У журналістки Магнолії ТВ Анастасії Березій під час нападу на неї один з нападників спитав: А ви впевнені, що завтра з вами все буде гаразд?» Ні, насправді ніхто не впевнений, що завтра чи післязавтра до або після публікації чергового гострого матеріалу з нами все буде гаразд. Ми навіть не можемо бути впевнені, що правосуддя стане на наш бік і чи взагалі воно буде здійснене. Ми можемо тільки продовжувати працювати на свій страх і ризик. Бо механізми нашого захисту, як правило, не працюють. Тож читайте у новому матеріалі з рубрики ХЗ (ХтоЗна) роздуми і факти на тему безпеки журналісток.
Минулого тижня Нацспілка журналістів України провела конференцію на тему безпеки жінок у нашій професії. В ній взяли участь Перша секретар Національної спілки журналістів України Ліна Кущ, експертка зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека» Тетяна Попова, журналістка-розслідувачка Любов Величко, міжнародна журналістка Катерина Малофєєва та ще багато причетних до роботи в ЗМІ експертів, як україньких, так і закордонних. Мені також випала нагода взяти в ній участь.
Від історій, які розповідали колежанки, інколи волосся ставало дибки, адже небезпека для журналісток під час виконання своїх професійних обов'язків може мати різний характер.
Це можуть бути:
- домагання;
- приниження;
- сексизм;
- напади;
- стеження;
- погрози.
Все це може відбуватися як особисто, так і онлайн. Когось в редакції змушували до сексу з інтервьюйованими, когось під публікаціями травлять коментарями. Проти когось розгортали інформаційні кампанії, як, наприклад, проти журналістки Любові Величко - у відповідь на її розслідування. Кампанія містила замовні матеріали і проплачену рекламу на них. Любов каже: попри кількість публікацій, читач і адресат у них був один - вона сама. Напади бувають і цілком відчутні фізично - на журналістку Людмилу Яворську напав і просто фізично побив працівник Підгайцівської сільради. Моїй знімальній групі в Одесі побили машину, після чого хлопці зі “спортивною статурою” оточили нас з оператором (також дівчиною) і почали погрожувати і принижувати. За розслідування про голови Київського райсуду Одеси Сергія Чванкіна, родича Сергія Ківалова. Тобто випадки бувають абсолютно різні. Загрози також. Усього за минулий рік сталося 36 нападів на журналісток.
Напередодні конференції НСЖУ провела експрес-анкетування серед журналістів та журналісток - з якими безпековими проблемами зустрічаються працівниці українських медіа? За даними опитування, атаки й булінг в інтернеті - це наразі проблема номер один. З ними стикалися 51% журналісток- тобто кожна друга! Мета таких атак - натиснути на журналістку, аж до того, щоб змусити її припинити свою діяльність і утримати від участі в суспільному процесі. Це може бути розслідування, політична чи міжнародна аналітика. Боту чи тролю все одно, кому і на що писати коментарі - булінг щодо віку або сімейного стану, щодо зовнішності й інтелекту - мені, наприклад, писали, щоб я їхала в Нідерланди, поки ще можу себе продати. Вишукано, інтелігентно, по-чоловічому. Ну, відчувається, що пише справжній джентльмен.
Щодо інтернет-загроз, за даними анкетування:
- 19% респонденток указали злам акаунтів;
- 14% журналісток отримували погрозливі листи;
- проти 6% вчинялися фішингові атаки.
За статистикою, половина жінок у нашій професії не почуваються в безпеці. 47% журналісток стикалися з різного роду насильством та перешкоджанням законній професійній діяльності. Але до правоохоронних органів зверталися тільки 17 відсотків. Усі кримінальні провадження, які були відкриті за моїми заявами - канули в Лету. Вони навіть не дійшли до суду. А торік перехожий напав на журналістку Київ Лайв Каміллу Мамедову. Справа вже в суді. Але, вочевидь, для наших правоохоронців має значення, проти кого вести розслідування - проти перехожого, підприємця або проти родича Сергія Ківалова. І так буде тривати й надалі. Поки самі правоохоронці будуть відчувати тиск на себе під час своєї роботи та піддаватися цьому тиску або продаватися. Поки суди буде реально купити, бо всі усвідомлюють: така кругова порука - це норма української системи. До того часу кожна журналістка - в небезпеці.
За словами юристки Роксолани Арійончик, в ідеалі нам потрібно “посилити санкцію частини четвертої статті 345-1 ККУ, якою передбачено кримінальну відповідальність за погрозу вбивством, насильством, знищенням чи пошкодженням майна журналісту, його близьким родичам чи членам сім’ї, умисне заподіяння таким особам побоїв, легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень у зв’язку із здійсненням цим журналістом законної профдіяльності, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб або організованою групою у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 14 років. Потрібен громадський та публічний осуд таких дій. А законотворцям слід прийняти спеціалізовану статтю, що буде кваліфікувати саме кібер- (інтернет) злочини проти журналістів”.
Але це все одно не працюватиме, поки правоохоронна і судова система перебуватиме в нинішньому стані. Тому в ідеалі потрібна як судова реформа, так і реформа правоохоронних органів. Але справжня реформа, а не ребрендинг. Лише тоді нам не страшно буде брати в руки мікрофон чи диктофон і йти виконувати свою роботу.
