Є у педагогіці такий метод: "Бий своїх, аби чужим лячно було". Не знаю, який Макаренко це придумав, але воно таки працює. Щоправда, нова влада вже анонсувала, що буде нещадно карати "папєрєдників". А саме восени – під палючим сонцем бабиного літа. Сам Володимир Зеленський вже налаштувався збирати корупційний врожай.
Дуже хочеться сподіватися, що це все значною мірою відіб'ється і на свідомості тих, хто наразі сидить у новій Верховній Раді. Адже якщо вже карати, то сенс в тому є тільки тоді, якщо те покарання показове.
Педагогіка в цьому випадку потрібна усім: і новообраним, і суспільству, і особливо тим, хто цьому суспільству методично та планомірно доводив роками, що мандат коштує грошей, які потім можна відбити. Такий собі швидкий бізнес без смс і реєстрації. Можна й "по удальонке", зважаючи на відсоток депутатів-прогульників, яким могла потішити нас статистика будь-якого скликання.
Так от зараз і новому Генеральному прокурору, і новій Раді, і старому НАБУ разом із САП можна почати одразу з вишеньки, навіть без тортика. Бо новітня історія України ще не знала випадків, коли людина, що купила мандат, із переповненим щастям обличчям заявляє у прямому етері: "Я заніс сумку, 60 кілограмів, там було доларів на 6 мільйонів, важка була сумка, ой лишенько, яка важка, і уявіть собі, то спрацювало, я став депутатом!"
Отак сидить собі людина і на всю країну спокійно та навіть із почуттям виконаної справи каже: "Я дав хабаря".
Хотілося б тут послатися на Подерев’янського та написати "Лунають постріли, але ні. Пролунали оплески. Бо в аудиторії тоді мову відібрало. Лишилися тільки овації.
Людину звати Ігор Скосар, і ви жодним чином не знайдете про нього згадок у звітах роботи Верховної Ради України VII скликання. Гугл взагалі знає про нього лише ось цю історію про хабар і ще про те, що він має звичку ганяти напідпитку на автівці із номерами ВРУ та крутити дулі поліціянтам.
Тобто ще раз: людина з вулиці десь збирає грошей, заносить партійному лідеру, в нашому випадку Арсенію Яценюку, і без всякої "кулі в лоб" проходить у Раду, де не робить нічого, окрім того, що на всю країну ділиться щастям від перемоги над системою, фактично плює в очі виборцям, і спокійно ту студію покидає, бо ніхто навіть не став викликати поліцію. Та що там поліцію – йому й слухачі тієї промови слова ганебного не сказали.
Чи то всі й дійсно трохи очманіли від такої нахабності, чи, скоріш за все, просто не сприйняли цю інформацію як щось феноменальне. Просто і зі смаком – ну всі ж і так знають, що існують розцінки, щоб до парламенту потрапити, ніяка то не новина.
І ось це найстрашніше, бо коли суспільство нормально на таке реагує і не здіймає галас просто там, в студії, воно, суспільство, хворе. Треба лікувати. Бажано радикальними методами. Ляшка на них там не було.
Далі Ігор Євгенович прикидається (увага!) потерпілим і прямує до Генеральної прокуратури, де ось цими руками, які нічого не крали, пише заяву на Яценюка. Докладає до тієї заяви аж два свідоцтва про проходження детектора брехні. Заступник Генерального прокурора, він же однопартієць Арсенія Петровича, а саме Дмитро Сторожук, уважно "вивчає" справу. Каже, що навіть свідків допитував. Щоправда, не зізнається, яких саме.
Ви думаєте, постріли пролунали хоча б тут?
Ні.
Сторожук справу закриває і публічно заявляє, що "це плітки, нічого такого не було, я особисто розібрався". Заслуженого юриста України теж зовсім не бентежить, що сам факт його участі у розслідуванні справи власного партійного боса є конфліктом інтересів, і можна вже навіть не згадувати про прокурорську етику. Бо тут не до сантиментів, коли сидиш заступником Генпрокурора по партійній квоті. Це вам не мандати купувати, тут відповідальність космічного рівня.
До речі, про Космос. Коли я особисто поцікавилася (двічі!) у самого Ігоря Скосаря, що він думає з приводу того, що купив мандат, він сказав, що геть нічого не пам'ятає. Щойно мої питання стали дещо настирливі та з легким відтінком тролінгу, він дуже серйозно і вже без того щастя на обличчі, яке мав під час славнозвісного етеру, конкретизував причину амнезії: мовляв, потрапив у ДТП, відтоді погано почувається, плутається в думках і живе тільки на позитиві, щоб, борони Боже, не сталося якогось лиха із судинами голови.
Чесно кажучи, в історію Скосаря із ДТП я відчайдушно вірю. Бо одного відео з YouTube, де Ігор Євгенович, затриманий в нетверезому стані, розмовляє із представниками патрульної поліції, досить, щоб зрозуміти, ким було збито всі стовпчики на Столичному шосе у Києві. Добре, що його вчасно (не без тиску "СтопКору", до речі) позбавили водійського посвідчення, бо стовпчики Кличко поставить на місце, а от власний цвинтар – то вже не виправити.
Так ось повертаючись до суті. На мій погляд, кращої кандидатури, щоб не словом, а ділом (нехай то гасло і стареньке) продемонструвати країні, що такий злочин, як купівля місця народного обранця – то смертний гріх і 10 років із конфіскацією, як каже Кримінальний процесуальний кодекс, саме те, що за це має бути, – просто не знайти.
Бо за хабар, купівлю місця у партійних списках, ще нікого в історії України не карали. Насправді варто покарати одного, а в решти одразу дуже ефективно запрацюють всі нейронні зв'язки мозку, критичне мислення, основні інстинкти та інші такі необхідні для зважених рішень навички. Може навіть краще, аніж після Трускавця.
А для нового Генерального прокурора України Руслана Рябошапки – чудова нагода для генерального прибирання у своєму господарстві. Бажано, щоб із відповідальністю за справи, які закривалися "за квотою".
Як то кажуть: "Жнива, так жнива".
