Війна з росією перетнула позначку в три тижні. Наразі вже зрозуміло: експерти, які на початку прогнозували взяття Києва за 72 години, суттєво недооцінили потенціал України. ЗСУ зуміли дати відсіч ворогу, а бліцкриг путіна – провалився. Однак для того, щоб мати сильну позицію на перемовинах і перемогти, українці мають вдатись до контрнаступів, вважає воєнний журналіст, волонтер Роман Бочкала.
Про поточну ситуацію в Києві, можливі причини введення дводенної комендантської години, тактику ворожих ДРГ, а також про ймовірні сценарії подальшого розвитку подій і необхідність контрнаступів Роман Бочкала розповів в ефірі програми «Ранок лютого».
Як зараз відбувається евакуація мирних жителів у Києві та передмістях, чи прискорився процес? Наскільки великий відтік цивільного населення з міста?
В останні декілька діб в Києві на вулицях стало дещо спокійніше. Вчора взагалі складалося враження, ніби це якийсь літній вихідний день. Машин на дорогах небагато, але вони помітні, і їх стало більше, ніж тиждень тому – маю на увазі цивільні автівки. У центрі не те щоб затори, але відчувається присутність життя.
Удень 15 березня кількість заторів збільшилась – я пов’язую це з оголошенням мера столиці Віталія Кличка про запровадження в Києві комендантської години на 48 годин. Тобто багато тих, хто «сидів на чемоданах», але вагався, залишатися чи виїжджати, вирішили зробити це у вівторок, до початку комендантської години.
Люди намагалися залишити столицю до 20:00. Я спілкувався з багатьма з тих, хто бажав евакуюватися, телефонували на нашу гарячу лінію. Люди не те щоб запанікували, але дещо хвилюються через комендантський час і ймовірне проведення певної військової операції, боротьби з ДРГ тощо.
На вашу думку, чому ця комендантська година введена саме тепер?
Я вважаю, що це пов’язано з тією оперативною інформацією, яку було поширено вже зранку 15 березня. Про те, що наш ворог – російські війська та їхні посібники – намагатимуться найближчим часом заполонити місто своїми ДРГ, заїжджати до Києва під виглядом мирних жителів з легендою про те, що вони їдуть у столицю забрати особисті речі.
Я навіть не здивуюсь, якщо в когось із них будуть на руках фейкові документи про те, що вони нібито волонтери, представляють ту чи іншу організацію. Теоретично такі документи зробити собі нескладно. Я схильний вірити, що вони дійсно можуть піти на цей крок.
Адже вони зрозуміли, що: а) взяти місто воєнним шляхом вони не можуть; б) схема, за якою вони діяли в перші дні, не працює; в) місто вже максимально захищене. Блокпости вже є всюди, і на цих блокпостах ні з ким особливо не церемоняться. Днями мій знайомий виїжджав з Києва – свідомий громадянин України, патріот, евакуював дітей. Його не випускали через відсутність реєстрації. Тобто увага до всіх, хто виїжджає, на блокпостах дуже пильна.
Я припускаю, що зараз російські диверсанти намагатимуться заполонити столицю України шляхом завезення своїх малих груп під виглядом мирних жителів, волонтерів, а можливо й журналістів. Тому можливо, зараз військова адміністрація і командування пішли на цей крок, аби дещо профільтрувати трафік тих, хто заїжджає. Не про все можу казати зараз відкрито, але можливо буде проведення певних спеціальних заходів.
Про ДРГ у Києві ми багато чули в перші дні війни. Потім вони дещо затихнули. Я так розумію, що багато їх залишились у Києві, але пішли в глибоке підпілля, як свого роду «сплячі» осередки. Що відбувається, на вашу думку?
Я дещо перефразую. Не вони затихнули, а їх затихнули. Когось – фізично, когось – психологічно. А також у попередні дні, можливо, їхня «робота» була не затребувана. Тому що наступ на Київ захлинувся. Ворог намагався захопити столицю швидко, зненацька – йому це не вдалося. А потім, наскільки я розумію, противник почав перегрупування своїх сил.
Якщо ви помітили, вже немає танкових колон, великих скупчень ворожої техніки. Вони вже розбиваються на малі групи, змінюють маршрути, намагаються з’єднуватись. Я вважаю, це так само вплинуло на тактику ДРГ. Тому що наступ у тому вигляді, в якому він очікувався в планах ворога, був провалений.
