Зона вільної торгівлі: панацея чи загроза для української економіки? Несправедливі умови міжнародної торгівлі вже суттєво деформували вітчизняну цементну галузь. На тлі практично незмінного обсягу внутрішнього ринку стрімко зростає імпорт цементу з Туреччини. Чим це загрожує національним виробникам, і чому український Уряд має підтримати вітчизняні підприємства? Це обговорили під час пресконференції «Угода про ЗВТ – Україна-Туреччина: можливості і ризики», що відбулась у Києві 3 грудня за підтримки Федерації роботодавців України.
2020-й став роком серйозних викликів як для України, так і для всього світу. Коронавірусний локдаун боляче вдарив по багатьох світових ринках, підштовхуючи уряди країн до кардинальних рішень. Європейські держави в умовах «коронакризи» підтримують дотаціями не тільки своїх громадян, а й цілі галузі власної економіки.
Чи готова Україна так само захищати свою економіку від зовнішніх загроз?
Конкретні ризики, які постали перед українською економікою, яскраво ілюструє приклад цілої галузі – виробництва цементу. Це високотехнологічна сфера, яка створює 5 тисяч робочих місць, щороку поповнює бюджет мільярдними податками та вже залучила в Україну понад 2 мільярди євро прямих інвестицій. Та нині на «левову частку» привабливого українського ринку претендують турецькі виробники.
Федерація роботодавців України виступила ініціатором проведення консультацій з представниками Уряду та бізнесу на етапі підготовки угоди про зону вільної торгівлі з Туреччиною.
«Наша пропозиція до всіх галузей економіки – об’єднати зусилля. На рівні кожного підприємства, кожної галузі є розуміння ризиків підписання угоди. Але ми маємо концентровано донести до Президента, Прем’єр-міністра, Кабміну, парламенту нашу спільну позицію з конкретними розрахунками», – зазначив голова Ради ФРУ Дмитро Олійник.
«Очевидно, що це питання непрості. І ми, представники галузі, хотіли б, щоб у цій угоді були враховані і наші інтереси. І щоб бажання відкрити ринки не привели до шкоди для українського виробника. Бо ЗВТ – інструмент двоякий. Він може бути корисний, а може бути й шкідливий», – додав очільник Асоціації виробників цементу України Павло Качур, який презентував на заході цементну галузь.
Ринок цементу в Україні: стагнація чи перспективи?
В Україні цемент наразі виробляють вісім заводів, які належать чотирьом ключовим гравцям ринку — компанії СRH plc. Україна, ПрАТ «Кривий Ріг Цемент», ПрАТ «Дікергофф Цемент Україна» та ПрАТ «Івано-Франківськцемент».
Варто також нагадати, що після 2014 року три українські цементні заводи залишились на території окупованого Криму (ТОВ «Промцемент», Амвросіївський завод ПрАТ «Кривий Ріг Цемент», ПАТ «Бахчисарайський комбінат «Будіндустрія»).
Однак нині обсягів продукції, яку виробляють наявні українські підприємства, цілком достатньо, аби на 100 відсотків задовольнити потреби внутрішнього будівельного ринку і навіть забезпечити експорт до країн Європи. Проте сьогодні у світі виробничий потенціал майже вдвічі перевищує наявний платоспроможний попит на цемент. Тож міжнародна конкуренція здебільшого переходить у площину експансії потужних країн-виробників на сусідні ринки.
«Цементна галузь не завантажена повністю, ми ще маємо вільні потужності. Та очевидно, що прихід сюди більшого, сильнішого гравця може призвести до того, що ми втратимо власну конкурентоспроможність.
Закриються власні підприємства, і на ринку України продаватиметься цемент з іншої держави. У ситуації економічної кризи кожна країна намагається в першу чергу зберегти власні робочі місця й, при можливості, захоплювати інші ринки. Ми зацікавлені, щоб приходили іноземні виробники і працювали на ринку України, але щоб робочі місця вони створювали тут, в Україні», – коментує голова Асоціації виробників цементу.
