Культурна окупація завжди передує окупації військовій. Толерантність до ворожої культури, насадження цінностей країни-агресорки – це зброя, яка руйнує національну свідомість і відкриває легкий шлях для загарбання. Які уроки Україна має винести з світової історії культурних окупацій?
7 січня 2023 року Президент України Володимир Зеленський, ввів у дію рішення Ради національної безпеки та оборони "Про введення персональних санкцій проти низки діячів культури РФ, які підтримали військову агресію Росії". Відповідний указ опубліковано на офіційному сайті глави держави. Список осіб, проти яких запроваджують обмеження, додається до нього.
У документі, який РНБО України затвердила 6 січня, зазначено 119 осіб. У списку є російські, а також українські культурні діячі, які підтримують Кремль. Санкції передбачають блокування активів, обмеження торгових операцій, заборону виведення капіталу, позбавлення державних нагород тощо. Їх запровадили терміном на 10 років.
Також 7 січня видання LB.ua із посиланням на власні джерела повідомило, що Володимир Зеленський призупинив громадянство України для 13 священиків УПЦ (МП). Офіційного указу про це на сайті президента не опубліковано.
Що передувало цим подіям і чому так необхідно забороняти російську культуру та пов’язані з росією релігійні організації, розповідається нижче.
ШКІДЛИВІ ЗВИЧКИ
До початку повномасштабного нашестя росії на Україну в Києві та регіонах практикувалися протиурядові, антипрезидентські, антиковідні мітинги. Тоді більшість українців не вірили, що "путін нападьот". Війна на Донбасі здавалася локальною та далекою від центральних та західних областей, а через постійні "перемир’я" та "мінський процес" цікавість до неї у суспільстві згасала. Здавалося, що прийнявши принизливі умови, урядовці домоглися миру, а здача територій Донецької, Луганської областей та Республіки Крим за 2014-2021 роки вже не сприймалася так болюче, як у 2014 році. Російський пропагандистський лозунг "нас там нет" працював попри численні докази російських військ (полонені, техніка, озброєння та канали постачання грошей та забезпечення).
Весь цей час з 2014 року відкрито працювали російські шпигуни, функціонували проросійські партії, приїздили кіногрупи знімати російські фільми та серіали, розвивався російський бізнес. Серед західних країн вільного світу в світовій політиці переважно велася дискусія лише про припинення вогню. Санкції щодо росії були вибіркові та стосувалися окремих фізичних осіб чи організацій. А головна зброя росіян – пісні, культурні заходи, гастролі "звьозд" – продовжувалися та невидимо призвичаювали свідомість людей до всього московського.
Саме останнє зіграло на руку майбутньому агресивному наступу 24 лютого 2022 року, перетворивши вбивства та бомбардування на несподіванку для споживачів російської культури.
Ворожа культура – це важка зброя для приспання пильності. Нас повільно перетравлювали російська попса, руській шансон та московський патріархат, не залишаючи місця для розвитку вітчизняної культури. Мільярди зароблених українцями доларів з часу проголошення Незалежності у 1991 році утікали до країни-агресорки за мовчазною згодою більшості. Сьогодні ми розплачуємося за недалекоглядність наших співвітчизників, які неусвідомлено заковтнули наживку російської культури. Нажаль, ще досі знаходяться ті, хто захищає право звички слухати російську музику, говорити мовою країни-агресорки, дивитися фільми "Брат-2", "Ми із будущева-2". Таким чином, продовжуючи споживати російське, через наративи "про адін народ" ці люди підсвідомо продовжують формувати симпатію до московських вбивць та бомбардувань України, адже, на їхню думку "спорт і культура внє палітікі". Саме для таких людей і створена ця публікація.
ІСТОРІЯ ВІЙНИ ВПЛИВІВ ЧЕРЕЗ КУЛЬТУРУ ТА МУЗИКУ
Ситуація з впливом культури загалом та музики як засобу впливу на ворога під час війни відбувається не вперше. Гітлер та Муссоліні успішно впливали на політичну думку європейських держав в тому числі і через культурну експансію, що допомогло нацистам та фашистам в подальшому легко завойовувати континентальну Європу та створити нові країни-сателіти.
