У Конституції України чітко написано, що надання медичних послуг — це обов'язок держави. Я вдячний журналістам «СтопКору», які в своєму розслідуванні підняли цю тему. Тепер я хотів би зі своєї точки зору більш розлого окреслити проблему, яка довго формувалась у цій галузі.
У першу чергу варто розуміти, що будь-які реформи, будь-які зміни — вони не тільки змінюють саму ситуацію, вони змінюють адміністративний устрій і юридичний статус. І щодо медицини, то тут є така річ, яка називається «клановість». Я помітив, що завжди є люди, які займаються медициною — вони пов'язані між собою або спільним навчанням, або спільною роботою, або родинними зв'язками. Якщо подивитися на місто Київ, то тут практично завжди керували медициною вихідці зі столиці. Принаймні до 2010 року, поки не прийшов Янукович. Тоді з’явилася така собі Раїса Мойсеєнко. Для чого? З її приходом прийшла і перша медична реформа, яку вона здійснювала спільно із Бахтеєвою. Ідея була такою, щоб під виглядом реформи змінити адміністративно-юридичний устрій органів охорони здоров'я. Це передбачало зміну не лише статуту, або адміністративно-правового устрою, або юридичної схеми, але й зміну керівника. А хто керує — той і здійснює ту чи іншу парадигму виконавчої дисципліни.
Якщо ж подивитися, звідки взялася героїня розслідування журналістів пані Гінзбург, то розповім, що вона — з селища міського типу Софіївка на Дніпропетровщині. У Дніпрі вона закінчила навчання, отримавши фах гінеколога. А стоматологи і гінекологи — вони бачать душу людини, тому що ракурс у них досить-таки цікавий. І так, рухаючись, вона і стала головним гінекологом, очолювала жіночу консультацію, а після цього вона пішла працювати вже до виконавчої служби, а саме — до департаменту охорони здоров'я Дніпропетровської області. Водночас вона стала помічником депутата від Партії регіонів Задорожнього та виконувала чіткі завдання реформування, тому що Дніпро — це була пілотна область тієї реформи, яку здійснювали при Януковичі.
І там Гінзбург відзначилася не лише «справою немовлят». Як мені стало відомо, вона мала забезпечити для «регіонів» результат, однак ця спроба провалилася. Вона була впевнена, що переможе Янукович і що він і надалі буде президентом, мріючи про посаду заступника міністра охорони здоров'я. Саме таким чином їй Богатирьова з Бахтеєвою декларували свої наміри. І саме тому її взяли офіційним помічником депутата, хоча до цього вона не мала до нього відношення, і сам депутат не мав відношення до медицини.
Щоб був запис у трудовій книжці
І вона до цього готувалася. Вона отримувала нагороди, наукові ступені. Для того, щоб фахово «зайти», їй пообіцяли: ти розв'язуєш питання Дніпра, а наступний крок — ти «заходиш» до Міністерства охорони здоров'я. І тут на тобі — сталася Революція Гідності.
Після приходу нового президента з'явився пан Філатов, який стає заступником голови ОДА при Коломойському. Філатов повністю розглянув діяльність пані Гінзбург у Дніпрі. Тоді ж віднайшлася низка справ — і коли вона головних лікарів звільнила, і коли закупили діагностичну апаратуру за 19 мільйонів, коли можна було за 12. Пан Філатов всі ці факти підняв, після чого була відкрита кримінальна справа за тиск на головних лікарів. І тихенько пані Гінзбург мала собі покинути місто.
А пам'ятаєте, я розповідав про Раїсу Мойсеєнко, яка «заходила» в Київ керувати департаментом? Тільки Мойсеєнко все те, що Гінзбург робила в Дніпропетровській області, робила в Києві. І їй так само сказали: «ти йдеш у міністерство та будеш усім цим керувати». Однак завершилась епоха Януковича, і Гінзбург, як і Мойсеєнко, опинилися «не у дєл». Але святе місце пустим не буває. А такі «класні фахівці» як пані Гінзбург — завжди потрібні. Тим паче, з такою «зашквареною» репутацією, тому що, якщо у людини прозора репутація, то не можна смикати за ниточки.
