"Дякуємо" Уряду за 79 років. Саме стільки, за офіційними розрахунками Кабінету Міністрів та Державної казначейської служби України, доведеться чекати на виконання законного судового рішення пересічному громадянину чи приватному підприємству, які виграли справу у держави. Не рік, не п'ять, не двадцять — 79 років. Це більше за середню тривалість людського життя в Україні! Це означає, що переможець судового процесу помре, так і не дочекавшись від держави того, що йому вже присудив суд "іменем України".
Наша ГО "Захист Українського Народу", разом із приватним підприємством "Виробничо-дистриб'юторська компанія "Дім Вина "СКАЛА" пройшла усі інстанції українського правосуддя.
Ми виграли чотири окремі судові справи — №755/9720/22-ц, №755/46329/23-ц, №910/16307/23 та №910/6845/22. Суди іменем України постановили стягнути з державного бюджету кошти, спричинені незаконним кримінальним переслідуванням та бездіяльністю посадовців. Здавалося б, крапка. Для держави це виявилося лише початком нової історії.
Від паркану до позову
Читачі СтопКору вже знають мою попередню публікацію про те, як Державна казначейська служба у березні 2026 року буквально обнесла свою будівлю на Бастіонній металевим парканом і турнікетом, щоб фізично не пускати громадян із виконавчими листами (детальніше — у матеріалі "Залізна завіса" Казначейства).
Тоді йшлося про десятиліття системного саботажу. Сьогодні ми йдемо далі: подали адміністративний позов до Київського окружного адміністративного суду проти Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби, вимагаючи визнати їхню бездіяльність протиправною.
Тому що паркан — це лише символ. А 79 років — це вирок, який держава винесла праву на судовий захист.
Як з'явилися ці 79 років
Відповідь дала сама держава. У 2026 році Кабінет Міністрів та Казначейство надали офіційну довідку, з якої сухою математикою випливає: черга на виконання судових рішень за бюджетними програмами КПКВК 3504030, КПКВК 3504040 та кодом 2800 розтягнулася на 79 років. При тому, що реальна потреба в коштах на виконання судових рішень у 2026 році становить 7 900 500,00 тис. грн, Закон України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" передбачив лише 100 000,00 тис. грн. Тобто трохи більше одного відсотка від того, що держава сама ж і винна своїм громадянам.
Коли ми запитуємо Казначейство, чому так, у відповідь чуємо завчену формулу: "Ми діємо виключно в межах Постанови КМУ №845, фінансування виділяє Верховна Рада через закон про держбюджет, тому нашої вини немає". Зручна позиція. От тільки стаття 25 Бюджетного кодексу України та пункт 4 Положення про Казначейство, затвердженого постановою Уряду №215, говорять прямо протилежне: Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевого бюджету або боржників на підставі рішення суду. Безспірне. Негайне. А не за чергою, розрахованою на три покоління наперед.
Підзаконний акт проти Конституції
У чому механізм підміни? Кабінет Міністрів своєю Постановою №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" додав, здавалося б, непомітне формулювання: Казначейство здійснює безспірне списання коштів "за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів". Ця маленька вставка змінює все. Вона перетворює безспірне (тобто негайне, без будь-яких умов) списання коштів на звичайну планову виплату в межах того, скільки грошей Верховна Рада вирішить закласти в бюджет на цей рік.
Фактично Кабмін підмінив закон підзаконним актом, обмеживши безспірне списання відсотком від потреби — тими самими 1–3%, які ми бачимо в держбюджеті на 2026 рік. Це не просто бюрократична неохайність. Це, по суті, параліч усієї системи безспірного списання коштів, встановленої статтею 25 Бюджетного кодексу України. І це відбувається на тлі того, що реальні державні кошти рухаються через субрахунок 2451 Єдиного казначейського рахунку, за кредитом якого, згідно з Наказом Мінфіну №1219, і мають відображатися суми списання у справжньому безспірному порядку. Гроші в державі є. Постанова №845 просто закриває до них доступ для звичайних стягувачів.