ВЕЛИКОБРИТАНІЯ: ВПЛИВ КУЛЬТУРИ ТА МУЗИКИ НА ПОЛІТИЧНІ ДУМКИ
Агресивний вплив країни-загарбниці досліджувалася в Великобританії на прикладі впливу німецької культури та політичної думки на Британію під час Другої світової війни 1939-1945 років. На хвилях BBC до початку війни лунала класична музика німецьких та італійських композиторів. Коли заборонили цю музику, то посипалася критика на адресу компанії, а підсвідомо залежні меломани продовжували слухати заборонену музику та толерували нацистів і фашистів, налаштовуючи приймачі на хвилі Берліна та Риму.
Так, через толерантність до німецької культури в Англії аж до 1940 року відкрито працював Британський союз фашистів, який цілковито розділяв погляди нацистів, дотримувався принципів "євгеніки" (науки про расову нерівність). Ця організація була легальна в Лондоні з 1 жовтня 1932 року, заснована англійським аристократом Освальдом Мослі, та активно підтримувалася німецькою розвідкою. З осені 1934 року фашисти Мослі почали проводити антисемітську кампанію, а наприкінці 1930-х років відкрито підтримували плани Гітлера в континентальній Європі. В перші місяці 1939 року, після початку Другої світової війни, Британський союз фашистів продовжував активну діяльність. В травні 1940-го, після приходу до влади у Великій Британії Вінстона Черчилля, керівника організації Освальда Мослі та більшість керівників заарештували, а в липні 1940 року організація була оголошена поза законом. Саме Черчіллю належать слова про майбутніх фашистів, якими будуть колишні "антифашисти". Тоді він натякав саме на росію, що виношувала агресивний план світової війни.
Як же Німеччина впливала на культуру Англії під час війни ? Розберемо приклади. З початку війни у 1939 році в Британії продовжувалися гастролі німецьких виконавців, по радіо ще лунала німецька музика. Пісня 1941 року у виконанні Лале Андерсон (німецькою мовою Lili-Marleen) завоювала серця британців та лунала у різних пабах та ресторанах. Ця композиція заснована на листах німецького солдата, який писав своїм подругам Лілі та Марлен під час Першої світової війни. В радіоефір її вперше випустили 18 серпня 1941 року. Спочатку пісня стала хітом на окупованих Німеччиною територіях. Потім співачка переклала пісню на англійську і підкорила серця жителів Альбіону. Також була записана інша версія цієї пісні. На щастя, нацисти змогли окупувати лише декілька островів біля Британії і так не змогли висадитись на острів. А Освальд Мослі після закінчення війни вийшов на волю з тюрми та засуджував вироки Нюрнберзького процесу. Він навіть наважився на продовження політичної кар’єри аж до 1962 року.
Про вплив пропаганди на культуру та суспільство англієць Оруел напише свою знамениту книгу "1984".
НАЦИСТСЬКА НІМЕЧЧИНА: БОРОТЬБА З ДЕГЕНЕРАТИВНИМ МИСТЕЦТВОМ
Про особливу роль музики та вплив іноземної культури піклувалися в Третьому рейху. "Дегенеративна музика" та "Дегенеративне мистецтво" були під забороною, бо суперечили ідеологічним принципам націонал-соціалізму. Певну роль тут грали, звичайно, смакові пристрасті Гітлера та головного провідника культурного терору Геббельса, але головне було саме в ідеології, у тому, щоб "вилікувати" націю від "культурної отрути". Тому близько ста музикантів було занесено до "чорного списку". Виконання їхніх творів на концертах та трансляцію по радіо заборонили. 10 травня 1933 року на вулицях німецьких міст запалали багаття з книг. Потім дійшла черга до образотворчого мистецтва та музики. 1936 року нацисти почали вилучати з музеїв (причому не лише з виставкових залів, а й із запасників) картини, скульптури, малюнки, акварелі, літографії авангардистів. Остракізму і ганьби зазнали такі визнані сьогодні класики модерну, як Ернст Барлах, Макс Бекман, Жорж Гросс, Отто Дікс, Василь Кандінський, Пауль Клеє та інші. На виставці "Дегенеративне мистецтво", яка проходила в галереях архітектурного комплексу Хофгартен паралельно з помпезною експозицією "справжнього" арійського мистецтва у тому ж Мюнхені, було представлено 650 робіт, конфіскованих у німецьких музеях. А всього націонал-соціалісти вилучили понад 20 тисяч витворів мистецтва 1400 художників та скульпторів зі ста з гаком музеїв Німеччини.