Пентагон та західна розвідка, ті люди, які ще до початку вторгнення, казали, що взяття Києва станеться за 2-3 доби, помилялися. Недооцінювали українську армію та українців, багато факторів, рахуючи лише «залізо», і прорахувалися. Але власне навіть вони змушені вже констатувати, що просування окупантів немає. Що ця тактична метушня, розгрупування військ під Києвом демонструє: сил, аби взяти столицю, у росії немає. Як ви вважаєте?
Я думаю, наші американські партнери дійсно недооцінили потенціал ЗСУ та консолідованість українців. На відміну від Афганістану, який США озброювали практично попередні 20 років. І ми бачили, як афганські військові, з ніг до голови озброєні кращими зразками американської зброї, просто гуртом усю цю зброю склали і втекли під час наступу талібів.
Тому, на мій погляд, цей негативний досвід, був спроектований нашими американськими колегами на ситуацію в Україні. І ця ситуація вже значно змінилась на користь України по закінченню перших днів війни. Спершу потенціал української армії був суттєво недооцінений. У Сполучених Штатах імовірно сумнівались, чи продемонструють ЗСУ справжню волю та консолідованість.
Але тепер вони бачать: українці готові воювати до кінця, росія – не пройде. І нині, я переконаний, наші заокеанські партнери готові справді допомагати Україні – озброєнням, фінансами. Думаю, всі бачили досить красномовний твіт Байдена щодо підтримки України у всіх сенсах. І тепер відбулась переоцінка ситуації на користь України.
Не можу не погодитись. Є конкретне підтвердження ваших слів. На Мюнхенській конференції з безпеки буквально за декілька днів до вторгнення росії в Україну ми зустрічались із американськими генералами у відставці, з колишніми офіцерами ЦРУ. І тоді пролунала ця думка, яку ви озвучили: ми допоможемо Україні, але лише, якщо протягом чотирьох днів їхня армія не розбіжиться. У них дійсно був гіркий досвід Афганістану, вони цього боялись. На двадцятий день війни усім стало зрозуміло, що це явно не афганський сценарій. Захід готовий допомагати зброєю. Наскільки реальні плани росії якщо не взяти Київ у кільце, то принаймні перекрити всі в’їзди та виїзди, аби запобігти цим постачанням?
Я думаю, що це зараз – одна з ключових їхніх цілей. І не хочу розганяти якусь «зраду» чи паніку, але водночас, на жаль, у такому собі повзучому режимі вони поступово розгортають свої сили далі у напрямку Києво-Святошинського району та Одеської траси. Дуже повільно, але це відбувається. Тому я дуже вірю й сподіваюсь на те, що про це добре відомо нашому військовому командуванню. І що у нас готові «сюрпризи» для ворога, які не дозволять росіянам це зробити.
Не скажу, що це може відбутись у найближчі дні. Якщо це взагалі може відбутись. Але у Києва все ще залишається великий потенціал для того, щоб залишити собі стрічку для в’їзду та виїзду. Є Бориспільський напрямок, є напрямки на Обухів, Одесу. Все не так погано. Але мені не подобається, що противник продовжує розвивати свою лінію з оточення міста з боку Ірпеня й далі на Києво-Святошинський район.
А як із продовольством у Києві? Магазини працюють, продукти є в повному обсязі?
Я вчора відвідав декілька магазинів, ми робили волонтерські закупівлі. Ситуація в цілому непогана. Працює NOVUS, великий «Мегамаркет» на Антоновича, він буквально заповнений продуктами. Працюють аптеки, хоча й не всі, біля них є черги. Але, в принципі, в кожному мікрорайоні є принаймні декілька відкритих аптек.
Тому проблеми з продовольством у Києві я не бачу. Бачу іншу потенціальну загрозу: рано чи пізно у людей почнуть закінчуватися гроші. Адже продукти в магазинах не безкоштовні. А багато людей зараз залишилися без роботи і без доходів. Якісь кошти для існування, звісно, практично кожен має. Але ж ми розуміємо, що фінанси не безкінечні. І якщо ця ситуація затягнеться ще не на місяць чи два, то в магазини зможуть ходити лише ті, в кого залишаться якісь гроші.
Обстріли Києва, які ми спостерігали в останні 2-3 дні – Куренівка, Поділ, Оболонь – що це? Збиті ракети, випадкові влучення чи навмисне продовження тактики терору цивільного населення з боку рф?
