Поширену серед жителів Кривого Рогу думку про походження червоних калюж спростував професор, в.о. ректора Державного університету економіки і технологій Андрій Шайкан. Науковець запевнив, що причина не в кар’єрах та видобутку руди, а в наслідках діяльності людей, що накопичувалися сотнями років.
За його словами, через наявність покладів залізних руд на Криворіжжі, а також будівництва за радянських часів доріг, де як наповнювачі використовувалися окислені кварцити, земля часто набуває червоного кольору.
«Так, наприклад, під час ремонту водопроводу на початку 2022 р. в районі вул. Курчатова все навколо забарвлено в червоне через гематитові окислені руди, закладені в цих локаціях раніше», – зазначає науковець у своїй публікації в друкованому виданні «Моя газета домашня».
Шайкан стверджує, що нинішня екологічна ситуація у Кривому Розі є наслідком не лише гірничодобувної промисловості, а й формування геологічних умов на території Криворізького регіону протягом мільйонів років.
«Ще однією причиною проявів присутності у нашому житті окислених кварцитів є традиції містобудування. Активний розвиток промисловості міста наприкінці 19 століття спричинив різке збільшення населення. Необхідність швидкого житлового будівництва зумовила і вибір матеріалів, у тому числі велася забудова приватного житлового сектора та промислової зони. Часто використовували те, що було під руками. А під руками досить було порожньої породи та вже відомих нам окислених кварцитів. З них і будували фундаменти, стіни, дороги та навіть огорожі. Звичайно, мало хто думав про якість побуту. Часто житло було тимчасовим. А мешканці не збиралися затримуватись у Кривому Розі надовго. Переважна більшість із них були заробітчанами. Таку дрібницю як червоні калюжі та пил взагалі не брали до уваги», – наголошує він.
Професор згадує і другу хвилю великого будівництва за принципом «будуємо з того, що маємо», яка сталася після Другої світової війни.
Тоді була необхідність швидко відбудувати зруйноване війною виробництво, та й житловий сектор потребував значного оновлення та розширення. Будували швидко, близько до виробництва та зазвичай дуже часто використовували цілі гори окислених кварцитів. Знову пилюка у дворах і на дорогах, знову червоні калюжі.
Ну і третя хвиля великого розвитку міста припала на 70-80-ті роки минулого століття – період будівництва житлових мікрорайонів.
«Культура будівництва зросла. Скрізь застосовувалися нові технології та матеріали. Але більші обсяги створюють великі виклики. Потреба у значних обсягах будівельних матеріалів, особливо таких як щебінь, цемент не завжди покривалася вчасно. Отже, всюди використовувалися так звані «внутрішні резерви». Замість цементу – шлак, замість граніту – окислені кварцити. Слід зазначити, що окислені кварцити намагалися використовувати для підсипки комунікацій. Але ж не минуло й десяти років, як комунікації давали прориви. Їх розкривали, ремонтували, а в цей час вода з розірваних труб вимивала на поверхню червону пульпу з глини і тих самих окислених кварцитів. А треба визнати, що там, де окислені кварцити потрапили у відкритий ґрунт, червоний колір залишається на багато років. І вимити цей «колір Криворіжжя» не вдається ані водою, ані мийними засобами», – каже Шайкан.
Він також зазначає, що існування в місті пилу червоного кольору на сьогоднішній день не створюється безпосередньо від роботи з видобутку та переробки залізорудної сировини у кар'єрах.
Крім того, якщо кар’єри припинять свою роботу, то це призведе до неконтрольованого поширення карантинних бур’янів, зокрема, амброзії.
«Комунальні служби та й самі криворіжці самостійно не зможуть розв'язати цієї проблеми. Адже для стримування поширення цієї шкідливої рослини потрібно проводити санітарні заходи на великих площах не менше трьох разів на сезон. А для повного знищення амброзії потрібно проводити такі заходи до 5 разів за сезон протягом кількох десятиліть», – пише професор.
За його словами, закриття промислових підприємств або навіть просто припинення експлуатації проммайданчиків призведе до їхнього занедбання. Це означає припинення обслуговування промислових об'єктів і величезної прилеглої території. Відразу виникне проблема відкачування та дренажу ґрунтових вод, поливу ґрунтових доріг, проведення заходів зі зміцнення бортів кар'єрів. Як наслідок, у короткий час місто та його жителі отримають стрімке зростання дегенеративних процесів величезних територій, руйнування критично важливої промислової інфраструктури.
Шайкан наголошує, що тиск на видобувні компанії навряд чи зможе змінити ситуацію, оскільки віднести конкретне джерело забруднення до конкретного підприємства – практично неможливо.
«Коли екоборотьба перетворюється на заходи щодо «кошмарення» компаній, то, на жаль, і результат буде нульовим. Правда, що зараз з'явилося нове покоління активістів. Деякі з цих «громадських активістів» розбираються в усьому: у медицині та освіті, металургії та обороні, гірничій справі та водному господарстві, підприємництві та містобудуванні, культурі та авіації… І все це одні й ті самі «фахівці – експерти», які часто- густо вводять у оману членів суспільства, підбурюють їх у неконструктивні протести. Фактично спекулюючи на людських проблемах та емоціях, діючи «від себе», а часто «на замовлення», такі «діячі» вибивають із підприємств чи місцевої та центральної влади персональні преференції для себе», – йдеться в статті.
Науковець наполягає, що боротися з проблемою можна не закриваючи підприємства, а навпаки відновлюючи їх та спрямовуючи потужності у промислових масштабах на рекультивацію териконів, зон прірви, прилеглих територій.
Таким чином, на його думку, єдиним виходом у цій ситуації є об'єднання населення та промислових підприємств.
Варто зазначити, що останнім часом у Кривому Розі дійсно особливе завзяття проявляють так звані активісти, які створюють цілі коаліції з метою компрометації підприємств. До прикладу, працівник криворізького Науково-дослідного гірничорудного інституту Антон Петрухін заявляв, що червоні калюжі у Кривому Розі утворюються саме через діяльність кар’єрів та вибухи, що періодично відбуваються на них. Він навіть створив однойменну з навчальним закладом приватну фірму, яка мала би видавати висновки про «шкідливу» діяльність місцевих промислових гігантів. Дізнавшись про схему, у самому інституті відхрестилися від Петрухіна, заявивши, що він жодним чином не представляє їхню позицію та діє винятково як фізична особа, а не як науковець.
Теорію Петрухіна щодо вибухів та їхніх наслідків вже спростував ще один науковець – доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри вiдкритих гірничих робіт Сергій Жуков.
«Я не згоден з висловлюваннями Петрухіна. З того аналізу, що він зробив, підтвердилися мої припущення. Тобто важко… деякі види руд можна розробляти винятково вибухами. Наразі у контексті видобутку щось змінити неможливо», – сказав він у коментарі журналістам.
Таким чином наукова спільнота сходиться у думці щодо походження червоних калюж у Кривому Розі, а також просить громадян не реагувати на інформаційні закиди псевдонауковців та «екоактивістів».
