В умовах війни багато українців стикаються з внутрішньою боротьбою: чи нормально відчувати радість, коли інші — на передовій? Радісні моменти іноді викликають почуття провини. Така реакція — не рідкість, але вона може шкодити як окремим людям, так і суспільству в цілому.
У межах проєкту Dovidka.info Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки воєнна психологиня Наталія Зарецька пояснює, чому відчувати радість — це не зрада, а прояв внутрішньої сили.
Чи можуть військові радіти життю на фронті?
За словами психологині, військовий — передусім людина. І якщо є можливість і бажання — він, як і будь-хто, може радіти. Війна не скасовує життя, воно продовжується, хоча і в нових умовах.
Однак є обставини, які можуть позбавити відчуття радості. Це може бути наслідком психологічної травми або важких подій — наприклад, втрати побратимів. У таких випадках основні емоції — це скорбота, біль, злість чи ненависть. І це також нормально.
Окремо Наталія Зарецька звертає увагу на соціальний тиск: у суспільстві побутує уявлення, ніби під час війни не можна дозволяти собі позитивні емоції. Але з погляду психології — це шкідлива установка. Життя триває, і не варто відкладати його на "після війни". Якщо з’являється радість — її треба проживати.
Чи не образить це військових?
Психологиня переконана: радість цивільних — це не образа для військових. Навпаки — це сенс, заради якого багато хто зараз тримає оборону.
Якщо людина відчуває вдячність до захисників, її дії, дописи в соцмережах, навіть усмішка будуть наповнені цією повагою. Це відчувається не словами, а тоном, жестами, щирістю.
Водночас є ситуації, коли військових може дратувати не стільки сама радість, скільки враження, що суспільство ігнорує війну або дистанціюється від неї. Коли у публічному просторі лунають заяви, що "війна мене не стосується", або коли люди хизуються, що уникнули мобілізації — це може поранити. Але саме емоції — не проблема. Вони — частина життя, і в них немає нічого ганебного.
Як публікувати радість у соцмережах і не ранити інших
Порада фахівця проста:
- Пам’ятайте про повагу до тих, хто зараз на фронті.
- Будьте щирими.
Люди добре відчувають, коли радість щира, а коли вона демонструється напоказ. Якщо всередині вас є повага — її буде видно навіть без слів.
Такі прояви емоцій навпаки допомагають тим, хто воює: військові розуміють, що захищають життя, яке триває. І це дає їм сили.
Якщо немає радості — це нормально?
Після важких втрат або травматичних подій у людини можуть домінувати негативні емоції — і це природно. Але якщо стан пригніченості триває місяцями, або причина втрати вже в минулому, але людина не виходить з цього стану — варто звернутися до психолога чи психотерапевта.
Буває й так, що людина свідомо блокує в собі радість. Наприклад, дізнавшись про воєнні злочини, навіть не ставши їх очевидцем, вона настільки глибоко переживає, що ставить внутрішню заборону на позитивні емоції. Але це також форма травматизації.
Радість як елемент стійкості суспільства
Психологиня підкреслює: жити повноцінно — це не прояв егоїзму, а прояв спротиву. Завдання агресора — залякати, змусити сумніватися, зламати внутрішньо. Але українці мають іншу реакцію — гумор, іронія, підтримка одне одного.
Навіть меми у відповідь на трагічні події — це форма колективної адаптації. Це ресурс, який тримає на плаву і тил, і фронт.
"Дозволити собі радість — це не тільки нормально, це внесок у моральну стійкість нації", — зазначає Наталія Зарецька.
Ще більше гарячих та ексклюзивних новин – у наших Telegram-каналі та Facebook!