19 липня 1937 року відкрилася виставка "Дегенеративне мистецтво". Побувала на ній і вся верхівка "третього рейху" на чолі з невдалим художником Гітлером і міністром народної освіти та пропаганди Геббельсом. Президент Імперської палати образотворчих мистецтв – тезка "фюрера" Адольф Ціглер, якому було доручено "очистити" німецькі музеї від "чужого" мистецтва. Пропаганда нацистської виставки однак отримала зовсім неочікуваний поворот. На виставці "Дегенеративне мистецтво", яка проходила в галереях архітектурного комплексу Хофгартен паралельно з помпезною експозицією "справжнього" арійського мистецтва у тому ж Мюнхені, було представлено 650 робіт, конфіскованих у німецьких музеях. Тоді всі модерністські течії та художні напрями: експресіонізм, кубізм, фовізм, сюрреалізм, "нова речовинність", Баухауз і так далі – отримали в "третьому рейху" офіційні ярлики "антигерманських", "єврейсько-більшовицьких". Виставка викликала колосальний (хоча, зрозуміло, і специфічний) інтерес. Публіка буквально ломилася на неї.
На стінах виставки були вирвані з контексту висловлювання авангардистів та знущальні коментарі нацистських організаторів виставки. "Доповнювали" експозицію фотографії калік та психічно хворих, що корчать гримаси: це мало посилити "гнів і огиду" відвідувачів. Як би там не було, але виставку "Дегенеративне мистецтво" переглянули понад два мільйони людей – набагато більше, ніж ту, яка проходила прямо навпроти, у спеціально побудованому для цього Будинку німецького мистецтва, офіційну та помпезну "Велику виставку німецького мистецтва".
Власне, наслідуючи нацистських колег, російський депутат держдуми Андрєй Гурульов заявив: "Щодо інформаційної війни. Основна проблема, на мою думку, – це відсутність єдиного управління цією темою. Я взагалі створив би, чесно кажучи, міністерство інформації та пропаганди. Окреме міністерство в рамках уряду, на яке замкнув би все – від інформаційного протистояння аж до фейкомета". Захоплення нових Z-фашистів говорить про те, чим вони і закінчать – поразкою у війні.
РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ : БОРОТЬБА З ІНАКОДУМСТВОМ В КУЛЬТУРІ
Тоталітарна країна на чолі з "вождями пролетаріату" швидко навчилася експлуатувати мрії селян та робітників про соціальну справедливість, можливість отримання землі та частки у виробництві. Для кращого сприйняття нової влади була проведена навіть кампанія з загальної ліквідації неграмотності разом із знищенням всіх церков, бо релігія, як стверджувалося, – опіум для народа. "Народна" культура та музика повинні були проходити жорстку цензуру. Після приходу до влади диктатора Сталіна позитивно оцінювалася лише та музика, яка прославляла самого Сталіна та комуністичну партію.
Проголошена більшовиками Декларація про права народів росії від 2/15 листопада 1917 року, у якій, зокрема, йшлося про вільний розвиток національних меншин та етнічних груп, що населяють територію росії, виявилася фікцією. З травня 1927 року у шкільній освіті національних районів посилили увагу до викладання російської мови як "мови міжнаціонального спілкування та співробітництва". Постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 13 березня 1938 р. "Про обов'язкове вивчення російської мови у школах національних республік та областей" започаткувала витіснення рідної мови не тільки як мови, якою велося навчання, але і як навчального предмета, що було метою сталінської державно-політичної доктрини, а саме – створення "совєцкава народа".
Якщо про вождя чи про ідеологічно "правильні" думки в тексті або назві художнього твору немає жодного натяку, а замість цього – оспівування минувшини, волі, краси природи, то найближчої ночі за автором приїжджала чорна машина і відвозила у невідомому напрямку, звідки той вже не повертався.