Цифри, які говорять голосніше за будь-які пояснення
Не так давно на офіційному сайті Державної казначейської служби з'явилася інформація щодо виконання судових рішень. Раджу кожному прочитати її самостійно. Станом на 01.07.2026 за КПКВК 3504040 у Казначействі обліковується 274 945 (!) виконавчих документів на загальну суму 8 млрд 910 млн грн. З них за третьою чергою погашення заборгованості — 254 446 виконавчих документів на 6 млрд 527 млн грн. Це переважна більшість боргу держави перед власними громадянами, які взагалі не мають жодних гарантій колись отримати присуджене.
При цьому за весь перший квартал 2026 року Казначейство виконало судових рішень за цим кодом лише на 44,93 млн грн — при передбачених бюджетом 100 млн грн на рік. Арифметика проста й невблаганна: 8,9 мільярда боргу проти 100 мільйонів річного фінансування. Навіть якщо не з'явиться жодного нового боргу, на погашення наявного знадобиться майже дев'яносто років. Наші 79 років — не риторичне перебільшення, а консервативний розрахунок за реальними, офіційними цифрами держави.
За іншим кодом, КПКВК 3504030 (відшкодування шкоди від незаконних дій органів дізнання, слідства, прокуратури та суду), картина не краща: станом на 01.07.2026 на виконанні залишається 1 070 судових рішень на суму 376,75 млн грн — при річному фінансуванні лише 150 млн грн.
Що кажуть Конституція, суди та Страсбург
Стаття 129-1 Конституції України не залишає простору для тлумачень: "Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення". Не "за наявності коштів". Не "у порядку черги". Обов'язково.
Конституційний Суд України у рішенні №5-рп/2013 від 26.06.2013 прямо вказав: право на судовий захист є ілюзорним, якщо остаточне судове рішення залишається невиконаним. У рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 КСУ додав, що невиконання судового рішення загрожує самій суті права на справедливий суд. Велика Палата Верховного Суду у справі №383/1053/17 зазначила: держава не може через підзаконні акти чи бюджетне законодавство уникати виконання зобов'язань за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Європейський суд з прав людини у пілотних рішеннях проти України — "Юрій Миколайович Іванов проти України" та "Бурмич та інші проти України" — а також у справі "Бурдов проти Росії" встановив принцип, який Кабмін і Казначейство роками вперто ігнорують: державний орган не може посилатися на брак коштів або відсутність асигнувань як на причину невиконання судового рішення. Читайте уважно: не може. Не "має право за виняткових обставин". Категорично не може.
Що ми вимагаємо?
У поданому позові до Київського окружного адміністративного суду ми просимо визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України, які постановою №845 незаконно підмінили безспірне списання коштів державного бюджету планово-довготривалими виплатами за кодами бюджетної класифікації. Ми вимагаємо зобов'язати відповідачів негайно внести зміни до Порядку №845, прибравши формулювання про "бюджетну програму для забезпечення виконання судових рішень" і повернувши процедуру до її законного, конституційного русла — безспірного, безакцептного списання коштів із субрахунку 2451 Єдиного казначейського рахунку.
Ми просимо в суду не чужого. Ми просимо визнати, що чорне залишається чорним, навіть якщо його роками намагаються видати за сіре у постановах Кабінету Міністрів. Ми просимо звільнити тисячі українців — таких самих переможців у судах, як я та моє підприємство, — від фіктивної 79-річної черги.
Закон суворий, але це закон — Dura lex, sed lex. І поки в Україні триває війна за саме право на справедливість, тилове чиновництво не має морального права ховатися за бюджетними цифрами й парканами від тих, кому воно винне. Суд уже сказав своє слово в наших справах. Тепер слово за виконавчою владою: або вона нарешті почне виконувати рішення, ухвалені іменем України, або відповідатиме за їх системний саботаж.
Слава Україні!
