На початок вересня 2023 року за межами України перебуває близько 7,4 млн її громадян. "СтопКор" поспілкувався з тими, хто рятується від війни в інших країнах і дізнався, що вони думають про повернення додому після закінчення війни. Адже країну треба буде відбудовувати.
Найбільше українців перебуває в трьох країнах: Німеччині – 14,6%, Польщі – 13%, та США – 12%. Також багато громадян України знайшли прихисток у Канаді – 5,4%, Чехії – 5%, Великій Британії – 2,8%, Іспанії – 2,5%.
Таку інформацію надало МЗС на запит громадської мережі ОПОРА. Оцінюючи кількість українців у країнах Європи, МЗС посилається на дані Управління Верховного комісара ООН у справах біженців.
Відзначимо: МЗС не заявляє, що всі 7,4 млн українців виїхали за кордон через повномасштабне російське вторгнення.
Трохи менші цифри показало дослідження Центру економічної стратегії (ЦЕС), Зі їхніми підрахунками за кордоном через війну перебуває 5,6–6,7 млн українців.
Переважна більшість біженців – це жінки (найбільшою є частка жінок у віці 35–49 років – 18%) та діти. Значна частка українських біженців втратила велику частину своїх доходів після початку повномасштабного вторгнення.
Станом на травень 2023 року у Німеччині перебувало близько 1,1 млн українців, у Польщі – 990 000. Далі йдуть Чехія (340 000), Іспанія (178 000), Італія (158 000) та Болгарія (157 000).
Залишитись там назовсім можуть від 1,3 млн до 3,3 млн залежно від оптимістичного чи песимістичного сценарію, - йдеться у дослідженні, яке ґрунтується на даних двох хвиль соціологічних опитувань, проведених дослідницькою агенцією Info Sapiens у листопаді–грудні 2022-го та квітні–травні 2023 рок.
"СтопКор" опитав кілька біженців щодо готовності повернутись в Україну. Вони погодились на чесне інтерв'ю за умови конфединційності та без публікації їхнніх прізвищ і світлин.
49-річна Тетяна (ім’я героїні змінено) разом із 22-річним сином дивом змогли вибратись із оточеного Маріуполя в кінці березня 2022 року. Поїхали на Західну Україну. Жінка не змогла знайти роботу, її бізнес у рідному місті втрачений, надії купити житло немає, а винаймати - дорого. Згодом син настояв, щоб мати поїхала до Європи, адже там безпечно і є допомога українцям. Перший раз у житті вона виїхала за межі України. Вже рік живе в Німеччині, держава сплачує оренду невеличкої окремої квартири і виплачує близько 400 євро допомоги. Тетяна сумлінно вчить німецьку, бо без неї роботу не знайдеш.
"Спочатку плакала постійно, хотіла додому, в Маріуполь. Потім зрозуміла, що навряд чи туди повернусь. Син вже дорослий, у нього своє життя. В Україні не вижити самому, без роботи. У Німеччині спочатку все дратувало. Але згодом звикла, і начебто нічого. Занурюсь у вивчення мови, роздивляюсь інше життя. Чи повернусь в Україну? Не знаю. Дуже б хотілось, але лякає майбутнє: що буде з країною, з економікою, з роботою", - каже жінка.
42-річна Катерина із донькою-першокурсницею - у Литві майже півтора роки. Вона працює у школі, донька вступила до вишу. В Україні лишився чоловік, з яким вони бачаться раз на кілька місяців на Західній Україні. Бо навіть до столиці їхати не готова - великий страх обстрілів після пережитої окупації.
"Ми не плануємо повертатись в Україну. Квартиру нашу зруйновано, жити все одно ніде. Зарплата вчителя тут значно вища, ніж вдома, роботи вистачає. Закінчиться війна - заберемо чоловіка до Литви. Тут більші перспективи і фінансові, і по роботі. Я не бачу у найближчій перспективі можливості і сенсу повертатись", - каже вона.
Ще одна мати - 40-річна Оксана із 12-річною донькою 4 місяці жили у Німеччині. Оксана працювала майстром нігтьового сервісу і непогано заробила. Але повернулась рік тому додому. Не тому, що вважала за потрібне (вони з дитиною пережили окупацію, і в доньки був нервовий зрив), а дуже боялась втратити чоловіка, який лишився вдома сам.
