Журналістка "СтопКору" Дарія Кондратюк взяла ексклюзивний коментар у Сергія Росса – учасника Єдиної спілки фахівців з безпеки праці України (ESOSH). Українська система охорони праці формально спрямована на захист працівників. Однак, за словами експерта, на практиці вона дедалі більше зводиться до дозвільних процедур і формального контролю. Сергій Росс переконаний: без глибокої реформи ця модель і надалі стримуватиме розвиток бізнесу та знижуватиме інвестиційну привабливість країни.
"Дозвіл" як документ, що не додає безпеки
За словами Сергія Росса, в Україні дозвіл від Держпраці на виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатацію окремих видів обладнання виглядає процедурою, яка формально має захищати працівників. Реальність, стверджує експерт, інша: дозвільний механізм часто живе власним життям і не корелює з фактичним станом безпеки на підприємстві.
Він пояснює логіку процесу: роботодавець звертається до експертної організації, та проводить оцінку і готує висновок, після чого документи передаються до відповідного територіального органу. І саме на цьому етапі, за його словами, виникає "вилка": якщо експертна структура не має робочої взаємодії з регіональним управлінням, починається серія формальних відмов.
"Можна зробити чесну експертизу, але якщо вона не "та", вам просто знайдуть кому не в тому місці – і відмовлять", – каже Росс. Причини, за його словами, можуть зводитися до дрібних технічних зауважень – формулювань, ком, другорядних неточностей – і таке "листування" здатне тривати довго.
Окрема претензія – відсутність системного контролю після видачі документа. "Дозвіл видається на п’ять років. А де контроль між цими роками? Його немає", – наголошує експерт.
При цьому відповідальність за безпеку, як підкреслює він, все одно залишається на роботодавцеві – незалежно від того, хто проводив експертизу і хто погоджував папери.
Мораторій не скасовує важелів впливу
Воєнний стан і мораторій на планові перевірки, за словами Росса, не означають, що бізнес захищений від інструментів тиску. Він перераховує механізми, які залишаються робочими: позапланові перевірки через інциденти, звернення працівників, рішення судів, а також анулювання раніше виданих дозволів.
При цьому, стверджує експерт, перевірки нерідко виходять за межі конкретної події, яка стала підставою для контролю. Якщо на підприємстві немає підготовлених фахівців, здатних аргументовано обмежити рамки перевірки, ситуація швидко перетворюється на широкий "огляд усього".
"Лист із гербом – і люди починають боятися ще до того, як зрозуміють свої права", – описує він типову реакцію малого та середнього бізнесу. Саме страх і неготовність, на його думку, штовхають підприємців до посередників, "аудитів" та інших платних рішень, які не завжди мають стосунок до реальної охорони праці.
"Спочатку вставляють палку в колесо, а потім героїчно допомагають її витягнути", – так Росс характеризує модель, коли проблема спершу створюється або підсилюється формальними зауваженнями, а потім з’являється "рекомендований" шлях її розв’язання.
Анулювання дозволів як "сервіс" для перезапуску схеми
Один із прикладів, який наводить експерт, – анулювання дозволу через нібито "неправдиву інформацію" в пакеті документів. Йдеться про ситуацію, коли під час подачі переліку працівників частина людей уже могла звільнитися або, навпаки, бути найнятою. На думку Росса, прив’язувати це до "неправдивості" – маніпуляція.
"Анулювати дозвіл через те, що в списку змінився працівник? Це не про безпеку. Це про спосіб заробляти", – наголошує він. Логіка, за його словами, проста: відкликання дозволу змушує компанію знову проходити коло процедур і йти туди, де процес "вирішується швидко".
Експерт також звертає увагу на те, що відповідальний підрядник може "закрити питання" документально дуже оперативно – якщо користується не шляхом реальної, повної процедури, а неформальними каналами. Натомість чесний шлях, каже Росс, апріорі займає більше часу і ресурсів.
