Сьогодні в Україні триває велика, люта війна, в якій перемога за Правдою. А розплата за злочини перед людством дістане кожного з нелюдів.
Зовсім нещодавно, більше місяця тому, коли готувався матеріал про 30-річчя Ходжалинської трагедії, на завершення тієї статті я написав слова: "Росія завжди була, є і залишається жорстоким агресором, ворогом усього мирного та демократичного".
Сьогодні, після розкриття звірств у невеликому затишному передмісті Києва під назвою Буча, перетвореному на руїни, прочитавши ці рядки, я побачив наскільки слабке моє висловлювання, наскільки скупий словниковий запас будь-якої мови, нездатний повністю передати той жах, який несуть у собі російські загарбники.
У їхніх діях немає нічого людського. Я не можу добрати правильний вираз, щоб охарактеризувати масові розстріли мирних жителів, серед яких в основному були жінки, діти та старі люди. Як можна пояснити численні зґвалтування безневинних 12-15 літніх дівчаток. Одній було взагалі 10 років. Це ж ким потрібно народитись, щоб ґвалтувати десятирічних дітей. Невже, коли цих, з дозволу сказати, солдатів, привели на світ Божий їхні матері, вони з першими ковтками молока увібрали в себе місію бути ґвалтівниками.
Як вони могли в одному приміщенні їсти, пити, спати, а в сусідньому, за стіною катувати цивільних, і, мабуть, нічого не добившись, розстрілювати в потилицю, цих, зі зв'язаними руками, ні в чому не винних людей. Або ж, обливши соляркою, намагатись спалити оголені трупи, роздягнених до гола, попередньо зґвалтованих молодих дівчат.
Судячи з фото зі звільненої українськими військами Бучі, російські окупанти розстрілювали все живе: людей незалежно від статі, собак, котів. Вони руйнували спорожнілі будинки, лікарні, дитячі садки, магазини, аптеки. І навряд чи вони це робили самостійно, у запалі. Адже ними керували старші офіцери, які відповідають за моральний вигляд своїх підлеглих.
Ми з вами бачимо перед собою зло, не ефемерне, невловиме поняття, а цілу країну абсолютного Зла, в якій нелюди-матері та нелюди-батьки створюють собі подібних нелюдів-синів та дочок. Країну, в якій відсутнє поняття правди і добра, а є тільки брехня і насильство, в якій солдати, що вломилися в будинок, де є ванна і туалет, чомусь гадять на спальне ліжко, потім прикривши свою гидоту ковдрою. Країну, де всі бояться всіх, а всі бояться одного – божевільного правителя, що сидить у бункері.
Таке вже було в історії людства, і люди всього світу, зрештою, повинні покласти край цьому споконвічному страху перед злом. Агресора не треба боятися. Це показала історична перемога азербайджанського народу у нещодавній 44-денній Вітчизняній війні за споконвічні території, це зараз показує героїчний український народ у війні із навалою російських загарбників. Українці переможуть, вони вже перемогли, бо вони відстоюють свою землю, бо правда на їхньому боці.
Але наслідки тероризму, звірств, насильства слід пам'ятати завжди, так, як свого часу вчинив уряд Ізраїлю на чолі з Голдою Меїр (до речі, народженою в Києві) і Моше Даяном, який створив при Моссаді спецгрупу "Божий Гнів", яка протягом кількох десятиліть вистежувала та знищувала членів терористичного угруповання "Чорний вересень" та всіх, хто був причетний до нападу в Мюнхені.
Пам'ятаємо ми й Ходжали, коли в ніч з 25 на 26 лютого 1992 року вірменські збройні формування та військовослужбовці 336-го гвардійського полку Об'єднаних сил СНД пішли штурмом на невелике азербайджанське містечко із 7-тисячним населенням. Я розповідав про цю страшну трагедію, про садизм вірмен і росіян, від якого і сьогодні холоне в жилах кров.
Я пишу ці рядки напередодні Міжнародного дня пам'яті про геноцид у Руанді (7 квітня), де протягом короткого часу було винищено від 500 000 до 1 100 000 руандських тутсі.
А сьогодні це Україна, де йде планомірне знищення населення країни. Сьогодні – це біль у Бучі, Ірпені, Гостомелі, Маріуполі, Харкові, Чернігові та інших великих та малих містах великої країни. Сьогодні в Україні велика, люта війна, в якій перемога за Правдою. А розплата за злочини перед людством дістане кожного з нелюдів.
Слава Україні!
За матеріалами ЛІГА.net