Чітко переконаний, що це спроба ворога посіяти паніку в Києві – не більше, не менше. Ці обстріли досить розкидані по своїй географії, абсолютно не прицільні. Я зараз не кажу про воєнно-промислові об’єкти, а про ті житлові будинки, які були уражені. Це просто метод психологічного тиску на людей. Це класика багатьох війн.
На жаль, не всі армії дотримуються Женевської конвенції. І росія щодня демонструє, як вона вчиняє воєнні злочини й чхати хотіла на міжнародні угоди. Я спостерігав подібне у Сирії, де був п’ять разів під час війни. Російські військові вже показували схожу тактику. Вони намагаються взяти Київ змором, знизити бойовий дух населення. Тому що наша війна вже стала народною. У нас воює не лише армія, воює фактично кожен українець – хтось на фронті, кожен другий – як волонтер.
Зараз по суті населення Києва – теж бойова одиниця. Дуже важлива бойова одиниця. В Києві залишилось багато людей. Так багато виїхали, але мільйони залишилися. І тому дуже важливо, щоб наш опонент не зумів зламати бойовий дух киян. Ворогу це, звісно, не вдасться. Але ці обстріли спрямовані саме на це.
І більш глобальне питання. Ми розуміємо, що путін явно прорахувався, він не розраховував на такий сценарій. Сирія нічому його не навчила, тому що там була коротка переможна війна, втрати російської армії були одиничні. А в Україні путіну явно вдарили по зубах. Ви, як воєнний журналіст, чи можете спрогнозувати: чи довго російські військові виконуватимуть ці злочинні накази? І продовжуватимуть іти на заклання? Бо втрати у них неймовірні. Мене вражає той факт, що з їхнього боку люди взагалі ще воюють.
А вони не мають особливого вибору. Я не виправдовую їх жодним чином. Але чув про те, що вже загородзагони йдуть позаду, і готовий у це повірити. Нам відомі факти, коли тим, хто відмовлявся йти воювати з Україною, в росії вже висувають звинувачення й обіцяють серйозні терміни ув’язнення.
Тому їх ніхто не питає. Я навіть упевнений, що в їхніх бойових завданнях у багатьох навіть не зазначено, що вони їдуть в Україну. Їм просто кажуть: ви їдете з пункту А до пункту Б, у вас там якась бойова задача. Я кажу про перші дні. Звичайно, тепер вони вже внутрішньо розуміють. Але ніхто їх не питає, росія – не правова держава. Це не та держава, де поважають права людини. Зокрема, й права військовослужбовців.
Російські солдати, офіцери для путіна – просто гарматне м’ясо. Одним більше, одним менше – ніхто в росії цим перейматися не буде. Поки там не почнуть виходити, як під час Другої чеченської війни, комітети матерів, дружин офіцерів, на майдани, поки вони не припинять боятись – лише тоді це може якось вплинути.
І друге, паралельно відбуваються перемовини – політично-дипломатичний процес. Але, як я бачу, ми ще не в тій позиції, ми ще не маємо достатньо козирів на руках, які б дозволили нам суттєво вплинути на позицію опонентів. У плані припинення вогню та проведення якогось дієвого діалогу.
А козирі ці у нас з’являться лише тоді, коли ми зуміємо нав’язати свою гру. Коли ми, як у боксі, від захисту, від оборони перейдемо до контрнаступу. Проб’ємо пару влучних ударів, деокупуємо хоча б декілька міст. Бажано – Херсон, тому що контроль над цим містом розв’язує їм руки з півдня на схід і захід. І от лише тоді, я думаю, ми зможемо їх до чогось схилити.
Ми побачили, що санкції значно послабили економіку рф. Але російський народ ще не дійшов до тієї точки катарсису, вибуху, який дозволив би їм масово виходити на майдани лише тому, що вони стали гірше жити.
Ми маємо нав’язати свою гру. І коли кількість трун, цих чорних пакетів збільшиться в рази, тоді, як би путін не намагався сховати правду, вона вже почне просочуватись усюди. Бо люди побачать – сусіда немає, родич зник. Це стане близьким і зрозумілим усім.
Нам залишається чекати, бути сильними, накопичувати свій потенціал. Закривати небо власноруч. Бо мені цілком ясно, що ніхто нам небо не закриватиме. Тому ми маємо розгортати власне ППО завдяки нашим партнерам. І поступово переходити до контратакуючих дій. Без контрнаступу ми цю війну не виграємо.