У 1936 році російський композитор Дмитро Шостакович дозволив собі розкритикувати оперу "Тихий Дон", створену за мотивами роману Шолохова. Проте він не врахував, що цей твір припав до смаку самому верховному вождю. Дмитра звинуватили в "антинародності" за явну суперечність смакам диктатора, як наслідок Шостакович на багато років був забутий – його твори заборонені по всій країні. Сумна доля спіткала й друга Шостаковича Всеволода Мейєрхольда – театрального режисера, актора і педагога, теоретика та практика театрального гротеску, автора програми "Театральний Жовтень" та творця акторської системи, що отримала назву "біомеханіка": після катувань він "зізнався" у "контрреволюційній" роботі. Пізніше його розстріляли у тюремному коридорі.
Війна 1941-45 рр. змусила замовкнути німецьку мову та культуру аж до 1955 року. За часів вимушеного мовчання російські німці зазнали найжорстокіших репресій за гріхи своїх німецьких співвітчизників. У грудні 1955 р., незадовго до підписання указу "Про зняття обмежень у правовому становищі з німців та членів їх родин, які мешкають у спецпоселеннях", вперше після війни на Алтаї побачило світ періодичне видання німецькою мовою – районна газета "Arbeit". Невдовзі вона була закрита.
У повоєнні роки, після Другої світової війни, цензори активно взялися за критику зарубіжних виконавців та мотивів, адже вони разюче відрізнялися від того, що виконували в СРСР. Радянська молодь танцювала на таємних квартирних вечірках під запальні ритми рок-н-ролу Елвіса Преслі. Не оминула Союз і "бітломанія" – британський гурт The Beatles користувався величезною популярністю у радянської молоді та впливав не лише на музичний смак, а й на моду та інші сфери культурного життя.
На одному із політзасідань Микита Хрущов обурювався тим, що непристойно під час танцю так вихиляти частинами тіла. Отже, і танці, і музика в стилі твіст були в СРСР під забороною, тому що не подобалися особисто вождю.
Період правління Леоніда Брежнєва, який з українця перетворився на "росіянина", називали в народі "епохою застою". Ознаменувався він тим, що, незважаючи на залізну завісу, західна музика все одно проникала до Радянського Союзу, але цензори досить терпимо до неї ставилися. На танцмайданчиках часто можна було почути італійську естраду чи музику гурту "АВВА". Зарубіжна естрадна музика не зазнавала ретельної перевірки. Відсутність приватної власності та належного культурного продукту доконала радянську систему.
УКРАЇНА: ІНЕРТНІСТЬ В УСВІДОМЛЕННІ НЕБЕЗПЕКИ ВПЛИВУ ЧУЖИНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
В Україні – свої "традиції" ігнорування культурної гігієни під час війни.
З початку незалежності і до війни у 2014 році проблеми відстоювання власної культури та мови мали досить багато складностей. Люди, які виступали за українізацію, часто висміювалися зросійщеною пострадянською інтелігенцією як "шароварники". Ними сприймалося в кращому випадку народне мистецтво села як фольклорно-етнографічний допустимий анахронізм. Натомість значно більш активні у питанні просування українських інтересів та становлення держави були і залишаються люди національно свідомі. Указ президента України "Про Концепцію державної мовної політики" від 15.02.2010 року затвердив розширення застосування української мови в засобах масової інформації, сфері культури, освіти і науки. Однак 3 липня 2012 року, після ухвалення Верховною Радою Закону "Про засади державної мовної політики" № 5029-VI (неофіційно названого на честь ініціаторів "Законом Ківалова-Колесніченка"), на Європейській площі під "Українським домом" у Києві зібрався стихійний мітинг на захист української мови. Деякі з учасників акції оголосили голодування. Частина протестувальників залишилася на ніч. 8 липня 2012 року, незважаючи на акції протесту, що відбувалися не тільки в Києві, а й у низці інших міст України, президент Віктор Янукович підписав скандальний "закон про мови".
