Цього року на "Оскарі" Україну представлятиме документальний фільм "20 днів у Маріуполі", створений журналістами міжнародних ЗМІ, які фільмували перші дні окупованого міста. Натомість інший фільм виробництва українського телеканалу СТБ, який теж висвітлює події в Маріуполі, "Юрик", викликав шквал критики та обурення. Перш за все з боку маріупольців - живих свідків тих подій. Бо свідки реальних подій не дадуть спаплюжити правду. І це розуміння - важлива риса відновлення України, її історії, свідомості громадянського суспільства і поваги до болючого сьогодення та історії.
"Наше місто - не Марік, а Маріуполь, і ми - не Юрик" - під таким хештегом вибухнули соцмережі після оприлюднення фільму "Юрик". Це кіно про хлопчика, який виїздить з окупованого Маріуполя і через всю Україну прямує до кордону, щоби зустрітися з естонськими родичами. Цю історію, яка одразу позиціонувалась як заснована на реальних подіях, показали в ефірі телеканалу СТБ, виклали на ютубі. Та з рештою фільм вимусили прибрати... маріупольці, які подивились кіно та рознесли стрічку вщент. Бо показана картина у кіно геть не співпадала з реальністю.
"Підвальне життя. У великому гарно освітленому підвалі пʼятиповерхівки є гарненька пічка-буржуйка (і я так розумію, дров теж завались), свічки у канделябрах, зручне ліжечко для бабусі і мобільний звʼязок. Я вибачаюсь, а де в середині березня у Маріуполі можна було зарядити смартфони, щоб мати заряд чи не щогодини набирати родичів з-за кордону? А і весь підвал у розпорядженні однієї родини. Кожній родині по окремому підвалу, ура, товариші! Мільйон подвалів! Ой, ні, 446 тисячи мінус 100. Тисяч. Щонайменше.
Ну про чистеньку біленьку машинку ОБСЄ, яка волає у мегафон, ідучи по рівним дорогам, сигнали повітряної тривоги, вільне прогулювання вулицями міста і подібну хтонь я навіть не хочу писати. Почитайте щоденники тих, хто вижив у приреченому місті, питання відпадуть.", - коментує фільм Ірина Курман з Маріуполя.
Вільна інтерпритація дійсних подій дуже образила тих, хто пережив ці події та зміг вибратись з Маріуполя.
"Не так все було в Маріуполі. ОБСЄ не було. Евакуації- не було Зв’язку - не було. Коридорів- не було. Автобусів- не було.
Ходити в темряві за водою, як маленький хлопчик в фільмі, було неможливо- "зніме" снайпер, комендантська година, і страх такий, навіть вдень, не те що вийти, висунути голову надвір неможливо, все горить, палає, і мертві тіла сусідів біля під’їзду.
Облаштовані підвали зі світлом – їх теж не було.
Тривога- я чула її в перші два дні.
Зв’язку не було. Почуйте! Телефон перетворився в шматок цегли. Який зв’язок з Естонією? Зарядку берегли, більше ніж життя.
...Чому люди, які написали сценарій, зняли фільм, зробили те, що зробили?
На що спирались?
До яких свідків звертались?
Як перевіряли інформацію?
І що вони знають про Маріуполь?", - обурюється переселенка з Маріуполя Анна Дробот, яка на власні очі бачила те, що відбувалось в оточеному місті..
Виробники фільму відреагували на критику досить швидко. Вибачились публічно і подякували маріупольцям, які звернули нашу увагу на невідповідність фільму "Юрик" історичній правді та вилучили фільм з показу, аби виправити помилки.
"Телеканал СТБ доручив компанії-виробнику стрічки ОSNOVAFILM production внести значні зміни і розробити нову версію фільму. Зокрема, виключити будь-які згадки Маріуполя як місця, в якому розгортаються події і не використовувати назв інших українських міст, що знаходились чи тимчасово знаходяться під російською окупацією", - зазначили на телеканалі.
Рішення компанії OsnovaFilm щодо подальшої долі фільму "Юрик"таке: " фільм буде доопрацьовано - в ньому з’явиться документальний постскриптум, а згадка про реальні події буде виключена. .. ми продовжимо роботу над змінами, зокрема: виключення міста Маріуполь з фільму та виключення назви місії евакуації, які не відповідали дійсності."
Незадовго до скандалу навколо "Юрика" світ побачила ще одна стрічка про Маріуполь.
