Після початкового героїчного періоду у протистоянні росії, коли Україна подолала чимало труднощів, ми вступили в період систематичного спротиву. Цей етап війни означає, що ініціатива перейшла до нас. Але не варто розраховувати, що рф легко поступиться. Ми знаходимося у жорсткій, виснажливій кампанії, і нам потрібно зберігати холоднокровність, працюючи над руйнуванням потенціалу агресора.
Кілька днів тому знову було здійснено масований удар ракетами по Україні. 44 ракети дальньої дії було запущено з російських літаків. Із них збили – 38. Скажете, добрий відсоток роботи ППО. Але ж вісім – долетіли.
В одному місці постраждало з десяток приватних будинків, в іншому – розбомбили молокозавод, у третьому – школу, куди ще місяця не минуло лише пішли учні. І щодня гинуть десятки, сотні людей – як на фронті, так і в тилу, гинуть у цій немислимій, нікому не потрібній бійні.
І якщо з боку росії рахунок втрат йде на сотні тисяч, то в Україні все кардинально інакше. Українці воюють на своїй землі, за свої ідеали, за Батьківщину, за своє життя. На чаші терезів: існування цілого народу – великого, з усталеною багатовіковою культурою, відкритого та щедрого.
"Любити Батьківщину - це не берізки цілувати! ", – вірно зауважили в одному з дописів. Любов до Батьківщини – це щоденна, важка праця. Це допомога та самопожертва, це безкомпромісність та відвага.
Останнім часом, адже пішов уже двадцятий місяць великої війни, досить часто звучать роздратовані претензії закордонних оглядачів про повільні темпи просування українських військ у контрнаступі.
І тут хочеться зауважити, що поняття "повільне просування" дуже умовне. Не слід забувати, що для українського військового командування, на відміну від російського, кожен живий солдат цінніший за золото. Збереження бойового ресурсу армії – одне з основних завдань воєначальників.
Українцям не звикати до постійного геноциду з боку росії. Якщо заглянути до анналів історії, то перманентна війна проти українців тягнеться століттями. І важко знайти справжні причини цієї тваринної ненависті з боку росії.
Це безумовно – давня, з мозаїками та фресками, манускриптами та археологічними дослідженнями, історія України-Русі. Це – колосальні культурні традиції, якими неспроможна похвалитися росія. Це зовсім інші люди – добрі та чуйні, а коли необхідно – тверді та завзяті. Їх називають українцями – цих воїнів, які готові стояти до останнього, захищаючи свою землю, що повертають щодня по 100-200 метрів своєї території.
Чи багато це чи мало? Звичайно ж, нам, що сидять у теплому, комфортному приміщенні, все це здається дуже мало і дуже довго. А яке їм, на полі бою – серед куль снарядів, ракет і дронів, на полях, нафаршированих мінами, яке їм, що окропили ці 100-200 метрів кров'ю своєю та своїх побратимів?
Український народ намагалися задушити давно та по-різному: Валуєвськими та Емськими указами, які забороняють писемність, книговидання, театральну діяльність та інші прояви української ідентичності у ХIХ столітті; Голодомором 1932-1933 років, який забрав життя до 10 мільйонів людей, насильницької русифікації протягом усіх років існування радянської влади.
Сьогоднішні 100-200 метрів повернутої української території – це дієва пам'ять про тих, хто боровся за право бути українцем у ХIХ столітті, хто лишився навіки у сирій землі під час Голодомору, хто звільняє від ненависного варвара українську землю.
Дев'ятнадцять місяців війни – це прояв солідарності цивілізованого миру та народів, які мешкають в Україні, які борються проти зла ХХІ століття. Це також історія азербайджанців в Україні, які відважно стоять на захисті та дарують самовідданістю своє життя за свободу України!
Дев'ятнадцять місяців війни – це надзвичайно багато, це – сотні, тисячі загиблих, люди, які ніколи більше не повернуться, це – не народжені діти та сім'ї, що не відбулися. Схиляємо голову перед тими, хто пожертвував своїм життям, щоб ми могли вільно жити!
Дев'ятнадцять місяців війни – це й радість невеликих перемог над божевільним ворогом, перемог, котрі неухильно ведуть до головної, великої Перемоги! Слава Україні! Смерть ворогам!
Нагадаємо, вночі 25 вересня російські окупанти атакували припортову інфраструктуру Одеси, внаслідок ударів суттєво пошкоджено будівлі морвокзалу та готелі, знищено зерносховища, пошкоджено складські будівлі.
Ще більше гарячих та ексклюзивних новин – у нашому телеграм-каналі та Facebook!
