьому світі жінки відіграють важливу роль у політичному житті. Вони стають прем’єр-міністерками, президентками. Їхня кількість у законодавчих, виконавчих і судових органах влади невпинно зростає! В Україні теж оголошено курс на залучення жінок до влади. Вперше в Україні пройшли вибори (місцеві), де використовувалася гендерна квота. Наскільки жінки потребують такої протекції і чи дасть це якісні зміни в роботі місцевих органів влади – проаналізував голова відокремленого підрозділу «Стоп корупції» у Шевченківському районі Києва Володимир Чеславський.
В американській політиці великі зміни – вперше віцепрезидентом США стала жінка. Колишня сенаторка від Каліфорнії Камала Гарріс (Kamala Devi Harris) разом із новообраним президентом Джо Байденом наступні чотири роки працюватиме у Білому домі. Байден також обрав собі повністю жіночу команду головних комунікаційниць.
“Можливо, я й перша жінка на цій посаді, але я точно не буду останньою”, – сказала Гарріс у своїй переможній промові.
У Конгресі США, федеральному законодавчому органі, жінки займають 127 з 535 місць. Вони все більше впливають на американську політику. Чого варта лише нова зірка американської політики – Александрія Окасіо-Кортес, яка перемогла на виборах до конгресу лобіста Джо Кроулі, що обіймав цю посаду 20 років. Навіть для українок знайшлося місце в Палаті представників США – 42-річна Вікторія Спартц (Victoria Spartz), народилась у м.Носівка Чернігівської області.
Не тільки в американській, а і в західноєвропейській політиці жінки стають дедалі помітнішими.
У Хорватії, Естонії, Словаччині, Греції президентки зараз – жінки. У Норвегії Санна Марін стала наймолодшою прем’єр-міністеркою у світі. А у Білорусі (хоча, звісно, зі складніших причин) Світлана Тихановська стала лідеркою протестного руху і склала конкуренцію багаторічному главі держави Олександру Лукашенку. З 2019 року Прем'єр-міністерка Фінляндії Санна Мірелла Марін створила Кабмін переважно з жінок.
Прикладів ожіночнення влади у світі багато – від Намібії до Мальти. В усьому світі сивочолих чоловіків замінюють енергійні молоді жінки, яким все більше довіряє електорат.
Тож Україна намагається не пасти задніх у справі більш широкого залучення жінок до політики. І тому підтвердження - вперше в історії призначення жінки Ірини Венедиктової Генеральним прокурором України.
З метою залучення жінок на місцевих виборах-2020 вперше застосували обов’язкові гендерні квоти.
У кожній п’ятірці партійного виборчого списку, як єдиного, так і територіального, у виборчому окрузі, де 10 000 тисяч і більше виборців, щонайменше двоє кандидатів мають бути кожної статі. У разі формування єдиного та територіальних виборчих списків з кількістю кандидатів у депутати, яка не є кратною п’яти, до останніх у списку кандидатів (від 1 до 4) застосовується вимога щодо почергового включення кандидатів різної статі до списку. Наприклад, якщо склад міської ради, 42 депутати, то не менше 17 з них повинні бути однієї статі.
Насправді гендерні квоти запровадили ще у 2015 році, однак за їхнє порушення не було покарання. На місцевих виборах 2020 за недотримання квот відмовили у реєстрації кільком партіям. Наприклад, у Здолбунові не зареєстрували кандидатів від партій “Слуга народу” і “Наш край”, в Житомирі проблеми виникли у “Свободи”, у Збаражі – в “Батьківщини”.
На жаль, на практиці застосування гендерних квот у сучасній українській політиці часто намагаються зводити до ширшого залучення кумів та знайомих жіночої статі, ніж до реального просування народних кандидаток, які своїми справами домоглися високої оцінки громади.
Наразі у Верховній Раді лише 20% депутаток, а в президії ВР – лише одна.
В кулуарах ви також не побачите “жіночої солідарності” – у переважній більшості керують партійні боси-чоловіки, які говорять, що натиснути і де підписатися. Чоловіки-політики все ще часто вважають жінок радше красивою електоральною картинкою, ніж самостійними політиками, здатними впливати на долю країни й ухвалювати виважені рішення. Звісно, одна із найяскравіших ілюстрацій такого ставлення – випадок із головою франції “Слуга народу” Давидом Арахамією і головою партії Олександром Корнієнком, які обговорювали зовнішність депутатки Ірини Аллахвердієвої.
Однак якщо до випадків з депутатками Верховної Ради прикута суспільна увага, то на місцевому рівні справи ще гірші. Жінок просто не допускають до управлінських позицій, фальсифікуючи результати і використовуючи корупційні схеми.
Яскравий приклад — замовчування пресою боротьби молодої столичної кандидатки від «УДАРу» Юлії Гершун за вкрадені за її власними підрахунками близько 5000 голосів в Оболонському районі Києва під час чергових місцевих виборів у виборчому окрузі №7. Бюлетені з голосами за її кандидатуру просто викидали, реєстрували виборців без документів, у протоколи вносили некоректну кількість голосів. Після реєстрації через суд кримінального провадження слідчі дії саботувались, ймовірно, з надією, що усе просто забудеться.
Втім, столична кандидатка Гершун не з тих, хто легко складає зброю і відпраляється вишивати хрестиком.
Вона звернулася до Міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, до Генерального прокурора і до Офісу президента. Гершун подала запити в українські та міжнародні правозахисні організації. Її рух підтримали громадські організації «Вічна Україна», «Конституцiйно-правовий конгрес», «Захист Народу України», «Спiлка Жiнок України» та багато інших. На підтримку кандидатки зібралися і її виборці, організувавши мітинг під Офісом Президента України в перший день роботи новообраної Київської міської ради 1 грудня 2020 року.
Від сучасних жінок-матерів виходять надважливі ініціативи щодо інклюзії для людей з інвалідністю. У передвиборчій програмі Наталки Бурдакової, яка балотувалася від партії “Свобода”, вперше (!) за всю історію України пролунали гасла боротися проти стигматизації людей з ментальними порушеннями (людей з аутизмом, людей з синдромом Дауна тощо) та створення належних умов розвитку талановитих дітей-савантів.
Схоже, що жінки, яких іноді сприймали у списках як гендерні “галочки”, виявилися не такими беззахистними, як їх собі уявляли деякі чоловіки. Таких жінок, які складають дієву конкуренцію чоловікам-корупціонерам, уже не вдасться легко і просто відсунути вбік незаконними методами.
Здається, що ситуація насправді починає змінюватись — і не тому, що люди «системи» прагнуть відштовхувати нові обличчя, особливо якщо вони жіночі, а тому, що вони приречені на статус узурпаторів, яких відкрито недолюблює населення.
Реальні приклади таких політикинь як Наталка Бурдакова та Юлія Гершун, що дають по зубах досвідченим голосокрадам та дискримінаторам, свідчать про новий етап розвитку українського суспільства, де жінки активніше та безапеляційніше боротимуться за свої права. Все більше жінок піднімає голову для відстоювання своїх прав та проти політичної дискримінації, а, отже, можливість маніпулювати суспільною думкою зменшується.
