Сергій Шумило

Коротка біографія

Український історик і релігієзнавець, громадський і культурний діяч, дослідник української духовно-культурної спадщини,  заслужений працівник культури України, почесний краєзнавець України. Директор Міжнародного інституту афонської спадщини.

Вік: 48 років.

Освіта

Освіта вища. В 1997 році закінчив Чернігівський юридичний коледж, нині Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці.

В 1999 році закінчив Чернігівський державний інститут економіки і управління, нині Інститут економіки Національного університету «Чернігівська політехніка».

Кандидат історичних наук (PhD), доктор теології (ThDr).

Запрошений науковий співробітник Ексетерського університету (Великобританія), науковий співробітник Інституту історії України НАН України, доцент кафедри культурології Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури України.

Працював запрошениим науковим співробітником Вестфальського університету імені Вільгельма в Мюнстері, Німеччина (Westfälische Wilhelms-Universität Münster) та Практичної школи вищих досліджень у Парижі (École Pratique des Hautes Études l PSL, EPHE, Paris, France). 

Кар'єра:

З 1994 по 1997 працював журналістом у суспільно-політичних газетах рос. «Черниговский Полдень» та «Чернігівський діловий кур'єр», редактором відділу журналу «Віра і життя», начальником відділу реклами ТОВ «Сіверське підприємство».

З 1998 по 2000 — співзасновник і генеральний директор ТОВ «Компанія „Чернігів–Інформ“» (рекламно-видавнича діяльність, видання газет «Теледень» і «Славутич»).

З 2001 по 2002 — у Державній податковій адміністрації в Чернігівській області та Державній податковій адміністрації у м. Києві, був координатором PR-проєктів та головним редактором обласної газети «Чернігівські податкові новини».

З 2002 по 2013 — начальник пресцентру Асоціації українських банків (АУБ)[6] та співголова Клубу банківських PR-спеціалістів при АУБ.

З 2014 по 2015 рік — представник Гуверівського інституту Стенфордського університету (США) в Україні.

У 2020—2021 — працював у Апараті Верховної Ради України.

В 2021 в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв захистив науковий ступінь кандидата історичних наук. Тема дисертації «Розвиток українсько-афонських духовно-культурних зв'язків у XVII — першій третині ХІХ ст.».

В докторантурі теологічного факультету Пряшівського університету (Пряшів, Словаччина) захистив науковий ступінь доктора теології (ThDr). Проходив навчання на курсах з музеєзнавства при Гарвардському університеті (США).

З 2021 — науковий співробітник Інституту історії України НАН України[9]), доцент кафедри культурології Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв при Міністерстві культури України.

Стипендіат науково-дослідного центру Dumbarton Oaks при Гарвардському університеті (2022) та British Academy (2023).

У 2022 р. працював запрошеним науковим дослідником в Мюнстерському університеті в Німеччині (Westfälische Wilhelms-Universität Münster)[13] та Практичній школі вищих досліджень у Парижі при Міністерстві вищої освіти та наукових досліджень Франції (École Pratique des Hautes Études l PSL, EPHE, Paris, France).

З осені 2022 працює запрошеним науковим дослідником кафедри історії, класики, релігії та теології Ексетерського університету у Великій Британії[15]. З січня 2023 призначений керівником філії Інституту українознавства МОН у Ексетері.

Рішенням Вченої ради Інституту проблем штучного інтелекту МОН та НАН України від 27.04.2023 (Протокол № 4/1) присвоєно звання почесного професора інституту.

Громадська і політична діяльність:

У 1989 – 1991 рр. був одним з ініціаторів створення і членом альтернативної до комсомолу Чернігівської крайової організації Спілки Незалежної Української Молоді (СНУМ), а також з березня 1990 р. – членом Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. З 2000 по 2009 – голова правління ГО «Міжнародний центр гуманітарних ініціатив та екологічних досліджень», член Громадської ради при Державному управлінні з екологічної безпеки у Чернігівській області. У 2000 – голова виборчої дільничної комісії у м. Чернігів під час виборів Президента України; у 2006 – прес-секретар передвиборчого штабу народного депутата, Героя України Левка Лук’яненка. Заступник голови ГО «Чернігівська спілка учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті» та заступник голови Чернігівської філії Ветеранського об’єднання Українська Гельсінська Спілка.

Обирався депутатом Чернігівської міської ради (2002 – 2006 рр.) та секретарем Комісії міськради з питань комунальної власності, розвитку підприємництва та регулювання земельних відносин (2002 – 2003 рр.).

Під час Помаранчевої революції у листопаді 2004 як депутат Чернігівської міської ради виступив з вимогою скликати позачергову сесію Чернігівської міськради з метою висловлення недовіри Центральній виборчій комісії під час проведення повторного підрахунку голосів. Також депутат закликав міськраду забезпечити законні умови під час проведення масових мирних акцій протестів та зобов'язати міське управління МВС України забезпечити безпеку їхніх учасників.

З  2002 по 2013 роки — начальник пресцентру Асоціації українських банків (АУБ) і голова клубу банківських PR-спеціалістів при АУБ. Виступав у ЗМІ з критикою регуляторної політики Національного банку України та економічної політики влади часів Януковича. 