Документальний фільм "20 днів у Маріуполі" —демонструє той самий період і те саме місто, що й "Юрик". "20 днів" хнятий англійською мовою, його спочатку побачили іноземні глядачі, і тільки зараз він демонструється в Україні. Це режисерський дебют воєнного кореспондента (з досвідом у Сирії, Нагірному Карабасі, Лівії, Іраку, Секторі Газа, Афганістані), фотографа, відеографа та письменника Мстислава Чернова. Який спільно з колегами з Associated Press, зокрема, Євгеном Малолєткой, в облозі зафіксував кадри, які пізніше стали визначальними образами війни. Журналісти міжнародних ЗМІ передавали із оточеного міста кадри, за якими увесь світ відтворював картину у Маріуполі.
"Під час облоги Маріуполя мій хлопець лишався там. І я жадібно хапала кожне фото, кожен кадр, який журналістам Чернову і Малолєтці вдавалось передати з Маріуполя, розглядала їх, щоб зрозуміти, що там відбувається, чи є шанси врятуватись. Це було для нас дуже важливо, як тонка ниточка, що пов’язувала нас з тими, хто був там без зв’язку, і ми нічого не знали про їхню долю", - розповідає "СтопКору" маріупольчанка Дарина.
Пізніше кадри, які тоді облетіли увесь світ, стали частиною документального кіно "20 днів у Маріуполі". Це кіно з реальними героями, реальними історіями і долями.
"Фільм-шок, фільм-катастрофа, фільм-правда... Наші 28 днів в Маріуполі....Я знову там сьогодні побувала - без світла, води, газу, зв'язку і ніякої інформації...Холод, пекельний холод і вічні обстріли без зупинки...
Я була в фільмі там сьогодні - я бачила наш Маріуполь, НАШ...Я бачила людей - безпомічних, нещасних, в сльозах, замучених.. Я бачила живих і мертвих, поранених і стогнущих від болю... Я бачила наших медиків, деяких знаю особисто, які рятували життя людям ... Я бачила патрульних поліцейських, військових, рятувальників, які відважно робили те, що навіть в звичайному житті було неможливо... Останню пожежну машину знищили біля заводоуправління комбінату Ілліча, з чогось важкого, приїхали, розстріляли і вона теж палала... більше пожеж не тушив ніхто....
Я бачила, як знищують наше місто квадрат за квадратом, не пропускаючи нічого, щоб як можна більше горя зробити людям, які хочуть жити і миру... Я бачила палаючи будинки, гарь, чорний дим, літаки, танки, і трупи... всюди трупи...які хотіли жити... Особливо жалко дітей.... вони теж хотіли жити", - ділиться своїми враженнями маріупольчанка Любов Товкач
Та автори фільму не обмежились відтворенням подій. Бо реальні життя - виходять за межі кіно.
Як повідомили "СтопКору" у центрі "ЯМаріуполь", у авторів "20 днів в Маріуполі" немає власного Благодійного Фонду. Утім продюсери шукають можливості отримати благодійну допомогу - для героїв фільму. Це 10 реальних родин. Комусь вдалось врятуватись, хтось залишився навічно у Маріуполі.
Правду про Маріуполь в облозі фільмували і фіксували чимало журналістів, які там лишались. Журналістка і письменниця Надія Сухорукова вела щоденники війни, які лягли в основу її документальної книги "Маріуполь. Надія". Загиблий в Маріуполі фотохудожник і оператор Віктор Дєдов разом із дружиною журналісткою Наталею Дєдовою знімав страшні картини розтрощеного рідного міста.
Не всі фото і відеосвідоцтва вдалось вивезти із окупованого Маріуполя. Але оюдську пам’ять тисяч маріупольців, які вибрались із пекла, неможна обманути і зрадити.
Стрічка "20 днів у Маріуполі", за яку Мстислав Чернов отримав Пулітцерівську премію, поїде цього року на "Оскар". Таке рішення ухвалив Український оскарівський комітет.
І це - маркер нашого відовлення, адже найголовніше для українців сьогодні - зберегти національну пам’ять для нащадків і донести правду про зруйновані життя країни світові. І не дати нікому спаплюжити цю правду. Як не дали маріупольці спотворити у кіно реальну трагедію їхнього міста.
З цієї боротьби за правду і відновлюється громадянське суспільство, яке відбудовувати свою країну з руїн та з брехні.
Як повідомлялось раніше, на Київщині відбувся масштабний тренінг для журналістів, громадських активістів та представників місцевого самоврядування, організований ВГО "Стоп корупції".
Ця публікація створена за підтримки "Black Sea Trust", що є проєктом "German Marshall Fund of the United States". "Black Sea Trust" або його партнери не обов’язково поділяють думку, висловлену у цій публікації.