Вуличні протести тривали до вересня 2012 року і отримали назву "Мовний майдан", але не призвели до поступок від влади. Цей закон, при незмінності визнання української мови як державної в Україні, істотно розширював використання регіональних мов (насамперед російської), якщо кількість носіїв мови була не менше 10% від населення певного регіону, а в окремих випадках й менше 10%. Тобто відбувалась м’яка повторна русифікація. 23 лютого 2014 року Верховна Рада України скасувала цей закон, ухваливши поданий ще 28 грудня 2012 року В'ячеславом Кириленком проєкт Закону "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України „Про засади державної мовної політики"". Обраний в травні 2014 року президент Петро Порошенко назвав скасування рішення Верховної Ради про надання російській мові статусу регіональної помилкою. Про це він заявив в інтерв'ю французькому виданню "Le Figaro". Але вже через чотири роки – 28 лютого 2018 року – Конституційний Суд України визнав закон неконституційним і таким, що втратив чинність. Новий Закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної" був ухвалений Верховною Радою 25 квітня 2019 року 278 голосами народних депутатів. 16 травня 2019 року його було опубліковано, а набув чинності 16 липня 2019 року – за два місяці з дня опублікування. Закон про мову зобов’язав спілкуватися українською у публічному просторі, державному і комунальному секторах, транспорті, закладах харчування, медичній сфері, освіті, театрі, дубляжі кіно, телебаченні, офіційних друкованих та інтернет медіа. Була створена посада мовного омбудсмена (Уповноваженого із захисту державної мови).
Значно інертніше розвивалася ситуація з забороною кіно, музики та книг представників країни-агресора.
Вперше список заборонених артистів та "діячів" країни-агресорки, які підтримали агресивну війну проти України, порушення суверенітету та територіальної цілісності, склали ще при Порошенкові у 2015 році. 8 липня 2015 року активісти руху "Відсіч" провели акцію під будівлею Міністерства культури України з вимогою заборонити будь-яку трансляцію російських фільмів, пісень, передач, шоу-програм та іншого російськомовного контенту. Молоді люди передали список із 568 російських артистів та телезірок, які, на думку активістів, мали бути заборонені. За даними Міністерства культури, перелік містив на одну людину менше – 567 осіб. Цього ж дня Мінкульт України направив до МЗС та СБУ список з уточненими даними про 117 діячів культури російської федерації, які публічно підтримали антиукраїнську військову агресію на сході України, анексію Криму.
7 серпня 2015 року СБУ надала Міністерству культури України список із 14 осіб, дії яких, за даними СБУ, створюють загрозу національній безпеці України. 8 серпня того ж року Міністерство культури оприлюднило цей перелік. Більшість із фігурантів цього списку були вже оголошені в Україні персонами нон-грата.
6 жовтня 2015 року список доповнили ще 26 особами, довівши загальну кількість до 40 осіб. 24 грудня 2015 року в список додали ще 43 особи, тож загальна кількість зросла до 83 осіб. Згодом список доповнили ще 6 особами, довівши загальну кількість до 89 осіб. Зокрема, Яна Цапника додали 30 грудня 2016 року, Віктора Калину – 15 травня 2017 року, Дениса Майданова, Зарифу Мгоян (Зару) та Сергія Трофімова – 18 травня 2017 року, а Олександра Панкратова (Чорного) – 22 червня 2017 року. 20 вересня 2017 року вперше було підготовлено та оприлюднено Наказ № 921 Міністерства культури України "Про доповнення (оновлення) переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці…", який буде постійно доповнюватись, а тоді міністр культури наказав доповнити список 27 особами. На практиці ж список було доповнено лише 23 особами. Серед решти чотирьох троє вже було додано до списку (Ірина Богачова та Станіслав П'єха – ще 6 жовтня 2015 року, а Василь Лановий – 24 грудня 2015 року), а четвертого, актора Валерія Юрина, так і не додали до списку, опублікованого на сайті Мінкульту. Відповідно, загальний список зріс на 23 особи до 112 персон. 6 та 28 листопада 2017 року до переліку було додано 2 особи: В'ячеслав Машнов (Слава КПРС) та Федір Добронравов (актор, який грав в серіалі "Свати" студії "95 квартал", яка створювалася Володимиром Зеленським). Загальний список зріс до 114 персон. 15 січня 2018 року оприлюднено наказ № 55 Міністерства культури України "Про доповнення (оновлення) переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці ... ", в якому перелік доповнився 4 особами: зокрема, до списку потрапили російські співаки Дмитро Фомін та Василь Вакуленко (Баста), російський кінорежисер Микита Міхалков та білоруський телеведучий Дмитро Шепелєв . Загальний перелік налічував вже 118 осіб.