Саме тому настала епоха нової реформи — «імені доктора Смерті», так би мовити. А тут я ще трохи про реформу скажу. Якщо взяти першу реформу, Януковича, то там мета була змінити просто адміністративний склад. Вона нічим не відрізнялася від формату, який запровадив Сємашко — просто треба було змінити керівництво, щоб всі кошти сконцентрувати в одних руках. А вже при пані Супрун ідея була набагато краща. Мала бути створена Національна служба здоров'я. Для чого це було зроблено? Нині всі фінанси концентруються в муніципалітетах, в обласних адміністраціях і радах, в міських адміністраціях і радах. І депутати визначають, які кошти куди направляти. Тому вони в першу чергу керують процесами та несуть відповідальність. Тоді з'явилася пані Супрун, а керував усім цим процесом Сергій Березенко. Саме під нього створювалася Національна служба здоров'я України. Уявіть собі: тільки в Києві програма здоров'я киян на 2020 рік — це більш ніж 5 мільярдів, майже 6 мільярдів гривень. Торік було близько 4 мільярдів. Уявіть собі, який пиріг. А тепер, якщо порахувати міста-мільйонники — усі ці кошти мають бути сконцентровані в одній-єдиній установі. І назвали це так цікаво: гроші ходять за пацієнтом.
Нікуди вони не ходять
Вони ходять, але пацієнт — окремо, а гроші — окремо. Звідкіля взяли цю ідеологему? З Канади. Канада дуже схожа на Україну, але чим? Населенням. У нас приблизно однакова кількість населення — близько 36 мільйонів. Але територія Канади — друга в світі. І там той сімейний лікар має сенс. Чому? Тому що якщо ти лісоруб, чи десь проживаєш у лісі або віддаленому містечку, то звичайно, що добиратися до діагностичного центру другого чи третього рівня — досить довго. Саме тому там запроваджений сімейний лікар із підписанням декларації зі своїми клієнтами, які перебувають далеко. Вони йому телефонують і кажуть, яка виникла проблематика. Він ставить діагноз і направляє до спеціалізованого медичного центру. Для Канади це слушно. Але не для України, якщо у нас є і поліклінічні відділення, є і ФАПи так звані, є досить розгалужена система лікарень багатофункціональних. Навіщо? Як у Айболитя?
«Приходи к нему лечиться — и корова, и волчица»
Приходять до сімейного лікаря, всі сидять і чекають — один із туберкульозом, інший — з запаленням легенів, третій — з відкритою формою якогось захворювання, а четвертий прийшов із сином, щоб отримати йому довідку до басейну. Це ж безглуздя. Але, з огляду на концентрації грошей, це має свої підстави. І саме тому ця система була запроваджена в Україні, починаючи з 2014-2015 років.
До Києва розв'язувати ці проблеми була відправлена Тетяна Донченко. Вона до того займалася фармакологічними питаннями та перебувала під підозрою в корупційних складових. Тому їй поставили задачу: реалізувати. Вона із задачею не впоралась і була відсторонена. Прийшов Михайло Риган — лікар-травматолог, знайомий Кличка. Він коли теж подивився на те, який план йому поставили, а саме — зламати систему київських лікарень, настрахати їх, то сказав, що цим займатися не буде.
І тоді була придумана цікава схема
Валентина Гінзбург, володарка «зашквареної» репутації, яка прекрасно з цим впоралася при Партії регіонів і розуміла, що повернення назад їй немає жодного, бо в Дніпрі Філатов став мером і тільки й чекав на неї разом зі звільненими лікарями. Діватися їй було нікуди. І їй сказали: якщо ти це забезпечиш, ми тобі гарантуємо посаду заступника міністра охорони здоров'я. І Валентина Гінзбург почала свою звитяжну працю.
Але треба було її ввести ще в цю історію, бо її призначення викликало б відразу запитання в київських лікарів. У той час пані Супрун вже вступила в пряме протистояння з керівництвом Київського медичного університету. І вона теж розуміла, до чого призведе ця реформа, і сказала, що займатися цим не буде та почала активно протидіяти.
