Що треба зробити, аби зашкодити безпеці країни? Під час революції, яка призвела до створення Радянського Союзу, Володимир Ленін вимовив фразу, яка надалі стала лозунгом, або, як сказали б у наші часи, мемом: “Перш за все треба захопити телефон, телеграф та залізничні шляхи”. Нині це виглядає інакше та називається красивим, іноземним та геть незрозумілим пересічному громадянину словом “концесія”.
Що це означає?
Коротко: морські та річкові порти передають у приватну власність. Така собі реформа. Поступово і через так звані стивідорні компанії. Державні підприємства, якими порти були завжди, віддають свої території під користування перевізникам, які за угодами, начебто інвестиційними, ці порти розвивають.
Але водночас отримують майже повний контроль над акваторіями, інфраструктурою порту та землею. Ба більше: вантажі, що проходять через такі компанії, контролюються дуже формально. До того ж часто-густо за умовами концесійних угод більша частина документації є конфіденційною. Під цією завісою можна протягнути будь-що, наприклад, днопоглиблення або незаконне будівництво. І взагалі нічого не оприлюднювати.
Процес цей почався ще за часів втікача Януковича, але триває й надалі. І попри численні порушення з боку так званих інвесторів, які навіть фіксуються, багато питань викликають дії правоохоронців.
Наприклад, досі незрозуміло, чим закінчилося розслідування у справі щодо групи компаній “ТІС”, яка разом із Фондом держмайна створила спільне підприємство на базі комплексу “Лиман”. Тоді, за оцінками слідчих, державі було завдано збитків на 110 млн доларів США.
Цікаво, що компанію заснували нібито спільно з австрійцями. Як виявилося, схема проста: виставити поперед себе “іноземного інвестора” та аргументувати свою присутність у порті мало не євроінтеграцією.
Така ж історія і з групою компаній “Рісойл”. Там теж іноземний інвестор, тільки зі Швейцарії. Зараз ця компанія займається досить сумнівним будівництвом пірсу в Чорноморську, самовільним днопоглибленням та фактично захопленням земель порту. А також була помічена у перевантаженні конфіскованої слідчими ДБР ільменітової руди всупереч постанові, яка напряму забороняла це робити.
Ішлося саме про збитки державі — руду купили за заниженою ціною на державному комбінаті.
Завдяки тому, що “Стопкор-ТВ” порушив цю тему в сюжеті, після певного резонансу руду повернули на місце, де вона і повинна зберігатися. Але ситуація тривала майже місяць, і жодної реакції ДБР не було.
У приватних розмовах моряки концесійних портів зізнаються: приватність портів створена для втрати державного контролю над вантажами. І власне, над самими портами.
Наприклад, що відбувається?
Існує межа в 12 миль, після якої починаються так звані нейтральні води. І там не діє жодне законодавство. Тобто — не контролює ніхто. І куди ті вантажі перекладаються — теж не контролює ніхто.
Існує система AIC — це система геолокації. За якою відстежується судно. У нейтральних водах його просто вимикають на деякий час, і тоді відбувається перевантаження сумнівного вантажу на інше судно. Довести цей факт неможливо — даних немає. І приватні перевізники цим користуються.
Ну і вишенька на торті: абсолютну більшість одеських стивідорів пов’язують із титановим магнатом Дмитром Фірташем, який напряму пов’язаний із Росією і має завод в окупованому Криму.
А ільменіт — це сировина для виробництва титану. Який є основним компонентом для виробництва деталей літаків, танків, космічних проєктів, і за показниками експорту якого Україна посідає четверте місце в Європі. І зовсім не факт, що та руда, яка була вилучена як речовий доказ та зберігалася на складах “Рісойла”, мала б прямувати до Китаю, як було вказано у документах.
До речі, саме нещодавня історія з ільменітом у порту Чорноморська, транспортування якої мала би' виконувати компанія “Рісойл”, привернула увагу до того, що стивідори наразі мають у портах прав мало не більше, аніж адміністрація порту. І Адміністрація морських портів України забила на сполох, адже вихід до води — це стратегічне питання.
І розв'язати його потрібно негайно.
