Українські біженці, яким вдалося дістатися Грузії, розповіли про приниження і побиття у так званих фільтраційних таборах, через які їм довелося пройти, аби в'їхати до рф з окуплованих територій України.
60-річну Олену російський офіцер змусив зняти блузку, розповіла жінка виданню The Guardian.
"Синці на плечах можуть означати, що ви снайпер", – пояснює Олена, якій пощастило дістатися у Тбілісі. Вона була нажахана. "Я сказала йому, що в серпні цього року мені виповнюється 60 років. Як я можу бути снайпером?" Здавалося, офіцеру було все одно.
Епізоди, подібні до історії Олени з фільтраційного табору в Нікольському, містечку самопроголошеної "Донецької народної республіки" ("ДНР"), є поширеними серед зростаючого числа українських біженців, які зараз перебувають у Грузії. З початку російського вторгнення в Україну приблизно 20 тисяч українців виїхали до цієї країни, багато з них прибули з росії через північний кордон Грузії.
Не маючи іншої можливості втекти з окупованих росією міст, таких як Маріуполь і Херсон, на територію, яку контролюють ЗСУ, багато українців опиняються перед жахливою дилемою: залишитися в обложеному місті або втекти до країни, яка зруйнувала їхній дім.
Щоб потрапити в росію, багато українців змушені пройти так звану "фільтрацію" – процес, під час якого їх фотографують, допитують, знімають відбитки пальців і ретельно перевіряють вміст їхніх телефонів. Чоловікам наказують роздягатися до нижньої білизни, на їхніх тілах шукають татуювання, які могли б підтвердити зв'язок з українськими "націоналістичними угрупованнями". Кожного запитують, чи служив він чи хтось із знайомих в українській армії.
Фільтраційні табори створені в містах і селах, які переважно зосереджені на території "ДНР", включаючи Новоазовськ, Мангуш, Безіменне та Нікольське. Українці, які тікають з Маріуполя на автобусах, часто приїжджають до фільтраційних таборів несвідомо, оскільки їх обманюють, запевняючи, що відвезуть до міст, які контролюються українцями. Після прибуття їм, як правило, не дозволяється залишати табір.
Фільтрація зазвичай закінчується одним із двох способів: або ви "проходите" допит і вам вручають невеликий, проштампований папірець із датою фільтрації та підписом наглядача, або вас затримують для подальшого допиту.
"Табори" займають приміщення шкіл, культурних центрів, спортивні зали та інші громадські будівлі. Умови часто жахливі, а табори – погано організовані. Такі люди, як Олена, котра виїхала зі своєю 65-річною сестрою Тамарою та 70-річним чоловіком Тамари, та інші співрозмовники The Guardian, які не назвали своїх повних імен з міркувань безпеки, спали спочатку на підлозі, а потім – на картонній коробці. Перші декілька днів їдальня пропонувала їм харчі один раз на день. Згодом росіяни взагалі закрили їдальню і наказали людям шукати собі їжу самостійно.
Для маріупольців Максима та Юлі фільтрація теж була довгим випробуванням, хоча їм пощастило оселитися неподалік у помешканні, що належало одному з однокласників Максима. Майже місяць вони чекали на фільтрацію в Мангуші. Очікуючи в коридорі, вони бачили чоловіка у формі ЗСУ, якого росіяни допитували, поставивши на коліна, зі зв’язаними за спиною руками.
Українці, які згодом втекли до Грузії, уникли, як зазначається, масових примусових депортацій до російських міст. Одна з жінок, Жанна, розповіла про те, як її сім'я непомітно вислизнула з чорних дверей фільтраційного центру, підслухавши, як офіцер сказав, що вона, її чоловік і їхній маленький син будуть депортовані на російський острів на Далекому сході, поблизу японського кордону.
Маючи лише міграційні картки, а не фільтраційні документи, Жанна та її родина їхали автобусом з Новоазовська до російського Таганрога. З Таганрога вони потягом вирушили до Владикавказа, а у Казбегі перетнули грузинський кордон на мікроавтобусі.
Більшість автобусів, які вивозять фільтрованих українців з "ДНР" до росії, зупиняються у Таганрозі. Там більшість купує квитки на автобус чи потяг до Ростова-на-Дону, звідки їм можуть організувати подальший транспорт. Ті, хто виїжджає до Грузії, їдуть на південь до Владикавказа, а потім переходять гірський кордон. Навіть після того, як вони досягнуть російсько-грузинського кордону, їх виїзд з рф не гарантований. Чоловіків регулярно виводять з черги і допитують, перевіряють їхні телефони. Один чоловік, Петро, розповів, що його змусили заплатити російським прикордонникам хабар в обмін на виїзний штамп.
Багато українців, які зараз перебувають у Тбілісі, чекають на день, поки не зможуть повернутися додому, в Україну.
"Моя похресниця досі в Маріуполі і прислала мені фотографії, на яких скрізь видно встромлені хрести в землю. Могили навіть на наших подвір’ях", – розповідає Олена. "Я хочу додому, але це означає – в Україну, не окуповану росіянами".
Нагадаємо, полонених українських бійців відправляють у "фільтраційні табори" на території рф, деяких із них – до Сибіру, повідомляють міжнародні правозахисні організації.