Як був розв'язаний кадровий момент: спочатку призначили Турчака — молоду людину, яка виграла конкурс, прекрасно все склала. Паралельно тихенько пані Гінзбург, яка на той час стала радником голови ОДА Київської області, зайшла на конкурс на директора департаменту ДОЗ міста Києва, який вона програла. Виграв Турчак. Але він протягом одного року вирішив, що йому треба продовжити свою освіту, звільнився та відповідно до чинного законодавства, пані Гінзбург — вона ж друге місце посіла — стала директором.
І тоді почалося найцікавіше
Вона почала проводити таку ж політику, як і в Дніпропетровській обласній державній адміністрації, керуючи там ДОЗом. Усі лікарі були повідомлені про те, що буде змінено їх юридичний статус, а це — не тільки зміна статуту, а й зміна керівництва.
Наприклад, до конкурсної комісії приходить шановний лікар, якого поважає колектив, подавати документи, а йому говорять: “Шановний, так у тебе ж написано: диплом №368. Так?” “Так”. “А ти написав диплом №368. Не відповідає дійсності документ”. “Та ні, відповідає”. “Та ні, на нашу думку, ні, з формальних причин тобі відмовлено. Або ж допрацюй фінансово, щоб документи у тебе були належні”. Якщо ти десь про це розповів і підняв цю тему, то навіть за “фінансового відпрацювання” нічого у тебе не буде.
Тоді вона отримала прізвисько “Залізна леді”. І так було у 2016, 2017, 2018 роках. І вона була свято упевнена, що Порошенко залишиться президентом. Стратегічна системна помилка. У її рожевих мріях вона спокійно ставала заступником міністра. Супрун їй це обіцяла.
Перший скандал трапився, коли клініку Підвисоцького хотіли злити, потім скандал з Центром мікрохірургії ока, буквально нещодавно, потім Перинатальний центр. Це — високоспеціалізовані заклади. Потім стоматології. Там був поставлений керівник Олег Гуменюк, якого теж було за що тримати. І таким чином, хто не підконтрольний — їх через коліно, хто підконтрольний — тихенько все вирішено.
Але навіть тоді, коли Порошенко програв і крісло захиталось, вона продовжувала цю тему, бо реформу медицини не скасували. І вона була впевнена, що і далі все буде в її руках. І тендери вона проводила, як хотіла, і керівництво призначала, як хотіла. І тут Скалецька вже міністр, Михайло Радуцький контролює питання — він став депутатом: “Усе буде нормально, Валя, не хвилюйся”.
І вона на свій день народження, він у неї 10 березня, їй уже пообіцяли, що вона вже все — перший заступник міністра, більше за те: “ну що там Скалецька у цьому розуміє, а ви ж місто Київ тримаєте в руках”.
І ось вона їде відпочивати за кордон, а тут хлоп — і знову невдача, та вже не з президентом, а з коронавірусом. Тут перед відпусткою вже і наказ був майже готовий, а вона повертається з бронзовою засмагою в міністерський кабінет, а тут, виявляється, карантин.
І тут вже нерви здають
Кожен керівник відчув, що на ньому — максимальна відповідальність, адже одна справа, якщо ти в тилу, а інша справа — коли бойові дії та потрібно приймати рішення, і ти будеш нести відповідальність, а не директор. І тоді почало рвати схему. Першими піднялись у Центрі мікрохірургії ока та сказали: ми не хочемо приєднатися і не хочемо, щоб нас знищили. Потім Перинатальний центр, а це всі патологічні пологи з усієї України, іншого такого центру немає. І тому з коронавірусом пологи приймали, звичайно, тільки там.
А далі почалися наслідки дій пані Гінзбург у керівництві та у кадровій політиці.
