«Чим більша брехня, тим швидше в неї повірять» А. Гітлер «Майн кампф»
Цю відому формулу успішно використовують чимало політиків і можновладців. Роздавати брехливі обіцянки і не виконувати їх стало для них стилем життя і нормою поведінки. І якби серед них провести конкурс, то великі шанси на перемогу мав би Славський селищний голова Володимир Миронович Бега.
За велику кількість своїх виїздів в область я дізналась, що чого тільки не обіцяв він перед виборами 2017 року. Зробити Славський регіон найкращим туристичним курортом України, знайти інвестора і побудувати гірськолижний комплекс з 80 кілометрами трас і сучасними витягами. Побудувати кільцеві дороги, які з’єднають населені пункти територіальної громади з Франківщиною і Закарпаттям та забезпечити покращення добробуту населення. Створити нові робочі місця та відкрити пункти прийому сільськогосподарської продукції, грибів і ягід. Покращити екологічний стан і побудувати централізовану каналізацію з сучасними очисними спорудами. Забезпечити безкоштовні медичні програми для жінок, відкрити сучасний медичний центр та забезпечити безплатними медикаментами тих, хто їх потребує. Зупинити безконтрольну роздачу земель , справедливо розподіляти землю між жителями територіальної громади та забезпечити земельними ділянками учасників АТО. Відкрити дитячі садочки, знизити ціни на дрова для пенсіонерів і багатодітних сімей.
Завдяки хорошим акторським здібностям Володимиру Мироновичу вдалося створити собі привабливий імідж і він постав перед виборцями в образі кришталево чесної людини, успішного бізнесмена, прекрасно забезпеченого матеріально, отже «вільного від пошуку додаткового заробітку, схем і таємних домовленостей», людини, яка прагне тільки одного – «повністю присвятити себе служінню громаді», а місцеву владу зробити прозорою і чесною. Відкритий Гітлером принцип великої брехні спрацював, виборці йому повірили і обрали селищним головою.
Пройшло три роки головування Беги, і настав час зробити висновки.
Всі обіцянки селищного голови виявилися звичайнісінькою передвиборчою брехнею.
Пів біди, якби голова села просто не виконував взяті перед громадою зобов’язання. На жаль, він пішов далі: в найбільш важливих питаннях зробив протилежне тому, що обіцяв. Замість «припинення безконтрольної роздачі земельних ділянок і справедливого виділення землі жителям територіальної громади», Бега провів найбільший в історії краю «дерибан» землі (як і найбільший в Україні). Близько тисячі гектарів громадської землі (а за деякими даними – 1800 гектарів, точної інформації не маємо, бо вона не оприлюднена) було подаровано досі невідомим особам, по два гектари кожному «для ведення індивідуального селянського господарства». Більшість цих «щасливчиків» – зовсім не місцеві жителі і не учасники АТО, які мають першочергове право на землю (але станом на 1 вересня 2020 року не одержали ані клаптика). Одному тільки Безі відомо, хто вони такі, за які заслуги отримали такі щедрі подарунки і чому селищний голова так ними опікувався. Депутати ж, отримавши, мабуть, свої «тридцять срібняків», одностайно проголосували «ЗА».
Земельна афера була і залишається ретельно засекреченою. І до цього часу списки набувачів ділянок не оприлюднені на сайті селищної ради. Де ж обіцяна Бегою «прозорість і чесність влади»? Ще одна брехня! Ніколи ще місцева влада в регіоні не була такою закритою, відірваною від народу і корумпованою. Сесії селищної ради стали все більше схожими на «воровські сходняки», де пахан і його «шістки» без людей вирішують долю краю.
Брехня від Беги триває?
Прагнучи залишитися при владі, він знову розповідає байки про міфічного інвестора, який збудує гірськолижний курорт. Насправді жодного інвестора не існує, бо нема ані інвестицій, ані інвестиційного договору, ані будь-яких інвестиційних зобов’язань. Як і три роки тому, він знову розповідає про свою матеріальну незалежність, безкорисність і бажання «присвятити себе служінню людям». Брехня про безкорисливість легко спростовується. Вже в грудні 2017 року (через місяць перебування на посаді) Бега через сесію провів рішення про преміювання себе в розмірі місячного посадового окладу з нагоди Дня самоврядування. Так він вперше запустив руку у громадську кишеню. Мабуть, сподобалося, бо в подальшому голова і його заступники за рішенням депутатів стали отримувати премії на постійній основі – щомісячно в розмірі 150% посадового окладу. Незалежно від того, працювали вони, чи, можливо, пили горілку, робили щось корисне, чи «дерибанили» громадську землю. Коштом людей вони збільшили собі зарплату в два з половиною рази в порівнянні з тією, що встановлена Кабінетом міністрів України. Заробітна плата нашого голови стала більшою, ніж у Президента України. А ці кошти можна було б спрямувати на допомогу бідним чи на інші громадські потреби (наприклад, збудувати пристойні громадські туалети, без яких «курорт європейського рівня» існувати не може).
Повне невиконання зобов’язань перед виборцями Бега пробує пояснити недостатністю часу. Ну що ж можна зробити всього за три роки? Мовляв, оберіть мене ще на 5 років – і я все виконаю. Тільки проголосуйте за мене!
Але ціну обіцянкам Беги ми вже знаємо. З впевненістю можна сказати тільки про одне: на «дерибані» однієї тисячі гектарів землі він не зупиниться. Адже роздавати землю завжди було справою прибутковою, а апетити Володимира Мироновича межі не знають.
Не вірте тим, хто постійно бреше! Не дайте ще раз себе обдурити!