"Майже у всіх друзів родини порозпадались під час війни. Жінки з дітьми поїхали до Європи - там знайшли когось, приїхали розлучатись. Чоловіки, які лишились тут самі - загуляли. Я хочу зберегти родину, тому ми маємо бути разом", - каже вона.
Микита у 2022 році закінчив київську школу. Хотів завжди вчитись на програміста за кордоном, але мама вагалась. Коли Київщина була частково окупована - часу на роздуми не було. Мама - лікар, лишилась у столиці, а Микита разом із дідом поїхав до Чехії, де живе дядько випускника. Вивчав мову і вступив до чеського вишу, живе у гуртожитку і підробляє в IT-компанії. Вже там хлопцю виповнилось 18, а отже він не може приїзжати в Україну до кінця війни, бо назад не випустять. Він входить до тієї статистичної соціальної групи, яка найменше схильна повернутись.
"Звісно ж, довелось швидко стати самостійним. Та нічого, це корисно. Тут вже з’явились друзі, влаштувався на роботу, мамі не треба підтримувати мене. Але я вважаю себе українцем и все одно хочу повернутись до Києва після отримання диплому і закінчення війни. Принаймні, зараз є такі плани", - каже хлопець.
38-річна Марія (ім’я змінено на прохання героїні) з Київщини разом із 6-річною донькою і мамою-пенсіонеркою бігла від війни у березні 2022 року. Добрались до Італії, згодом поїхали до Франції. Другий рік вони мешкають у передмісті Парижу, живуть на базі відпочинку безкоштовно, отримуючи соціальну допомогу (близько 350 євро на людину). Періодично соцслужби хочуть їх виселити, а служба зайнятості намагається запропонувати Марії роботу - то прибиральницею, то нянею. Жінка відмовляється і трохи підробляє на українську фірму.
"Зараз моя донька відвідує французьку школу, вже розуміє і спілкується французькою. Я хочу, щоб вона продовжувала навчання. Тут ми у безпеці, соціальної допомоги вистачає лише на проживання, але принаймні тут не летять над головою ракети і не горить земля у твоєму дворі. Повертатись в Україну? Наврядчи. Страшно навіть уявити, що з країною буде після війни. Корупція нікуди не ділась. Ціни в Україні такі ж, як у Франції, а зарплати мізерні По сусідству живе киянка, яка до війни працювала у Кабміні. А тут працює прибиральницею. І заробляє більше грошей. Вже купила машину і почувається чудово.... Певно, держава має щось запропонувати для нас, щоб ми повернулись. Якось зацікавити", - розмірковує Марія.
Згідно з опитуванням Info Sapiens на замовлення ЦЕС, переважна кількість українців (63%), які зараз перебувають за кордоном, планують повернутися до України. Проте чи вони насправді повернуться? Що довше триватиме війна, то більше українців адаптуються до життя за кордоном.
Неповернення українців суттєво впливатиме на українську економіку, яка може втрачати від 2,7% до 6,9% ВВП щорічно, зазначають автори звіту.
Що ж робити, щоб українці повернулись додому?
Автори дослідження надали рекомендації, які можуть стимулювати українських біженців повернутися до України. Ось вони:
- співпраця з країнами ЄС щодо повернення українців після війни; швидкій післявоєнній відбудові постраждалих регіонів;
- надання допомоги людям із постраждалих та окупованих регіонів на час відбудови; розвитку державно-приватного партнерства;
- збільшення ресурсів на комунікацію зі співвітчизниками за кордоном через дипломатичні представництва;
- спрощення реінтеграції дітей до навчання в українських школах та вступу українських випускників іноземних шкіл до українських ВНЗ;
- відкриття ринку праці ЄС для українців після війни.
Отже, вже зараз ясно, що після перемоги Україна має ще боротися за повернення своїх громадян додому. Адже це - значна частина робочих рук, які так необхідні для відновлення зруйнованої країни, а також діти - майбутнє України.
Як повідомлялось раніше, за попередніми підрахунками на відновлення зруйнованого війною житлового фонду України знадобиться щонайменше три десятиліття. "СтопКор" дослідив, як відбувається компенсація за пошкоджене і зруйноване житло в регіонах України.
Ця публікація створена за підтримки "Black Sea Trust", що є проєктом "German Marshall Fund of the United States". "Black Sea Trust" або його партнери не обов’язково поділяють думку, висловлену у цій публікації.