У 2006 році очолював пресслужбу передвиборного штабу народного депутата, Героя України Левка Лук'яненка. 

З 2021 — заступник голови ГО «Чернігівська спілка учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті» та заступник голови Чернігівської філії Ветеранського об'єднання Українська Гельсінська Спілка.

Наукові інтереси:

Є послідовником відомого грецького професора Антонія Тахіаоса (1931 - 2018), під впливом якого почав займатись науково-дослідницькою діяльністю в архівах Афону, а згодом, в 2013 році, разом з ним заснував Міжнародний інститут афонської спадщини (проф. Антоній Тахіаос був почесним головою цього інституту з 2013 по 2018 рр., з 2018 по 2022 рр. почесним головою інституту був митрополит Діоклійський Калліст Уер).

Тривалий час займається дослідженнями та популяризацію духовно-культурної спадини України на Афоні та в Греції, досліджував спадщину історико-культурних зв’язків України і Святої Гори Афон, впливи афонської спадщини на українську духовну культуру і традицію.

Вивчав архівні фонди афонських монастирів, Священного Кіноту Афона (Афон, Греція), Патріаршого архіву Константинопольського Патріархату в Фанарі (Стамбул, Туреччина), документи історичних архівів України та інших країн. Автор десяти книг та понад 100 наукових публікацій з історії Афона та Церкви, а також численних публікацій у ЗМІ з питань історії, релігії, культури, політики.

Здійснював дослідницько-пошукову історико-археографічну діяльність, віднайшов документи та матеріальні рештки загубленого старовинного українського «козацького» скиту «Чорний Вир» на Афоні (Греція), заснованого козаками на Афоні в 1740-і рр. За результатами знахідок та відкриттів видано окремі книги. Виявив в архівах і опублікував маловідомі листи прп. Паїсія Величковського до останнього Кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського та київського митрополита Арсенія Могилянського (видано окремими монографіями). Виявив в архівах Афону і вперше видав документи щодо доброчинної (ктиторської) діяльності по відношенню до афонських монастирів відомих українських козацько-шляхетських родів XVII – XVIIІ століть: Івана Самойловича, Івана Мазепи, Данила Апостола, Івана Скоропадського та багатьох інших.

Уклав життєпис українського письменника-полеміста та афонського старця Івана Вишенського, на підставі якого Синодом Української Православної Церкви в 2016 р. було прийнято рішення про його канонізацію в лику святих. Видав інші дослідження, книги, публікації та матеріали про історичні та духовно-культурні зв’язки України і Афона.

Відзнаки і нагороди:

За роки діяльності неодноразово був нагороджений почесними відзнаками та грамотами. Зокрема, Указом Президента України № 491/2020 від 09.11.2020 р. присвоєно звання "Заслужений працівник культури України".

Розпорядженням Голови Верховної Ради України № 856-к від 25.11.2020 р. нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України.

Рішенням Президії Національної спілки краєзнавців України від 11.02.2021 р. присвоєне звання "Почесний краєзнавець України".

Рішенням Вченої ради ІПШІ МОН та НАН України від 27.04.2023 (Протокол №4/1) присвоєно звання почесного професора інституту.

Також нагороджений Почесною грамотою Чернігівської обласної ради, Почесною відзнакою Українського фонду культури «За подвижництво в культурі», Орденом св. влмч. Пантелеймона ІІ ступеня (Афон, Греція), Орденом свт. Рафаїла І ступеня (Антійохійський Патріархат в США), Орденом св. Архістратига Михаїла ІІ ступеня, Орденами прп. Нестора Літописця І та ІІ ступеня, Орденом св. равноап. князя Володимира ІІІ ступеня, Медаллю Апостола Іоанна Богослова Ужгородської української богословської академії, Медаллю Фракійського університету ім. Демокрита (Греція) та ін.

Є лауреатом міжнародної літературної премії імені Володимира Винниченка, міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди та літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького.

Посилання на інші профільні ресурси:

Сторінка С. В. Шумила на Academia.edu >>>

Сторінка С. В. Шумила на Google Scholar >>>

Автор десяти книг і більше 100 наукових публікацій з історії Афону, православного підпілля в СРСР, історії православ'я в період Гетьманщини, ранньої історії православ'я в Київській Русі, а також численних публікацій в ЗМІ з питань історії, релігії, культури, політики.

Представник Гуверівського інституту Стенфордського університету (США) в Україні, член редакційної ради всеукраїнського наукового часопису «Сіверянський літопис», редколегії всеукраїнського наукового журналу «Краєзнавство», а також редколегій науково-популярного журналу «Пам’ятки України: історія та культура» та науково-популярного журналу «Визвольна боротьба».

Дійсний член міжнародного товариства "The Friends of Mount Athos" (під патронатом Його Високості Принца Чарльза, Оксфорд, Великобританія), член Національної спілки краєзнавців України (НСКУ), Наукового товариства ім. Т. Шевченка, Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (УТОПІК), Національної спілки журналістів України (НСЖУ), Української асоціації релігієзнавців (УАР), Міжнародної асоціації істориків релігії (IAHR) та Європейської асоціації дослідників релігії (EASR).