Децентралізація: правила формуються "на місцях"
За оцінкою Росса, ухвалення багатьох рішень фактично змістилося на регіональний рівень. Саме там, каже він, утворюються мережі контактів, "локальні правила гри" та перелік "правильних" експертних структур, через які найпростіше пройти процедури – від дозволів до навчання, атестацій і супровідних сервісів.
Це, на його думку, створює нерівні умови для бізнесу: підприємство, що працює в кількох областях і хоче організувати навчання централізовано, ризикує зіткнутися з опором, бо "економіка процесу" традиційно прив’язана до конкретного регіону.
Україна шукає винних – Європа шукає збій системи
Ключову різницю між українською та європейською моделлю охорони праці Росс описує як різницю філософій. В Україні, каже він, традиційно шукають винного. У країнах ЄС, навпаки, фокус – на тому, де дала збій система і як її перебудувати.
Він згадує власний досвід навчання у Польщі: коли озвучив підхід про "встановлення винних", реакція була однозначною – шукають не людей, а дефект процесів. "Ми досі шукаємо винних, замість того щоб шукати, де дала збій система", – підсумовує експерт.
Окремо Росс підкреслює: у низці європейських країн немає окремого дозвільного документа як "права на роботу". Натомість працює страхова логіка відповідальності: травма чи інцидент автоматично формують фінансові наслідки для роботодавця – і це стає економічною мотивацією знижувати ризики.
"В Європі не існує окремого дозволу роботодавцю на право працювати. Є відповідальність – і вона економічна", – каже він.
Чому бізнес погоджується: дешевше "закрити питання", ніж боротися
Росс визнає: навіть якщо частина підприємців розуміє проблемність системи, багато хто обирає не конфлікт, а адаптацію. Причини він називає прагматичні: судовий шлях вимагає часу, грошей і професійного супроводу, тоді як "вирішити питання" часто виглядає швидше та прогнозованіше.
У підсумку формується звичка пристосовуватися, а не змінювати. І це, на думку експерта, консервує застарілу модель.
Інвестиції та відбудова: "паперів" уже недостатньо
На тлі майбутньої відбудови України, підкреслює Росс, питання охорони праці стає не декоративним, а стратегічним. Він нагадує: інвестор дивиться не лише на фінансову звітність, а й на три блоки – охорона праці, екологія, соціальна відповідальність.
"Інвестор дивиться на три речі: охорону праці, екологію і соціальну відповідальність. Це обличчя компанії", – зазначає експерт. За його словами, непрозора дозвільна система та перекіс у бік формальностей знижують довіру до ринку, ускладнюють вхід іноземного бізнесу і підштовхують професіоналів до еміграції.
Росс наводить промовистий маркер: українські спеціалісти з безпеки праці вже працюють у країнах, де система зрозуміліша й більш "про результат" – зокрема в Ірландії, Великій Британії, Канаді та Австралії.
"Нас врятує лише демонтаж": що пропонує експерт
Сергій Росс наголошує: проблема не в тому, що бізнес не хоче працювати безпечно. Навпаки – відповідальні компанії, за його словами, вже пішли вперед: впроваджують управління ризиками, розвивають культуру безпеки, забезпечують працівників якісними засобами захисту понад мінімальні вимоги, проводять реальні аудити.
Але державна модель, вважає він, фізично й морально застаріла та стимулює формалізм замість результату. "Безпека – це не папірець. Це культура, система і щоденна робота", – підкреслює експерт.
Сценарії, які він бачить, фактично два: або збереження чинної системи з подальшим падінням інвестиційної привабливості та відтоком кадрів, або глибока реформа – перехід до ризик-орієнтованої моделі з економічною відповідальністю та адаптацією європейських практик.
"Нас врятує тільки демонтаж застарілої системи і побудова нової – сучасної, прозорої, європейської", – резюмує Сергій Росс.
Читати також: Владислав Балацун: "Держпраці називають шлагбаумом для бізнесу: щоб відкрити, треба занести копійку".
Ще більше гарячих та ексклюзивних новин у наших Telegram-каналі та Facebook!
Допоможи зламати корупційні схеми – надішли сигнал у чат-бот.
