Він син академіків, розвідник та силовик. Чоловік, який служить своєму народові. До Дня захисника України ми розповімо історію правоохоронця, професіоналізм якого вимірюється сміливістю, обережністю, витримкою та стратегічним мисленням. З міркувань безпеки ми не показуємо обличчя бійця, але розповідаємо його тернистий шлях та вчинки справжнього героя.
Звичайний хлопець з Донеччини, народився у Мангуші в родині академіків. Батьки працювали агрономами, а він завжди мріяв бути військовим.
Проте до омріяної з дитинства служби пройшло кілька років та нескінченна низка випробувань, які загартували характер чоловіка. Так, він працював за спеціальністю інженера-металурга, коли війна прийшла у рідне місто – пішов служити розвідником до Збройних сил України. Згадуючи про події на війні, чоловік стримує емоції, бо рани досі болять … І це не дивно, адже стільки друзів так і не повернулися додому.
Після служби військовим боєць залишився у правоохоронних органах – працював патрульним, та реалізувати набуті навички силовика він зміг у Корпусі оперативно-раптової дії.
Не дивлячись на всі випробування та нелегку службу на передовій, «Каспер» зовсім не вважає себе героєм, хоча й має президентську відзнаку «За військову службу Україні», а ще «Хрест розвідника». Про цікаві факти з життя та служби у силовому підрозділі він розповів в інтерв’ю.
Чому ви обрали для себе позивний «Каспер»?
Всім допоможе і всіх врятує. Добрий привид (Сміється). Мене так називали побратими на службі, так і залишилося.
Звідки виникло бажання стати військовим?
Пам’ятаю, як часто ми з татом ходили у походи. Мене це захоплювало: на поясі сумка з сокирою та ножем, адже без такого спорядження в степу ніяк, разом майстрували домівку в полі, вчився розуміти та слухати природу, різні звуки. Ці знання й зараз допомагають мені в роботі. Та й розповіді про службу зачаровували мене...так зі шкільних років хотів піти в армію.
Яка подія у життя докорінно змінила вашу долю?
9 травня 2014 року я разом з друзями доправляв поранених до швидкої, які на той момент не могли проїхати до палаючої будівлі міліції через постійні обстріли. В той день я вирішив, що потрібен своїй країні. Я пішов захищати свою сім’ю, своє місто. Було прийнято тверде рішення - відкинути загарбника з власної, рідної землі.
Чому ви вирішили стати розвідником?
Фундамент внутрішніх переконань. У мене були тверді життєві принципи і розуміння, що добре, а що погано, які ще закладають батьки в ранньому дитинстві. Це постійний процес самовдосконалення. Розвідник повинен вміти читати карти, орієнтуватися на місцевості, вміти працювати в команді. Відточувати навички потрібно постійно. Ми повинні піти та повернутися з інформацією про кількісний та якісний склад противника, як він несе службу та про те, коли їм привозять харчі, коли в них ротації.
Пам’ятаєте свій перший день на службі?
Пам'ятаю була дуже місячна ніч. Видно все, навіть без приладів нічного бачення і тепловізорів. Дуже чисте небо і ще перша думка: «Як все добре видно». Потім зрозумів: якщо ми добре бачимо, то і нас добре бачать.
А що таке вихід для розвідника?
Зазвичай розвідка працює в так званий «вовчий час». Це або дощ чи туман, або ожеледь, мороз або спека. Коли всі намагаються відпочити в затінку, розвідка йде полями, під сонцем або зливою - розвідка виходить. Ураган, температура повітря -22 градусів, ми виходимо.
Які завдання виконували на службі?
Спочатку я був розвідником, який йде на завдання. Командиром 3 взводу другої розвідувальної роти. Потім прикривав групи, які виходили на роботу. Їх прохід і їх повернення.
Пам’ятаєте свої відчуття, коли перший раз виконували завдання?
Перший бій можна порівняти з тим, як перший раз сідаєш за кермо автомобіля. Ти теорію вивчив, все знаєш, як і що робити. А сідаєш за кермо, впевненість втрачаєш. Тільки напрацювавши певний навик «на землі», сприймаєш роботу як рідну сорочку.
В яких населених пунктах брали участь у боях?
Будучи головним сержантом розвідувального взводу разом зі своїми побратимами приймав участь у боях в населених пунктах: Водяне, Комінтерново, Докучаєвськ, Павлопіль, Нова Ласпа, Старокримське, Щастя.
Розкажіть про роботу в спецпідрозділі.
Нас не чують, і не бачать. Зазвичай ми не показуємо своїх облич і не афішуємо власне життя. Наші противники - це злочинці. В роботі спецпідрозділу такий же фронт, лише який не бачать мирні люди, вони живуть своїм життям і навіть не знають, хто такий КОРД і які операції вони провели вночі, коли всі відпочивали.
Що найважливіше у вашій роботі?
Колектив. Це – моя родина. З ними я проводжу набагато більше часу, ніж с сім’єю. Я впевнений в своїх хлопцях на сто відсотків.
