Турецька цементна імперія завдає удару. Цього разу – інформаційного. Після виходу в ефір нашого розслідування про демпінгову експансію Туреччини на український ринок цементу, у вітчизняному медіапросторі з’явилась серія публікацій відверто замовного характеру, в яких Асоціацію українських виробників "Укрцемент" звинувачують у спробі монополізації галузі і створенні картелю. От тільки замість аргументів антиукраїнське медіалобі вдається до цинічної брехні й маніпуляцій.
У січні цього року на інформаційному порталі Першого ділового каналу з різницею в три дні з’явились одразу дві публікації, присвячені так званій "монополії" на українському ринку цементу. Обидві мають відверто провокативний характер стосовно національних виробників і де-факто ґрунтуються на думці одного "експерта" – очільниці комунікаційної платформи "Ліга антитрасту" Галини Верцімахи.
Окрім того, що обидві статті є однобокими (позиція вітчизняних цементників не висвітлена взагалі), пані Галина досить сміливо оперує поняттями "картель", "монополія" та "картельна змова", при тому, що відповідних результатів розслідування АМКУ, які давали б змогу висловлювати такі категоричні судження, – не існує.
Понад те, і пані-експертка, і автори зазначених публікацій вдаються до відверто маніпулятивних тверджень. Тож спробуємо проаналізувати їхні ключові тези й визначити, де правда, а де – міф.
1. "Цемент в Україні втричі дорожчий за європейський та гірший за якістю".
"Компанія зловживає монополією і диктує умови українським виробникам, зокрема – залізобетонних виробів та будівельникам. І як наслідок, виробляє цемент, втричі дорожчий за європейський, але нижчий за якістю. Монополія існує багато років", – йдеться у публікації Першого ділового.
Утім, це твердження має щонайменше три шиті білими нитками діри. По-перше, в якості його ілюстрації наводиться постачання цементу низької міцності (марки 300) до Європи, яке відбулося три роки тому. І саме ціну цього продукту одного з українських виробників порівнюють із вартістю цементу найвищої міцності (марки 500 без домішок) в Україні.
Очевидно, що таке порівняння – некоректне, бо показники неспівставні. Хоча факт постачання марки 300 до ЄС дійсно мав місце. Це була тестова поставка, яка не мала комерційного продовження. До речі, у країнах Європи подібні цементи використовують для господарських потреб, таких як доріжки на подвір’ї, огорожа, відмостки тощо. Українська ж ментальність диктує використання у таких випадках більш міцного цементу.
По-друге, вельмишановні "експерти", порівнюючи споживчі ціни всередині України і ціни на кордоні при експорті, "забули", що від кордону до потенційного споживача товар ще потрібно довезти. Однак чималенькими витратами на транспорт і логістику вони у своїх розрахунках просто нехтують.
Отже, тут має місце значне викривлення реального факту. Як-то кажуть, найстрашніша брехня – це часткова правда.
2. "В Україні багато років існує цементна монополія".
В Україні виробництво цементу наразі представлено 8 заводами, які належать чотирьом ключовим гравцям ринку – компаніям СRH plc. Україна, ПрАТ "Кривий Ріг Цемент", ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна" та ПрАТ "Івано-Франківськцемент", які сумарно виробляють близько 9,2-9,8 млн тонн цементу на рік за 70-80-відсоткової завантаженості.
Крім того, після 2014 року три українські цементні заводи залишились на території окупованого Криму та Донбасу (ТОВ "Промцемент", Амвросіївський завод ПрАТ "Кривий Ріг Цемент", ПАТ "Бахчисарайський комбінат "Будіндустрія").
Попри це, вітчизняна цементна галузь є бюджетоутворюючою: вона створює щонайменше 5 тисяч робочих місць (плюс ще 15 тисяч – у суміжних галузях), забезпечує мільярдні податкові надходження та допомогла залучити понад 2 мільярди євро прямих інвестицій. А перспективи зростання споживання цементу сприяли приходу вітчизняного інвестора на ще два українські заводи – в Балаклеї та Краматорську, де зараз ведуться роботи з підготовки до запуску ще двох печей з випалу клінкеру.
Зауважимо, що чотири лідери галузі – це компанії з іноземним капіталом, що мають різних, не пов’язаних між собою власників. При цьому жодна з них не володіє на українському ринку часткою, що перевищувала б дозволену законодавством норму.
