Їх жорстко б’ють, ґвалтують, доводять до суїцидів: щодня в Україні тисячі ув’язнених стають жертвами пенітенціарної системи. Адже відстояти свої конституційні права за ґратами — дуже складно. У яких колоніях арештантів піддають тортурам, як захиститися від свавілля тюремників та хто має нести відповідальність за злочини проти засуджених? Розповів Олег Цвілий, який займається правозахистом у місцях позбавлення волі.
За що ви відбували покарання?
Перший термін я відбував за чужий злочин, а потім – за те, що помстився. Це якщо коротко. Мене підставив син прокурорки – наркоторговець. Так сталося.
Чому ви вирішили зайнятися правозахисною діяльністю?
Під час перебування у місцях позбавлення волі у мене перевернулася свідомість. Так, до цього я поважав державу, закони, розумів, що має існувати певна вертикаль правосуддя, певні правила. Потрапивши до в’язниці, я побачив, що ув’язнені люди – дуже вразлива категорія.
Така кількість свавілля, несправедливості – мене це зачепило. Там дуже багато неосвічених людей, яких дуже легко обдурити. Їм можна нав’язати те, чого у законодавстві немає, чим і користуються пенітенціарні службовці.
Мене це торкнулося особисто. Я сам пережив регулярні тортури – на нас раз на два місяці тренувалися спецвійська. Це були різні загони, без шевронів, я розумію, що їх до нас просто привозили на тренування.
Яка ваша приналежність до кримінального світу, й хто зі світу "злодіїв в законі" вас підтримує?
Жодної приналежності, я займаюся суто правозахистом. Я обрав свій шлях. «Мурка» і правозахист – несумісні.
Звісно, я знайомий з представниками криміналітету, маю особисті стосунки з українськими злодіями. Але вони мають своє життя, а я – своє. Мені ніхто не вказує, що і як робити, я ні перед ким не звітую, ніхто мене не координує. Ці люди поважають мій вибір і те, що я роблю, морально підтримують.
Чи реально в Україні ув’язненому відстояти свої конституційні права в місцях позбавлення волі?
Реально. Але для початку потрібно знати свої права і розуміти, що ти їх маєш. Знати механізми, як їх відстоювати. Моя задача зараз – навчити засуджених захищати свої права у законний спосіб, щоб це не назвали бунтом. Краще за все це робити організовано.
Тобто перше завдання – знати свої права. Друге – знати, яким чином їх відстояти. Адже не всі способи – законні. За ґратами люди дуже вразливі. І крок вліво, крок вправо можуть назвати незаконною дією, знайти якихось псевдосвідків, і людина виявиться винною з усіх боків. І не доведе правди. Свої законні права потрібно вміти захищати.
Які в Україні найгірші місця позбавлення волі?
7-7, 100, 2-5, 43, 12, 122, 45, 76, 58 – багато дуже поганих колоній, можна цілий антирейтинг скласти. Вони вирізняються свавіллям, що точиться всередині. Це й зґвалтування, побиття – усе найжорстокіше, що може бути. Аж до вбивства або, скажімо так, доведення людини до суїциду. Можна так людину зганьбити, так над нею знущатися, що вона сама закінчить життя самогубством.
Найжахливіша ситуація, свідком якої стали ви чи ваші товариші у в’язниці?
Найгірше – це летальні випадки, коли людину вже не повернути. Я, мабуть, наведу такий приклад. У 2015 році – Андрій Данилюк, Хмельницьке СІЗО. Коли його викликали ввечері з камери, привели до лазні й просто забили на смерть.
Дружині вони сказали, що він помер від серцевої недостатності, але експертиза встановила, що йому завдали 16 ударів по голові тупим предметом. Причому його руки були ззаду заковані в кайданки. На руках залишилися шрами від них. А на голові – сліди від берців, сліди від палиць. Людину просто забили, і ніхто за це досі не покараний.
Скільком людям ви реально допомогли в результаті своєї правозахисної діяльності?
Важко підрахувати – дуже багато консультацій. Звісно, я пишу звіти, але точно все одно не підрахуєш. Телефон, месенджери, пошта – звертаються за різними каналами, і підрахувати, скільки всього ми зробили, складно. Приблизно півтори тисячі консультацій ми надали.
Як оцінити, скільком ми допомогли, коли одна з наших задач – законодавчі зміни, які торкаються абсолютно всіх ув’язнених? Наприклад, ми звернули увагу на те, що у 2015 році заборонили зачиняти ліжка на замки у підвалах, карцерах у СІЗО. Але поки ми про це не заявили вголос, їх продовжували зачиняти. Ми намагаємося просувати загальні зміни, які торкнулися б усіх арештантів.
Чи було таке, щоб хтось з адміністрації втратив посаду, поніс покарання? Щоб хтось з ув’язнених отримав компенсацію за завдані йому ушкодження?