30 січня 2018 року наказ № 86 Міністерства культури України доповнив перелік ще двома особами: Володимиром Меньшовим та Іллею Рєзником. Загальний перелік став 120 людей. 1 лютого 2018 року наказом № 93 Мінкульту до переліку потрапили ще 4 особи, а саме: Єгор Барінов, Євген Бакалов, Олександр Фісенко та Олександр Якимчук. Загальний перелік – 124 персон.
15 серпня 2018 року стало відомо, що до переліку потрапили ще чотири особи: письменники Лев Вершинін, Захар Прілєпін, Олександр Тамоніков та Олександр Широкорад. Загальний перелік зріс до 138 осіб. 25 січня 2021 наказом МКІП до переліку були внесені Олена Апіна і Юлія Глєбова (Юлія Беретта). Загальний список – 159 діячів.
27 січня та 29 січня 2021 року наказом МКІП до переліку були внесені: Ольга Засульська (Лоя), Денис Клявер, Ольга Кормухіна, Ігор Саруханов та Марк Тишман. Загальний перелік зріс до 164 персон. 22 червня 2021 року до переліку додали російського співака Філіпа Кіркорова. Загальний список зріс до 201 особи, проте вже за три дні Філіпа Кіркорова з цього списку прибрали, таким чином кількість людей у списку повернулася до 200. І хоча Кіркорова немає в списку Мінкульту, він є в списку санкцій, запроваджених Зеленським 7 січня 2023 року. Станом на 23 листопада 2022 року перелік налічує прізвища 210 осіб. Остання зміна в ньому відбулась 26 вересня 2022 року. З актуальним Переліком можна ознайомитись на офіційному веб-сайті Ради національної безпеки і оборони України за посиланням.
На цьому наступ на вплив російської пропаганди на поразкові настрої та симпатії до агресора не зупинився. Верховна Рада України 19 червня 2022 року ухвалила Закон "Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки національного музичного продукту та обмеження публічного використання музичного продукту держави-агресора", за яким у країні забороняється публічне виконання російської музики. Тепер записи виконавців із росії не можуть лунати на телебаченні, радіо, в розважальних закладах, школах, громадському транспорті, готелях, ресторанах, а також кіно. Чинності закон набув 7.10.2022 року. Згідно з рішенням, яке підтримали 303 депутати парламенту (тобто конституційна більшість), ці обмеження діятимуть до звільнення всіх окупованих територій України та припинення агресії з боку росії. При цьому йдеться не про музику зі словами російською мовою, а про твори, які виконують або склали саме громадяни росії. Зокрема, заборона стосується публічного виконання, використання фонограм або відеокліпів тих авторів, які підтримують російську агресію. Група депутатів з "Європейської солідарності" та "Слуг народу" розробила та передала на схвалення законопроект про заборону російської музики менш ніж за місяць (зареєстрований 31 травня 2022 року). Напередодні власні аналогічні рішення ухвалила місцева влада у містах Тернопіль та Івано-Франківськ.
