ПідтриматиРусский
Гайдук Віталій Анатолійович

Гайдук Віталій Анатолійович

Український політик і бізнесмен, екссекретар РНБО

Коротка біографія

Політичний діяч і підприємець, один із засновників корпорації Індустріальний союз Донбасу, колишній секретар Ради національної безпеки і оборони України (2006-2007 роки). Один з найзаможніших українців із капіталом у 2,3 млрд доларів.

Освіта

Закінчив Донецький політехнічний інститут (1980), інженер-економіст, "Економіка і організація машинобудівної промисловості".

Кандидат економічних наук, захистив кандидатську дисертацію на тему "Організаційно-економічний механізм управління лізингом" (Інститут економіки промисловості НАН України, 2001).

Академік Академії економічних наук України. 

Кар'єра:

З 1980 — інженер Донецького політехнічного інституту.

1981–1988 — старший економіст, начальник відділу економіки і організації праці, заступник директора з економіки Донецького обласного центру "АвтоВАЗтехобслуговування".

1988–1994 — директор Зуївського енергомеханічного заводу.

З листопада 1994 — заступник голови Донецької обласної ради.

Листопад 1995 — липень 1996 — заступник голови з питань роботи промисловості, транспорту і зв'язку, червень — вересень 1997 — перший заступник голови Донецької облдержадміністрації. У травні 1997-го головою ОДА став Віктор Янукович.

Січень 2000 — квітень 2001 — Гайдук стає першим заступником Міністра палива та енергетики України.

22 листопада 2001 — 26 листопада 2002 — Міністр палива та енергетики України.

26 листопада 2002 — 5 грудня 2003 — Віце-прем'єр-міністр України.

Травень 2004 — грудень 2006 — голова спостережної ради ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат імені Дзержинського"; президент консорціуму "Індустріальна група" (м. Київ).

Політична кар'єра:

Був членом політвиконкому Партії регіонів.

У 2001 році — перший заступник керівника центрального апарату Партії регіонів.

Статки:

За даними Forbes, станом на 2021 рік володів активами на 300 млн доларів. Посідав 30-е місце в топ-100 найбагатших українців.

Основний бізнес Гайдука в Україні, оформлений на дружину Олену, – "Українська молочна компанія". 

Компромат:

У 1988 році 31-річний Віталій Гайдук несподівано виграє кадровий конкурс на місце директора Зуївського енергомеханічного заводу (ЗЕМЗ). Важко сказати, що спонукало його змінити хлібне місце в СТО на завод, що виробляє автопідйомники, а ось секрет його перемоги на конкурсі озвучили ЗМІ. Справа в тому, що місто Зугрес, де розташований завод, підпорядковується Харцизькій міській раді, а першим секретарем Харцизького міськкому КПУ в 1986-90 роках був Сергій Тулуб – на той момент близький друг Віталія Гайдука, а згодом неодноразовий міністр палива та енергетики, міністр вугільної промисловості України, голова Черкаської ОДА.

Після місцевих виборів 1994-го Гайдук зблизився із головою Донецької обласної ради Володимиром Щербанем, чиїм заступником став у грудні того ж року. Саме тоді Гайдуком, який володів ЗАТ "Візаві", та його діловим партнером із "Азовсталі" Сергієм Тарутою було засновано корпорацію "Індустріальний союз Донбасу" (ІСД). До засновників корпорації також увійшли Донецьке регіональне відділення Академії технологічних наук України та Донецька торгово-промислова палата, якою керувала Ольга Пшонка, дружина прокурора Віктора Пшонки. 

Джерела повідомляли, що в середині 1990-х ІСД тісно співпрацював з узбецькою мафією на чолі з Гафуром Рахімовим (один із "нукерів" Іслама Карімова), який контролював у себе в країні видобуток газу. Тарута з ним домовився, а Гайдук вигадав вигідні схеми, за якими їхній азіатський партнер отримував "живі" гроші через оффоршну компанію "Eastern Distribution".

Наприкінці 90-х і на початку "нульових" ІСД мала імідж "брендової" корпорації Ріната Ахметова. Цей імідж був дуже похмурим: корпорація мала дуже недобру славу "кривавої". Ще гіршими були її методи поглинання держпідприємств: спочатку люди Гайдука і Ахметова створювали при заводах фірми-посередники, які монополізували продаж продукції і забирали собі весь прибуток, потім вводили підприємства в борги, а потім викуповували ці борги і заволодівали контрольними пакетами акцій.

2006 року Віталій Гайдук ненадовго повернувся до публічної політики. Цьому поверненню передував скандал у грудні 2005-го, коли Віктор Ющенко вже нібито підписав указ про призначення Гайдука віце-прем'єром з ПЕК (в обмін на обіцянки призвести до лояльності Донецького регіону), але проти цього призначення категорично повстали міністр палива та енергетики Іван Плачков голова "Нафтогазу" Олексій Івченко. У відповідь Дніпровський меткомбінат, що входив до ІСД, подав судовий позов про недійсність договору між компаніями "Нафтогазом", "Газпромом" та "RosUkrEnergo".

12 травня 2007 року залишив посаду секретаря РНБО. Серед причин називали небажання Гайдука вживати радикальних заходів щодо Конституційного суду та деяких членів Кабінету міністрів, на чому наполягав президент Ющенко.

Повідомлялося, що в 2008 році Гайдук готував візит Юлії Тимошенко до Москви, під час чого знову порозумівся з росіянами. І ось у 2009 році відбулася знаменна подія у світі українського бізнесу: Віталій Гайдук продав свою частку в ІСД російської компанії "Євраз" (спочатку поступившись її Таруті та Мкртчяну, які вже перепродали її росіянам). Причому, незважаючи на кризу, отримав за неї дуже хороші гроші: офіційно сума угоди не оголошувалась, але журналісти повідомляли про 1,3 млрд доларів. 

У липні 2020 року в Лондоні завершився гучний судовий процес. Гайдук звинувачував колишніх партнерів по ІСД Сергія Таруту та Олега Мкртчана в тому, що ті викупили третину холдингу "Індустріальний союз Донбасу", яка належить позивачеві, за 950 млн доларів, а потім перепродали 50% ІСД за 2,7 млрд доларів. Суд не знайшов у цьому нічого протизаконного, як і не задовольнив зустрічні позови партнерів до Гайдука.

Інші новини