Вітчизняний ринок споживання цементу в останні три роки залишається майже незмінним - у діапазоні 9,2-9,5 млн тонн. За даними директора асоціації «Укрцемент» Романа Скільського, споживання цементу на душу населення в Україні становить лише 226 кг на людину на рік, тоді як у тій таки Туреччині майже вчетверо більше — 882 кг, у решті сусідніх країн цей показник теж вищий: 370 кг – у Росії, 350 кг – у Білорусі, і близько 300 кг – у невеличкій Молдові.
Нагадаємо, 2 вересня Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ) ухвалила рішення про початок антидемпінгового розслідування щодо імпорту в Україну портландцементу та цементного клінкеру з Турецької Республіки.
Зокрема, МКМТ встановила, що за період 2017-2019 років демпінговий імпорт зріс на 809% в абсолютних показниках, та на 837% відносно споживання. При цьому тенденція збільшення демпінгового імпорту зберігається й у 2020 році: експерти прогнозують подальше його зростання в абсолютних показниках на 1 815 %, в відносно споживання — на 2 547%. Загалом, із великою ймовірністю, за підсумками поточного року до України може бути завезено понад мільйон тонн турецького цементу.
Вартість турецької продукції протягом цього періоду були нижчою від цін українських виробників, через що останні були вимушені, попри зростання собівартості, знизити відпускні ціни. Своєю чергою, це спричинило суттєве погіршення основних показників фінансово-господарської діяльності українських цементних підприємств.
Чому Туреччина зацікавлена в українському ринку цементу?
Турецька Республіка є одним зі світових лідерів у цементній галузі: протягом останніх років вона втримує другу позицію за обсягами експорту.
Можливості виробників цементу в Україні та Туреччині – неспіврозмірні, зазначає пан Качур. Встановлена потужність турецьких заводів складає близько 142 млн тонн, а потужності українських заводів спроможні забезпечити випуск тільки 13,8 млн тонн цементу.
Таким чином, задля порятунку власних виробників в умовах спаду внутрішнього попиту, Туреччина може в прямому сенсі засипати причорноморські регіони України дешевим портландцементом і клінкером, витискаючи звідти конкурентів і перетворюючи український ринок на повністю імпортозалежний.
Зауважимо, у Турецькій Республіці підтримка окремих галузей відбувається на державному рівні. Держава забезпечує національним виробникам дотації, зокрема, у вигляді дешевих кредитних ресурсів чи надання електроенергії за нижчими тарифами. Крім того, уряд гарантує таким підприємствам податкові пільги, надає певні преференції у сфері логістики тощо. Таким чином, собівартість турецької продукції стає нижчою настільки, аби забезпечити виробникам безпроблемне проникнення на зовнішні ринки. В Україні ж подібних механізмів для вітчизняних гравців цементної галузі просто не існує.
Експерти виділяють три важливі чинники підвищеної зацікавленості Туреччини в українському ринку.
Перший – це суттєвий спад турецької будівельної галузі після кризи 2018 року. Кількість дозволів на будівництво, виданих у 2017-2019 рр., зменшилася майже вдвічі. Це означає для місцевих виробників скорочення можливостей збуту на внутрішньому ринку: за даними Асоціації виробників цементу Туреччини, виробничі потужності всередині країни у 2018 році були задіяні лише на 42%.
Другий – військові дії у Сирії, яка була одним з найбільших імпортерів турецького цементу, змусили експортера шукати нові ринки збуту.
І, нарешті, третій – відносна стабільність гривні на тлі девальвації турецької ліри зробила український ринок економічно привабливим для південного сусіда. Наслідки пандемії COVID-19, зокрема, змусили низку турецьких компаній продовжити міграцію в бік експортної моделі, про що офіційно заявила Асоціація виробників цементу Туреччини.
Крім того, сприятливим чинником є наявність морського сполучення з Україною та відносно проста логістика постачань з перевантаженням в українських морських та річкових портах.
Ще одним суттєвим фактором є несприятливі для України умови угоди про зовнішню торгівлю. Федерація роботодавців України неодноразово застерігала Уряд від активізації перемовин щодо підписання угоди.