Постійний нагляд за цим забезпечує Антимонопольний комітет України. Хоча вищезгадані "експерти" закидають АМКУ недостатню уважність і сумлінність: "Вже протягом року Комітет проводить відповідне дослідження ринку. Але на сьогодні невідомо, на якій саме стадії дослідження перебуває АМКУ. Жодної інформації про це немає. Які висновки вони зробили? Чи може, вже перейшли до розслідування за ознаками порушення? Нічого такого АМКУ на своєму офіційному сайті не повідомляє", – обурюється пані Верцімаха.
Пані Галино, а може не варто шукати чорну кішку у темній кімнаті? Особливо, якщо її там немає. Якщо АМКУ нічого не офіційно повідомляє про "монополію", то може вона існує лише в уяві опонентів українських цементників?
3. "На стратегічному ринку порядкує картель під вивіскою асоціації Укрцемент".
Автори твердження вдаються до відвертого наклепу, адже Антимонопольний комітет не вбачає на українському ринку ознак картелю, що підтверджує у своєму спічі й сама фронтвумен "Ліги антитрасту".
А ми проведемо невеличкий лікбез для псевдоекспертів і нагадаємо дві основних ознаки картелю – це договірні ціни і розподіл регіонів для збуту продукції. В Україні жодні з цих ознак не мають ані найменшого підтвердження. Четвірка лідерів ринку конкурує між собою практично в усіх регіонах. Понад те, вартість цементу розрізняється у кожного виробника навіть у межах однієї області – це підтверджують прайси, які легко можна знайти у відкритому доступі.
Стосовно діяльності асоціації виробників "Укрцемент", ми запитали про можливість впливу на встановлення "договірних цін" безпосередньо у її очільника Павла Качура.
"Обговорення цінової політики на засіданнях Асоціації заборонене. Якби хтось тільки спробував говорити про ціни, я, як головуючий, зобов’язаний припинити таку спробу або ж закрити засідання. З приходом на український ринок міжнародних компаній-виробників цементу жодного разу продажні ціни на засіданнях Асоціації не обговорювались", – запевняє пан Качур.
Отже, у цьому випадку теж можемо говорити про цілковиту міфічність так званого "картелю".
4. "Мита на турецький (російський, білоруський, молдовський) цемент запроваджують для того, аби залишити високу ціну на цемент в Україні".
Українські виробники цементу наголошують: вони очікують від Уряду тільки того захисту, який сьогодні дозволений правилами міжнародної світової торгівлі. І це, насамперед, проведення антидемпінгового розслідування стосовно турецького імпорту. І лише потім – у випадку, якщо факти демпінгу отримають підтвердження, – встановлення антидемпінгових мит.
Адже наразі у президентській програмі "Велике будівництво" вітчизняні цементники вбачають для себе рятівний круг у морі економічної нестабільності. Зауважимо, що найпотужніші гравці ринку мають іноземні інвестиції, але податки сумлінно сплачують до бюджету України, і забезпечують робочі місця для тисяч українців.
Натомість у випадку імпорту цементу, мільярди здобутих важкою працею гривень для українського бюджету, які спрямовуються на "Велике будівництво", можуть стати легкою здобиччю для економіки іншої країни.
Зауважимо, що при внутрішньому виробництві забезпечуються також додаткові надходження до державної скарбниці, оскільки у виробництві використовують українську сировину, вугілля, електроенергію, обладнання тощо, а головне – заробітну плату отримують саме українські робітники (а це – понад 20% собівартості продукції). Підтримуючи дешевий турецький імпорт, усі ці складові ми фактично також даруємо південному сусіду.
Отже, серед ключових тез турецьких лобістів маємо у сухому підсумку три стовідсоткові міфи та одну напівправду. Ані навести коректні приклади, ані надати відповідні рішення АМКУ чи суду вони просто не в змозі.
Щоправда, вердикт Феміди одним рядком, побіжно таки фігурує наприкінці їхнього інформаційного вкиду: "Білоруси через суд не змогли скасувати мита на свій цемент". Нагадаємо, Окружний адмінсуд Києва відмовив виробникам цементу з Білорусі та Молдови у позові щодо скасування антидемпінгових мит.
У справі потенційною вартістю в 300 млн доларів судді стали на бік українських виробників – це важливий крок у напрямку відстоювання Україною власних державних інтересів і прецедент для наслідування у подальшій діяльності з захисту вітчизняного бізнесу від недоброчесної конкуренції.