Ми сьогодні, Україна, на першому місці за захворюваністю лікарів. І тоді депутати почали ставити питання: почекайте, пані Гінзбург, поясність, що ви робите? І з'ясовувалося, що крім залізної хватки у тендерах, закупівлях і кадровій політиці нічого ж немає. Виявляється, пані Гінзбург навіть положення про департамент не читала. Воно їй було не потрібно, їй були потрібні крісло та гроші. Далі, закупівля захисних засобів — теж вона не в курсі цього. Ставимо питання: “а скільки ж ми придбали ШВЛ? Якої марки? Хто ними буде користуватися? Скільки ми провели навчань серед реаніматологів?” “Я не знаю…” “А скажіть, будь ласка, яка взагалі кількість реаніматологів?” Теж невідомо. І схему почало рвати. Медмістечко закрили — спалах коронавірусної хвороби серед представників медичної сфери. В Олександрівській лікарні, якби не головний лікар, який тримався до останнього, то взагалі б ситуація була некерована.
І ще раз дякую вам (журналістам, — ред.), за вашу принципову позицію, та я теж не можу залишатись осторонь.
Тому я звернувся до мера Кличка
Тричі ми питання розглядали на комісії з питань охорони здоров'я. І з п'яти членів комісії троє голосували, щоб визнати роботу пані Гінзбург незадовільною. І лікарі почали підійматися. Але ж Гінзбург мріяла про крісло заступника міністра, а там теж почалась історія — звільнили Скалецьку, потім Ємець, а потім прийшов теперішній міністр. Він зовсім інші має переконання, з’явився санітарний лікар Ляшко. І тут пані Гінзбург відчула, що як в тій пісні співається: «Я понимаю, что я пролетаю». І повилазило все те, що з 2016 року їй вдавалося залізною хваткою нівелювати.
Тож я не бачу іншого підходу. Я підготував петицію, і з цією петицією я буду звертатись до киян, до лікарів… Якщо мер цього не бачить, якщо депутати не можуть проголосувати, тому що не голосує голова комісії, Гелевей. А чому не голосує? Тому що він входив у всі комісії з відбору керівників лікарень. І він, як людина порядна, розуміє, що якщо він проголосує, що робота Гнізбруг незадовільна, то чого ж він до цього часу мовчав? Але я дуже сподіваюся на петицію, щоб винести це публічно на обговорення киян. Бо не може бути директором той, хто, коли треба було проголошувати карантин, був у відпустці, коли потрібна була самоізоляція, сказав, що не треба, коли в медмістечку сталось і вийшли лікарі швидкої допомоги, сказала, що всі протестують проти реформи, я тут ні до чого. І зрозуміло. Місто Київ їй не потрібне, як до того не потрібно було місто Дніпро. Бо ідея у неї була одна — зайти в міністерство.
Що думає Кличко?
Кличко знає, але у нього маленька лава запасних. Та він забув, що буває не тільки лава запасних, а й лава підсудних. Керував схемою охорони здоров'я Поворозник. З Поворозником теж ситуація кримінальна — його затримали з хабарем. Версія багато разів мінялася, а СБУ жодним чином не може пред'явити йому претензії чи обвинувачення. Але він курував всю цю схему та доносив до Кличка інформацію. А до Поворозника цю інформацію надавала Гінзбург. У Поворозника теж є мрія: він хоче, як і його попередник пан Пліс, теж працювати в Кабінеті міністрів.
Потерпаємо від ситуації цієї ми з вами, кияни, і насамперед — медики, які стоять на передовій. Тому що раніше не мали порозуміння з пані Гінзбург, тепер загалом не мають порозуміння, кинуті напризволяще, й ми бачимо, до чого це призводить.
Виявилося, що коронавірус підняв на поверхню всі ті питання, всю недолугість реформи, всю ту піну, розуміння, що не для нас із вами все це було зроблено, а тільки заради одного: сконцентрувати потоки в одному місці, в одних руках всі фармакологічні програми. Пам’ятаєте, Супрун казала, що все буде закупатися через ВООЗ? Ми отримали все дешевше? Ні, набагато дорожче. І до цього часу, сплативши гроші, ми ще не отримали в повному обсязі всі ті ліки, за які заплатили. Просто треба подивитися ширше — не тільки на проблеми хворих на ФКУ, не тільки через закупівлі. А заради чого це все робилося? Знищити все, що в Києві було, змінити керівників, зачистити всі ті порядні речі, які в Києві існували, зробити усіх підконтрольними, і з міністерства керувати тими територіями, які до цього часу називаються ще Україною.