«Перше: директиви від 2011 року,підписані ще урядом пана Азарова, за 9 років давно застаріли. Економіка як в Україні, так і в Туреччині вже суттєво змінилась.
Друге: як і в попередні рази, зокрема, при підписанні угоди про вступ до Всесвітньої організації торгівлі, відсутні розрахунки, які чітко показували б галузеві товарні перспективи України після підписання.
Третє: за останні три роки погіршилося сальдо торгівлі. У 2020 році вперше за останнє десятиліття ми маємо від’ємне торгове сальдо з Туреччиною. Це говорить про те, що турецька економіка набагато сильніша за нашу, і навіть за нинішньої системи, коли з обох сторін є мита, ми маємо величезну і дуже швидку експансію турецьких товарів на наші ринки», – коментує генеральний директор ФРУ Руслан Іллічов.
Натомість, як відзначив ексучасник переговорного процесу щодо ЗВТ Ігор Гужва, турецькі виробники послідовно відстоюють власні позиції, а уряд Туреччини не бажає створювати дискомфорт для власних підприємств, тому й лобіює скасування експортних мит в Україні задля збільшення товарообігу.
Чим загрожує Україні турецька цементна експансія?
На думку експертів, значне зростання обсягів турецького імпорту цементу може спричинити згортання інвестиційних програм (нагадаємо ще раз, це понад 2 млрд євро з моменту приватизації галузі) та звільнення тисяч працівників – наразі сукупний штат цементних підприємств сягає 5 тисяч осіб, а з урахуванням робочих додаткових місць у підрядних та суміжних організаціях ця цифра принаймні втричі більша.
Понад те, експансія продукції з Туреччини сприятиме витисканню з українського ринку іноземного капіталу. Україна вже мала подібний невтішний прецедент у 2018 році, коли через нерівні умови конкуренції (неконтрольований імпорт демпінгового цементу з Білорусі і Росії) з країни пішов німецький промисловий гігант HeidelbergCement.
«Зменшення виробництва – це зменшення робочих місць. Це посилення бідності. Ми ризикуємо перетворитись на країну – сировинний придаток», – наголошує Павло Качур.
Чи допоможе Україні антидемпінгова політика?
Зауважимо, що лише за півроку після запровадження антидемпінгових мит на цемент у 2019 році вітчизняні виробники збільшили випуск клінкеру на 14,25%. Загалом за 2019 рік виробництво клінкеру сягнуло це 640 тисяч тонн, або біля 800 тисяч тонн цементу. У 2018 з-за кордону до України завезли 475 тисяч тонн цементу, тобто галузь довела свою спроможність оперативно замістити імпорт майже вдвічі. І це при тому, що проблеми з залізничною логістикою щонайменше на 10% стримали зростання ринку будматеріалів.
Український цементний ринок здатний і надалі зростати: резерв потужностей достатній принаймні для 20-відсоткового приросту. Певні надії гравці ринку покладають на Президентську програму «Великого будівництва», яка передбачає збільшення обсягів дорожнього будівництва у п’ять разів протягом наступних 5 років.
Крім того, ухвалення парламентом Закону України від 02.09.2020 року «Про надання будівельної продукції на ринку», який є однією з умов асоціації Україна-ЄС та легалізує положення 305 Регламенту Ради Європи щодо будівельних виробів, сприятиме впровадженню у сфері державного ринкового нагляду нових правил і вимог, які майже унеможливлять фальсифікацію цементної продукції, яка протягом тривалого періоду спричиняла значні збитки для вітчизняних виробників цементу й репутаційні втрати для цілої галузі.
Сфери, які виробляють конкурентоспроможний продукт в Україні, повинні мати особливий статус на ринку та в угоді про зону вільної торгівлі, вважає голова Асоціації виробників цементу Павло Качур. ЗВТ передбачає як повне зняття бар’єрів, так і спеціальний статус для окремої категорії галузей економіки, де вільна торгівля буде можлива з певними виключеннями. До таких галузей, окрім цементної, зокрема, можуть відноситись легка промисловість та сільське господарство, де Україна здатна повністю забезпечувати внутрішній ринок.