Депутати передбачили, що в Україні буде створено перелік виконавців, які засуджують агресію росії проти України. Їхні пісні можна буде використовувати на радіо, телебаченні та в публічному просторі загалом. Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України" внесено зміни до Закону "Про кінематографію", яким передбачено, що Держкіно відмовляє у видачі або припиняє дію вже виданого державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, зокрема, якщо одним з учасників фільму є фізична особа, включена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці. Законом затверджено, що перелік таких осіб складає Міністерство культури України на підставі звернень Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
РОСІЯ: МИР – ЦЕ ВІЙНА
Відтворюючи найтемніші дії влади часів совєцкіх репресій на власний народ, в росії не вирішили нічого кращого, ніж влаштувати терор проти власних громадян, які відмовилися визнавати необхідність агресивної війни проти України. "Іноагенти" в росії з’явилися у 2012 році: закон дозволив мін’юсту визнавати некомерційні організації "іноземними агентами", якщо ті мали фінансування з-за кордону. Вже у листопаді 2017 року президент росії володимир путін підписав закон, який дозволяє прирівнювати закордонні ЗМІ до іноземних агентів. До "іноземних агентів" в росії віднесли, зокрема, видання Meduza, The Insider та "Дождь". А з 1 грудня 2022 року набув чинності ще більш реакційний закон рф "Про контроль за діяльністю осіб, які перебувають під іноземним впливом". Держдума рф ухвалила його наприкінці червня 2022 року, і за час до набуття чинності внесли зміни до десятків законів і Кримінального кодексу росії, щоб поповнювати ряди політичних в’язнів. На початок грудня 2022 року налічувалося 348 "іноземних агентів" – громадян та організацій (зокрема медіа). "Іноагенти" зобов'язані попереджати читачів про свій статус у кожній публікації, до того ж розмір цього уточнення має бути вдвічі більшим за власне публікацію. Просто за Оруеллом… Маркуванням про "іноагентство" супроводжуються не лише ЗМІ, визнані "іноагентами", а й ЗМІ, в яких співробітник-"іноагент" працює. Текст маркування у новій редакції необхідно двічі вказувати ім’я або назву особи, визнаної "іноагентом". Хіба це не нагадує нацистські расові закони про обов’язкове носіння "Лати" – Жовтої зірки Давіда або "знаку ганьби"?
Натомість в Україні ще 30 липня 2015 року пресслужба Мінкульту оприлюднила першу редакцію "білого списку" артистів з росії та інших країн.
"Високо цінуючи позицію небайдужих до України людей, відомих на весь світ, Міністерство культури починає формувати білий список діячів культури, художників, які сказали "так" цілісній, суверенній та демократичній Україні та "ні" – агресії, окупації та анексії", – було відзначено у повідомленні Мінкультури.
Тоді у списку було 34 особи. Міністр культури В'ячеслав Кириленко зазначив, що ці діячі культури мають отримувати максимальне сприяння у своїй творчості на території України у разі такої потреби.
Артисти, які підтримують Україну:
- Андрій Макаревич – музикант, лідер гурту "Машина часу" (рф)
- Лія Ахеджакова – актриса театру та кіно (рф)
- Валентин Гафт – актор театру та кіно, письменник (рф) пізніше він потрапив в "чорний" список.
- Олег Басилашвілі – актор театру та кіно (рф)
- Ельдар Рязанов – кіно- та телережисер (рф)
- Емма Абайдулліна – журналіст (рф)
- Юрій Шевчук – музикант, лідер гурту "ДДТ" (рф)
- Сергій Юрський – актор, режисер (рф)
- Андрій М'ягков – актор (рф)
- Михайло Жванецький – письменник-сатирик (рф)
- Наталія Фатєєва – актриса театру та кіно (рф)
- Борис Акунін – письменник (рф)
- Віктор Шендерович – письменник-сатирик (рф)
- Земфіра – співачка, музикант (рф); пізніше у 2016 році на концерті у Вільнюсі Земфіра негативно відреагувала на піднятий фанатами український прапор. Побачивши його, співачка показала фак і нецензурно висловилася: "Я прошу вас, бл**, приберіть цей прапор".
- Михайло Єфремов – актор театру та кіно (рф)
- Сергій Пархоменко (Серёга) — реп-виконавець (рф)
- Артемій Троїцький – журналіст, критик (рф)
- Вахтанг Кікабідзе – актор, співак (Грузія)
- Юлій Кім – поет, композитор, драматург (рф)
- Андрій Орлов (Орлуша) – поет (рф)
- Михайло Шац – телеведучий, шоумен (рф)
- Тетяна Лазарєва – телеведуча (рф)
- Лев Рубінштейн – поет, критик, публіцист (рф)
- Педро Альмодовар – кінорежисер, актор (Іспанія).