Для цього потрібно пройти довгий шлях у наших українських та європейських судах. Я до цього прагну. Це вже скоро буде, але поки покарання ніхто не несе. Домогтися справедливості в нашій країні… Я якраз працюю над тим, аби створити хоча б один прецедент у нашій пенітенціарній системі, коли хтось із керівництва поніс би відповідальність.
На вашу думку, з чого варто розпочати реформування пенітенціарної системи?
Саме з цього – з покарання за тортури, за свавілля. Хтось має за це відповісти. Засуджені порушили закон – вони за це відповідають, несуть покарання. Керівництво, адміністрація теж мають так само відповідати за свої діяння.
Передусім потрібно взяти хоча б одного реального садиста й влаштувати йому публічне покарання. Подати сигнал решті: так працювати більше не можна! Як це реалізувати? Усе залежить насамперед від міністра юстиції.
Наприклад, у цей момент у нас правоохоронні органи працюють за епізодами, але мають пройти роки – досудове слідство, судові дебати. Ці тюремники – заможні, вони будуть, звісно ж, захищатися, затягувати процес.
Наразі у компетенції міністра юстиції – прийняти звернення від потерпілих і хоча б відсторонити з посад тих людей, на яких скаржаться найбільше. Це – в його силах: провести службове розслідування й довести порушення.
У вашій правозахисній діяльності ви часто стикаєтеся із залякуваннями, погрозами. Хто за цим стоїть?
Це тюремники та помічники адміністрації з-поміж засуджених. Так звані «старші днювальні», у народі їх називають «козлами». Я викриваю систему, я пішов проти системи. Система – дуже потужна, багата, сильна.
Я кинувся на цю амбразуру, і природно, вони намагаються мені заважати, шкодити, відбиватися. На попередній оселі мені підпалювали двері, я впевнений, що це робиться за допомоги помічників адміністрації, бо вони – такі самі злодії, як і керівники. Це злочинна спільнота, яка так само боїться моєї діяльності.
Часто пишуть, залякують у месенджерах, у коментарях. Створено цілу ботоферму у фейсбуці. З-поміж оперативних працівників, Харківський регіон активний у цих залякуваннях, погрозах. Влаштовують такий собі інтернет-терор.
За що у 2019 році вас побили представники правоохоронних органів і який компромат на той момент ви мали?
Це 77 колонія, я займаюся розслідуванням подій у цій колонії дуже ретельно з 2015 року. З того часу щодня я засинаю й прокидаюся з думкою, що я ще можу зробити, аби там припинилися тортури.
У результаті наших дій було відкрито низку кримінальних справ, які вело Мелітопольське територіальне управління ДБР. Ми дізналися про те, що там є недоброчесні працівники, й звідти пішов витік інформації. І замість розслідування вони навпаки намагаються заблокувати хід справи.
Ми мали можливість достукатися до голови ДБР у Києві, тоді це був Роман Труба, і він затребував справу з Мелітополя й заборонив нам подавати туди нові факти. Матеріали у нас були, ми мали розкаяння одного з помічників адміністрації із засуджених, він розкривав схеми. Тобто фактично, маючи цю інформацію, можна було за гарячим слідом зафіксувати декілька епізодів. І якби Трубу не зняли з посади, можливо, це сталося б ще тоді.
Коли справу затребували в Київ, тюремники зрозуміли, що ми ведемо небезпечну для них гру. За допомоги, як я розумію, продажних правоохоронців вони в якийсь спосіб взяли ухвалу на проведення обшуку в приміщенні, де працює наша організація.
І під під’їздом спецвійська, кордівці поклали мене обличчям у землю. Раптом почали бити з криками, потягнули до квартири, не дали зателефонувати адвокату. Відібрали телефони у мене й моєї дружини, ключі витягли з її сумки. У під’їзді мене побили й забрали з квартири всі матеріали, які я збирав і не передавав Мелітопольському ДБР.
Вони відібрали ці матеріали, подивилися, що в мене є. І коли Романа Трубу зняли та мелітопольські зрозуміли, що справу можна вже зам’яти, вони цю справу закрили. Але вони не здогадалися, що певні матеріали я зберігав не вдома. І ми повторно цю справу поновили вже через Генпрокуратуру.
А у вас є конкретні прізвища людей, які стояли за витоком інформації, за тим самим КОРДом, що прийшов до вас додому?
Кримінальну справу за цим фактом відкрито, мені завдали ушкодження середнього ступеня тяжкості. Керівника, який координував дії КОРДу, я знаю. А хто замовив усю цю музику? Слідство щодо них не проводиться, але я особисто знаю й розумію, хто це. Поки не буду озвучувати їхні прізвища без конкретних доказів.
