На Переяславщині – лігво сепаратистів. А СБУ, схоже, байдуже
Останнім часом із різних джерел почала надходити інформація, що в медико-соціальному центрі для інвалідів та ветеранів війни, розташованому у селі Циблі Переяслав-Хмельницького району (Київська область) є чоловік, який відверто агітує за Новоросію, – пише на своїй сторінці у Фейсбуці громадська активістка Світлана Шевченко.
Навіть казали, продовжує активістка, що той чоловік агітує бойовиків для підтримки війни у ДНР, радіє, коли чує про загибель українських військових: “А как ми ваших сдєлалі?” Всі мовчать, бо бояться його помсти. Здавалося, що в таких випадках, мала б працювати служба безпеки України, однак замість самостійно працювати, у нас почали вимагати докази мало не до формування готової справи.
Аби перевірити інформацію, представники жіночої сотні Переяславського полку Мар”яна Волошин, Інна Марченко і я (Світлана Шевченко) разом із Максимом Чибісом вирішили приїхати у “госпіталь”. Виявляється, про Вована тут багато чули. Ходять легенди, що не раз влаштовував п”яні дебоші, вистрибував із третього поверху, щоб придушити собаку чи притиснути жінку.
На Вована вийшли відразу, точніше, він вийшов на нас. Коли високий лисий чоловік із колючим поглядом карих очей зайшов за нами у кабінет медсестри, я подумала: “Схоже, тут одні сепаратисти лежать”.
Яке ж було моє здивування, коли, відчинивши двері 130 кімнати, зрозуміла, що це той, кого ми шукали. Вован не чекав нас у гості, не запросив сісти. Та на запитання: “Як справи?” Відповів: “Плохо, ви ж відітє, что творітся?” Сказав, що у нього на Батьківщині, у Стаханові Луганської області складна ситуація: київська влада бездіяльна, води немає, він хоче якнайшвидше туди поїхати. Крім того розповів, що 20 днів тому, у нього народилася донька Софія.
Читайте также: Ходаковский рассказал, как боевики разобрали и затопили гостиницу «Прага» в Донецке
На пропозицію познайомитися представився, зізнався, що воював в Афганістані і був снайпером. На Мар”янине зауваження про те, що снайперів колишніх не буває, засіпався, вийшов на балкон погукав товариша: “Віктор Пєтровіч!”. Товариш прибув миттєво, став з”ясовувати, хто у нас старший. Я атакувала запитаннями. Вован виправдовувався. Навіть перейшов на українську мову, сказав, що нічого не має проти влади, почав чомусь розказувати, що він часто відпочиває у Трускавці. Я знала, що він бреше. І він знав, що я про це знаю.
Віктор Петрович позвав Інну в коридор. Залишившись сам, Вован помітно занервував, вийшов на балкон, закурив, почав розповідати: “Про жизнь” Про те, як гарно живуть жителі західних областей України, а все тому, що не хочуть їхати працювати у шахти, а їдуть у Європу, надавати вторинні послуги. На наше запитання, чи планує йти в українське військо визволяти власну землю, став скаржитися на слабкість і цукровий діабет. Варто сказати, що від нашої атаки Вована визволила санітарка, яка виправдовувалася, що помила у кімнаті, бо розлилося пиво, яке стояло на краю тумбочки, а потім медсестра, яка погукала снайпера на укол.
Ми вийшли на вулицю і занервували. Інни, яку покликав Віктор Петрович, ніде не було. Сумка із телефонами залишилася у нас. Ми стали запитувати людей. Ніхто не бачив. Не зрозуміло, що в голові у цього донецького товариша. Вже почали шкодувати, що вплуталися у цю історію, що цікавимося цими бандитського вигляду східняками.
Слава Богу, знайшли їх за корпусом. Донецький відрізнявся від луганського кольором очей ( якісь безбарвні риб”ячі, хоча такі самі мертві), і тим, що голова, за його словами, не нагадувала “кубік-рубік”. Почав наїжджати, запитувати документи і казати, що такі посвідчення у переході пачками продають. Ми думали, що Вован від нас змився, однак він повернувся. Від самого початку нічого не приховували, а тепер прямо у вічі сказали, які підозри маємо стосовно них, що знаємо про листівки, що вважаємо ганебним у складний для України час мати антиукраїнські думки, про те, що луганські і донецькі бандити вбивають на Сході наших хлопців. А вони, побачивши, що пахне смаженим, підібгали хвости і пішли “на танці”.
Ми почали шукати листівки, розпитували у людей і натрапили на мешканця Миколаївщини, який сказав, що якісь листівки роздавали у корпусах комуністи. Він приніс таку листівку.
Жах! За таку відверту провокаційну брехню сьогодні варто саджати у в”язницю. Люди, які лікуються у госпіталі, розповіли нам, що донецькі і луганські ведуть себе особливо зухвало і нахабно, зневажають і ображають за те,що люди ходять у вишиванках, зверхньо ставляться до тих, хто розмовляє українською мовою, а про провокативні розмови і заклики повернення до радянської єдності немає чого і говорити.
Схоже, така ситуація в госпіталі не перший день, однак ні керівництво, ні відповідні служби не провадять необхідної роз”яснювальної роботи, і навіть пісні під час вечорів відпочинку лунають російсько-шансонисті.
Ми зробили зауваження художньому керівникові. Виправили, поставили український репертуар. Дякуємо.
Світлана Шевченко