- Вім Вендерс – президент європейської кіноакадемії, кінорежисер, сценарист (Німеччина)
- Тім Рот – актор, кінорежисер (Великобританія)
- Арнольд Шварценеггер – кіноактор (США)
- Джаред Лєто – кіноактор, музикант 30 Seconds to Mars (США)
- Клаус Майне – вокаліст Scorpions (Німеччина).
- Джордж Клуні – кіноактор, режисер (США)
- Хайден Паннетьєрі – кіноакторка (США)
- Мартін Гор – музикант Depeche Mode (Великобританія)
- Міла Йовович – акторка, музикантка, модель (США)
- Віра Фарміга – кіноакторка (США).
Більшість фігурантів російського списку "порядних" (Биков, Басілашвілі, Жванецький та інші) згодом висловилася проти складання будь-яких списків. Очевидно, побоюючись репресій з боку російської влади. Така реакція підкреслила неготовність російських діячів культури реально протистояти агресії путіна.
Анекдот про те, що два таджики з кулеметами зробили більше, ніж вся російська опозиція, став реальністю. Страх бути вбитим як Борис Немцов злякав і без того настрашених і покірних рабів імперії путіна. Однак слід відзначити і мужні вчинки діячів культури: актор Дмитро Назаров (зіграв шеф-кухаря в серіалі "Кухня") в одному інтерв’ю виступив проти війни в Україні. Він підтримав актора Анатолія Білого (фільми "Ярик", "Купрін. Яма") – теж противника війни. За це 14 січня 2023 року Костянтин Хабенський звільнив Дмитра Назарова і його дружину Ольгу Васильєву з МХТ ім. Чехова. У причині звільнення вказані "гучні антиросійські настрої" акторів. Відзначимо, що в театрі Чехова Назаров працював понад 20 років. Культура повністю перейшла на військові рейки.
Останнє, чим відзначилися Z-фашисти, – травля Лії Ахеджакової. Московський театр "Соврємєннік", де вона працює понад пів століття, скасував усі спектаклі за участю акторки. Лії Ахеджаковій подзвонив директор театру Юрій Кравець та послався на листи україноненависників. Акторку буквально зацькували в соцмережах. При цьому її підтримали деякі колеги-актори: Кіріл Себереніков, Андрєй Бурковський, Алєксандр Молочніков, Чуплан Хаматова, Марія Міронова, Барбара Брильська. Все це – через її антивоєнну позицію.
Але волелюбний захід не обійшов нав’язування пропаганди людям через російських акторів та медіаперсон. В жовтні 2022 року Євросоюз ввів восьмий пакет санкцій против росії за війну в Україні. Серед підсанкційних осіб – російські актори, які поширюють дезінформацію про війну. В прибалтійських країнах всі актори, які незаконно відвідували Крим або підтримують загарбницьку війну, вважаються персонами нон-грата.
Канада та США також наклали санкції на "культурних" діячів з росії за пропаганду війни. Останнім завив Міхалков, якого через санкції позбавили вілли в Італії та виноградників, на яких він заробляв великі гроші. Як наслідок, почав писати листи з проханням зняти санкції. Але каятися з артистів-пропагандистів ще ніхто не наважився.
Війна навчила деяких росіян, що потрапили в полон в Україні і стали на сторону добра, боротися з диктатурою путіна не лише словами. Слід відзначити і мужність бійців підрозділу "Свобода Росії", колишніх військовослужбовців рф, які взяли зброю для захисту України з метою в подальшому звільнити від тиранії путіна і власну країну.
В самій країні продовжується консолідація "народних" мас навколо божевільного старця путіна. Якщо дехто, чиї родичі загинули або страждають на війні, ще якось починають рефлексувати та протестувати проти антигуманної війни, то основна кількість просто мовчить і підкорюється диктатурі.
Війна буде виграна не тільки тоді, коли Україна звільнить свої території, а коли в росії не залишиться прихильників Z-фашизму і бажаючих втопити українців в крові.
Поки акторів використовуватимуть в пропаганді війни, доти не варто говорити російською, читати російське, дивитися російське і слухати російське. Саме через нашу толерантність до російського ми маємо довготривалу війну.
